Святі мученики Прокл та Іларій походили з околиць міста Каліпт. Вони постраждали від рук ігемона Максима в час царювання Трояна. Спершу взяли Прокла і привели до самого царя, що наказав закувати святого в кайдани і закрити в темниці. Правитель, розглянувши справу Прокла, побачив, що той не кориться язичницьким ідолам і віддав його на тортури ігемону Максиму.
Сівши на судищі, Максим допитував Прокла:
- Якого ти роду?
- Рід мій – Христовий , і надія моя – Бог мій
- Клянуся богами, не помилую тебе! Ти знаєш про царський указ, аби всі християни принесли жертву ідолам?
- Чув про накази нечестивих. Ці повеління видані задля спокуси інших і на загибель їх авторів.
- Ти смієш дорікати цареві і закони його хулити? Хіба не знаєш, які муки тебе за це чекають?
- Роби зі мною, що хочеш. Яне принесу жертви ідолам і не боюся мук, що вбивають тіло, а не душу. Боятися треба Бога, а не людей.
- Вибирай: життя чи смерть. Сам бачиш: знаряддя для тортур готове. Ми чекаємо твого рішення.
- Якщо ж ви боїтеся порушити наказ царя, аби не зазнати покарання, то тим більше ми, християни, боїмося порушити заповідь Божу, аби не «сподобитись» вічних мук, приготованих для боговідступників.
- Ти ще й смієш дорікати нашим богам? Кажу ж тобі, що і проти твоєї волі змушу тебе визнати їх велич і могутність.
- А я надіюсь на Бога мого, що перш ніж я поклонюсь ідолам, я зроблю так, що ти перед своїми слугами визнаєш Владику мого і власною рукою напишеш «істинний Бог грішного Прокла і нема іншого, крім Нього».
Розгніваний ігемон наказав голого Прокла повісти на дереві, до ніг його прив’язати величезний камінь і залізом стругати його тіло. Довго так мучили святого, а він мовчки терпів всі тортури і лише дивився на небо. Згодом його зняли і одягнули йому кайдани.
Згодом ігемон вирушив в місто Каліпт і звелів мученика вести за ним. Прокла змусили йти пішки і при цьому не відставати від швидких коней. Коли вони подолали половину шляху, святий почав голосно молитися і благав, аби Господь навернув ігемона до віри Своєї і аби процесія не могла зрушити з місця, доки правитель перед людьми не прославить Його, Бога Єдиного. Коли ж він це промовив, раптом ігеион зупинився, і, ніби зв'язаний, не міг зробити й кроку. Також непорушними стали коні. Здивовані воїни зупинилися. Довго намагалися зрушити колісницю, підганяли коней, впрягали більше коней, але нічого не допомагало.
Ігемон вирішив, що Прокл зачарував його і послав до нього свого слугу. Святий ж поклявся, що доки ігемон на аркуші паперу не напише, що визнає Господа, вони не зрушать з місця. Не маючи вибору, ігемон написав «Єдний є істинний Бог – Той, Якого визнаж Прокл, і нема Бога, крім Нього».
Як тільки він це написав, коні рушили далі. Коли ж вони досягли Каліпту, ігемон сів на судилищі і сказав, що змусить Прокла приенсти жертву ідолам так, як і він його змусив. Сказавши це, він наказав принести запалені свічки і обпалювати ними живіт і ребра святого. Слуги так виконували наказ, що тіло святого обгоріло, але він терпеливо мовчав, ніби це не його палили.
Тоді ігемон сказав:
- Ти нехтуєш муки?
- Я нехтую ці, але боюся вічних, - відповів святий.
- Ти покоришся нашим богам?
- Я корюся Христу, Він моя Надія!
- Ти хочеш померти в муках?
- Якщо я помру, то знову буду жити!
Тоді ігемон наказав воїнам вивести мученика за місто , розп'яти його на дереві і з лука стріляти в нього. Воїн переконували Прокла зректися Христа, але він був непохитним. Коли ж вони йшли, по дорозі зустріли юнака Іларія – племінника святого Прокла. Він наблизився до дядька поклонився йому і цілуючи виголосив: «І я християнин». Воїни схопили Іларія і кинули його до темниці, а Прокла повели далі і виконали наказ. Вірні таємно поховали його мощі.
Тим часом Іларій сидів у темниці і співав 17-й псалом. Уві сні явився йому ангел Божий і промовив: «не бійся, Господь послав мене і я з тобою».
На третій день по смерті Прокла, розпочато суд над його племінником. Коли юнак ствердив, що, як і вся його родина, він християнин, ігемон наказав повісити його голим на дереві і довго та жорстоко бити. Пізніше він засудив його на смерть: наказав вивести Іларія за місто і там відрубати йому голову. Благочестиві люди поховали тіло побожного юнака, славлячи Господа.
Преподобний Михаїл походив із знатного кападокійського роду. В миру його звали Мануїлом. Його родич, імператор Лев Мудрий удостоїв його звання кандидата і він служив у Константинополі.
Будучи 18-річним юнаком, коли помер імператор Лев, Мануїл віддався на опіку до Вифанського старця, який і постриг його з іменем Михаїл. За довгі роки монах Михаїл вчинив чимало подвигів і заснував лавру на горі Кімінській.
Приблизно у 953 році під його опіку віддався Атанасій( Аврамій в миру), що заснував знамениту лавру на Афоні. Помер святий Михаїл в 962 році, понад 50 років звершуючи монаші подвиги. Ще за життя святого, Господь прославив його знаменнями і чудесами. Звуть його Малеїном згідно з родовим прізвищем. На честь преподобного Михаїла Малеїна в Росії назвали першого царя, родоначальника царського дому, Михаїла Федоровича.