Преподобні Симеон, Христа ради юродивий, та Іван були сирійцями, жили у VI ст. в місті Едес. Змалку вони товаришували. Старший з друзів, Симеон, був неодруженим і жив зі старенькою матір’ю. Іван же нещодавно одружився і жив з овдовілим батьком і молодою дружиною. Обоє друзів були заможними. Коли Симеону виповнилося 30, а Івану – 24 роки, на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього вони вирушили до Єрусалиму.
На зворотньому шляху друзі бесідували про спасіння душ. Коней зі слугами вони відправили вперед, а самі йшли пішки. По дорозі вони натрапили на монастирі біля Йордану. Вони просили Господа вказати, в якому монастирі варто здійснювати монаші подвиги, відкривши його ворота. В той час ігумену Никонові наснилося, що треба відкрити ворота – впустити овець Божих. Друзі побачили відкриті ворота і з радістю увійшли в обитель. Незабаром їх постригли в монахи. Згодом Симеон захотів піти в пустелю і там посилити чернечий подвиг. Іван не хотів покидати товариша і вирішив йти з ним. З благословення ігумена Никона монахи вирушили в пустелю.
Там диявол підступно спокушав їх роздумами про покинуті родини, роблячи їх сумними та лінивими. Але побратими підтримували один одного, постійно молилися і строго постили. Незабаром випробування припинилися. Монахи отримали звістку від Бога, що мати Симеона і дружина Івана померли і Господь удостоїв їх Царства Божого. Після цього Симеон та Іван прожили в пустелі 29 років.
Тоді Господь звістив, що їм тепер варто служити людям, тобто покинути пустелю і оселитися серед людей. Але святий Іван гадав, що він не настільки високо моральний, як його товариш, і вирішив залишитися на самоті. Симеон вирушив у Єрусалим. Там він поклонився Гробу Христовому і всім святиням. Він ревно молився, аби Господь сподобив його служити людям, але так, аби вони його не прославляли. Тому прийшовши в місто Емес, він прикинувся юродивим: дивно поводився, за що його частенько били та ображали. А тим часом він чинив чимало добрих справ: виганяв бісів, зцілював недуги, грішників навертав до каяття, а невірні ставали вірними за його молитвами. Але нікому й на думку не спало б прославляти юродивого. Але святий Іван його дуже шанував. Коли до нього в пустелю приходили люди з Емесу, він направляв їх до юродивого Симеона, який міг дати кращу пораду. За три дні до своєї смерті святий Симеон не появлявся у місті. Він зачинився у своїй хижині, де булла тільки в'язанка хмизу. Цих три дні святий безупину молився. Міські бідняки, що з ним дружили,помітили, що його нема. Вони прийшли до хижини, взяли тіло померлого і занесли на місце, де без відспівування ховали жебраків. Коли тіло несли, жителі чули дивні церковні пісні і не розуміли їх походження. Разом зі святим Симеоном помер і праведний Іван.
Святий пророк Єзикиїл походив з єврейського міста Сарір. Він був сином Бузі, від племені Левія, і священиком Бога Вишнього. Під час другої Єрусалимської окупації був забраний Навуходоносором в полон до Вавілону разом з Іоакимом, царем юдейським, названим Єхонією Другим (4Цар.24: 1).
Перебуваючи в полоні Вавилонському, ієрей Божий Єзекіїль жив поблизу річки, званої Ховар; і побачив він видіння на тридцятому році життя: він бачив відкриті небеса; з півночі дув сильний вітер і йшла звідти велика і пресвітла хмара, в середині якої рухалося полум'я, а кругом було блискуче сяйво. Ця хмара перетворилася в подобу чотирьох фігур, на вигляд схожих на чисту, розпечену у вогні мідь - людини, лева, тільця й орла. Крім того у них було по чотири крила, а під крилами - людські руки, два крила були простягнені для польоту, двома іншими вони покривали свої тіла; вогонь клубочився між фігурами, і блискавка виходила з вогню. Видно було також чотири великих колеса, по одному при кожній фігурі; колеса ці на вигляд були як камінь таршішу кольору блакитного, як море, із золотим відблиском, виробленим сонячними променями. У цих колесах виднілися ніби інші колеса; всі ці колеса, як би одухотворені, мали в собі силу життя і звідусіль повні були очей, а чотири фігури, здавалося були запряженоі в ці колеса, як до воза, і коли рухалися фігури, рухалися разом з ними і колеса. Під час ходи від крил їх чувся шум і звук, ніби звук великої води, ніби шум багатолюдного натовпу. Коли ж вони стояли, мовчали і крила їх. Так стояли вони й мовчали, коли з висоти доносився голос Божий. Бо над цими чотирма фігурами і колесами виднілося небесне склепіння, і на склепінні - престол, ніби із сапфіру, а на престолі пресвітлий образ людини і кругом нього сяйво на зразок веселки, яка світиться в хмарах в дощовий день.
Таке видіння слави Господньої мав святий пророк Єзикиїл. У ньому, по тлумаченню мужів богомудрих і богонатхненних, пресвітлий образ людський на сапфіровиднім престолі прообразував втілення Сина Божого в утробі Пречистої Діви, Яка була одушевленим престолом для воплоченого від Неї Бога, бо дорогоцінний камінь сапфір, схожий своїм світлим кольором на небо і містить в собі, як небо, зірки, золотисті частинки, служить образом Пресвятої Діви Марії, в Якої, як і в небесному єстві, немає жодного пороку; лоно Якої стало просторіше від небес, що вмістило в себе Невмістимого, і Яка, як зірками, прикрашена численними дарами Божої благодаті. Чотири фігури прообразували чотирьох святих . Також і інші духовні таємниці були прообразами у тому чудовому і страшному видінні, при спогляданні якого святий Єзикиїл від жаху впав ниць на землю і чув знову голос, що говорив йому:
- Син людський, встань на ноги твої і я буду говорити з тобою.
