Преподобний Атанасій народився в місті Трапезунд. Батьки його були благородними і побожними. Батько помер ще до того, як Атанасій народився, а мати померла незабаром після його хрещення. При хрещенні немовля нарекли Аврамієм. Круглого сироту на виховання взяла монахиня.
Вже змалку було помітно, що це дитя незвичайне. Будучи дитиною, він поводився і міркував як дорослий мудрий чоловік. З колиски він спостерігав за монаршим життям: постійними постом і молитвою тому і не дивно, що сам намагався наслідувати свою названу матір у цих богоугодних справах. Коли Атанасій трішки підріс, монахиня померла. Він дуже важко пережив цю втрату і оплакував її як рідну матір.
Пізніше він вирішив здобути освіту у Візантії і Господь посприяв йому в цьому. На той час в Греції правив благочестивий імператор Роман. Він послав у Трапезунд свого слугу, аби той зібрав податки. Під час візиту до міста, слуга познайомився з благочестивим розумним отроком Аврамієм і вирішив забрати його у Візантію і там доручив його філософську освіту видатному вчителю Атанасію. Дуже швидко учень перевершив свого вчителя. Люди любили Аврамія, адже він був прикладом побожності: навіть будучи гостем у шанованого воєводи, він не зламав посту, підкорив плоть духу, переборював сон. Чутки про мудрого, благочестивого юнака дійшли до самого імператора і він призначив його вчителем у державному училищі на однакових правах з його колишнім вчителем, Атанасієм. Аврамієва наука припадала до душі все більшій кількості людей. Тому Атанасій почав його ненавидіти. Коли Аврамій про це дізнався, він негайно покинув вчителювати, аби не спокушати свого наставника. Він жив у домі вже згаданого воєводи.
І ось, одного дня імператор наказує воєводі вирушити до Егейського моря. Воєвода дуже полюбив юнака і вирішив взяти його з собою. Під час подорожі вони пропливали біля Афонської гори Вона дуже сподобалася Аврамію і він вирішив, що хоче там жити. Після того, як вони виконали завдання і щасливо повернулися додому, до Константинополя прибув преподобний Михаїл Малеїн, монах з монастиря поблизу Афона. Після бесіди з преподобним старцем, Аврамій ще більше переконався, що хоче зректися світу і служити Господеві. Про свої наміри, походження, виховання і життя він розказав Михаїлу, який почав засівати в ньому зерна правди Божої. Під час бесіди до них заглянув Никифор – племінник Михаїла, якого дуже зацікавив розумний юнак. Через кілька днів Михаїл був змушений повернутися в обитель.
Після цієї зустрічі Аврамій вже не міг бути серед мирської суєти, він вирушив слідом за Михаїлом до його обителі. Дійшовши до монастиря, юнак впав в ноги преподобному з проханням долучити і його до стада Христового. Михаїл вирішив негайно постригти його в ченці з іменем Атанасій, помітивши в ньому палку любов до Бога.
Монах Атанасій ретельно і зі страхом виконував всі церковні настанови старця. За його наказом, у вільний від монастирських справ час, Атанасій переписував священні книги. За 4 роки він досягнув ідеалу монаршого життя. Після цього преподобний отець наказав йому перебувати у мовчанці в пустельній келії і окрему настанову дав щодо посту: Тепер він мав їсти кожних 2, а не 3, як до того, дні, вживати сухий хліб і трішки води, у всі Божі і Богородичні свята та неділі він мав молитися цілу ніч і півдня.
Преподобний Михаїл відчував свою близьку кончину і хотів, щоб Атанасій був його наступником. Дізнавшись про це, Атанасій втік,адже вважав себе недостойним сану пастора і боявся бути комусь керівником.
Атанасій таємно вирушив у найдальшу обитель, де у мовчанні жив старець, якому він представився Варнавою. Він розказав настоятелю обителі, що був моряком і після того як його корабель розбився, він вирішив стати монахом. Старець йому повірив і прийняв як рідного сина. Згодом Атанасій вдавав неосвіченого і просив навчити його читати псалтир. Старець зробив для нього азбуку і навчав як неосвічену дитину. Атанасій ж дуже довго вдавав, що не може зрозуміти грамоти, чим змусив наставника проганяти його від себе.
Тим часом воєначальник Никифор дізнався, що Атанасій втік з Кіменського монастиря і розіслав лист з описом зовнішності і розуму загубленого. Але всі стверджували, що на Афоні не бачили таку особу. На Святій горі в Карійській лаврі тричі в рік (на Різдво Христове, Великдень і Успіння Богородиці) збиралися всі монахи. Прийшли і Атанасій з наставником. Прот – настоятель всіх монастирів на Афоні – пильно вдивлявся в новоприбулих і серед них помітив одного, який відповідав опису Никифора, але той назвався Варнавою. Прот не здавався і поросив інока прочитати вголос перед всім собором одну з книг, згідно з уставом, Але Варнава сказав, що не вміє читати. Те саме сказав і його вчитель. Але прот під страхом покарання наказав читати. Атанасій не міг більше опиратися, підкорився владі і почав читати. Яке ж було здивування у всіх, а особливо у старця, коли вони почули гучне виразне читання. Так його і впізнали. Дізнавшись, що Никифор його шукає, Атанасій благав не видавати його. Прот погодився і наказав Атанасію мовчати в самотній келії в пустелі. Там він переписував книги, бо був скорописцем і каліграфом, за що отці давали йому хліб.
За сприяння Никифора Атанасій побудував ще одну обитель, де одна з келій мала належати Никифору. Ігуменом цієї обителі став Атанасій.
Преподобний Атанасій дуже засмутився, коли дізнався, що після смерті царя Романа, Никифор став царем Греції, адже погодився керувати будівництвом лише тому, що Никифор обіцяв Господу стати ченцем. Він настілки засумував, що вирішив покинути обитель. Він справді взяв з собою трьох найближчих братів і вирушив в Константинополь. Атанасій написав лист імператору, де нагадав йому про обіцянку, дану Богу, і розказав, наскільки через це сумує. Також він повідомив, що відмовляється бути ігуменом і просив знайти собі заміну.
Проте під час втечі, Атанасію було видіння від Бога, де Він наказував йому повернутися в обитель свою, бо багатьох мав врятувати від загибелі. Коли ж він повернувся на Афон, всі з радості кинулися до нього і цілували його руки й ноги.
Одного разу виникла потреба відвідати будівництво обителі і преподобний з шістьма монахами піднялися на верх споруди. За невідомим нам Промислом Божим, підлога провалилася і засипала ченців важким камінням. П'ятеро з них загинули одразу, а преподобний і Даниїл ще довгий час благословсяли Господа і благали його про порятунок. Коли монахи розібрали завали, то Атанасій уже віддав Богу душу. Тіло йог обуло здоровим лише права нога була поранена.
Три дні збиралися святі отці на похорон Атанасія. За цей час його тіло зовсім не змінилося, не було відповідного запаху. Коли ж відправляли Чин похорону, рана його почала кровоточити. Отці, помітивши це, зібрали кров преподобного і помазалися нею як великою святинею на благословення.
Різні чуда ставалися за час життя преподобного Атанасія і після його представлення на небеса - за промислом Божим. І сьогодні, в день вшанування преподобного Атанасія Дивногорця, звернімося до нього з проханням молитовного заступництва перед Христом Господом. Амінь.