І ввійшла в нього якась невидима сила, яка підняла його з землі і поставила на ноги.
Коли пророк з трепетом став , Господь сказав йому:
- Син людський! Я пошлю тебе до дому Ізраїлевого, до людей, які засмучують Мене, які образили Мене вони й їхні батьки відреклися від Мене до самого нинішнього дня; це люди, зухвалі душею із жорстоким серцем: до них Я пошлю тебе, і ти скажеш їм слова Мої ; не бійся нікого навіть, якщо вони розлютяться і оточать тебе, як скорпіони (Іез.2 :3-4).
Коли Господь це говорив, Єзикиїл побачив простягнуту до себе руку і в ній книжковий сувій; рука та розгорнула перед ним цей сувій, і було в ньому написано всередині і зовні: "Плач, стогін та горе".
І сказав йому Господь:
- Син людський! З'їж цього сувоя, і йди скажи синам Ізраїлевим те, що Я накажу тобі (Іез.3: 1).
Єзикиїл, відкривши уста свої, з'їв цей сувій, і він був в устах його солодкий, як мед. З того часу Єзекіїль виповнився пророчого духу і благодаті, і все, що потім говорив йому Бог, він брав у серце своє. Коли ж стало віддалятися від очей його це чудове видіння, він почув голос, ніби голос численного натовпу, що говорить:
- Благословенна слава Господня від місця Його!
І знову було до нього слово Господнє, що говорило:
- Син людський! Я поставив тебе на варті дому Ізраїля, і ти будеш слухати слово з уст Моїх і будеш навчати їх від Мене. Коли я скажу безбожному: "помреш!", А якщо ти не будеш навчати його і говорити, щоб остерегти несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він живий був, то цей безбожний помре за свою провину, і покараю кров його від рук твоїх . Але якщо ти остеріг несправедливого, а він не вернеться від своєї несправедливости та від своєї несправедливої дороги, то він помре за свою провину, а ти врятував душу твою.
Потім, будучи виведений духом в поле, Єзикиїл знову побачив славу Господню, як і колись, і наказано йому було замкнутися в домі своїм і перебувати в мовчанні до тих пір, поки Господь не накаже йому відкрити уста, щоб говорити і проповідувати слова Божі. В цей час мовчання йому відкрита була майбутня облога і роззорення Єрусалиму халдеями та загибель народу для того, щоб він не тільки словом сповістив про це людям, але щоб зобразив це і ділом: йому наказано було Господом поголити голову свою і бороду і розділити волосся своє, розмірів їх вагами на три частини; одну частину - спалити вогнем перед очима тих людей, які були разом з ним в полоні, іншу частину волосся порубати мечем, а третю - розвіяти за вітром, вказуючи (цим) на те, що гнів Божий, маючи намір покарати в Єрусалимі і у всій Палестині людей Ізраїлевих, які не бажають звернутися до істинного покаяння і не залишають гидот ідолослужіння, розділив їх своїм праведним судом на три частини, щоб кожна частина понесла своє покарання: так, частина людей під час облоги Єрусалима помре від голоду та від зарази, інша частина впаде від меча халдеїв, а третя - розсіється по всесвіту. Все це потім і збулося, оскільки народ єврейський сильно розгнівав Бога, - бо, хоча в ті часи євреї і служили Богу небесному, що вивів праотців їх з Єгипту сильною рукою та витягненим раменом, але звикли з часів Соломона кланятися ідолам, вони і їх не залишали, навіть самі царі, і князі, і судді, і старці були в цьому нечесті. Тому євреї поклонялися і Богу небесному, ті рималися ідолопоклонства і ставили ідолів у храмі Божому, і там, де колись приносилася жертва самому Єдиному Вишньому Богу, там потім одночасно відбувалися ідолопоклонські жертвопринесення і бісам, що було дуже не завгодно Господу, бо уподібнював народ цей до перелюбниці, яка не зберігає вірність своєму істинному чоловікові, але чинить перелюб і з іншими. Тому-то і в Євангелії Господь сказав потім про це народі: "рід лукавий і перелюбний" (Мф.12: 39); і раніше в пророцтві Єремії (Іер.3: 1). Але коли вони не покаялися, Він віддав їх на остаточне розорення халдеям і землю їх віддав на запустіння на сімдесят років.
Через ті пророцтва Єзикиїла тримали в кайданах юдеї, як і Господь передрік йому, кажучи: "ось, покладуть на тебе шнури і зв'яжуть тебе ними" (Іез.3: 25).
Святий Єзикиїл бачив те, що відбувалося далеко від нього так, як ніби-то воно відбувалося на його очах: перебуваючи у Вавілоні, він бачив те, що відбувалося в Єрусалимі (Іез.8: 11, 16), і говорив про це народу , що був разом з ним в полоні. Одного разу він був перенесений ангелом з Вавилону до Єрусалиму і поставлений в храмі Соломоновому, - бачив там ідолів, що стоять зовні і всередині, як мерзоту запустіння на місці святому і здійснюються в їх честь жертви: бачив, як старші ізраїльські здійснюють кадіння перед кумирами, як священики відвернули обличчя свої від престолу Божого і поклоняються сонцю... Бачив він також славу Божу на зразок тієї, яку він раніше бачив на річці Кевар: вона, розгнівана, збиралася виходити з храму, залишаючи його порожнім. І чув він, як Господь говорив йому: - Сине людський, чи вже не велика то беззаконня, яке, як ти бачиш, творять ці люди? Вони наповнили край насильством і гнівають Мене (і як би змовилися прогнівити і роздратувати Мене); зате і Я помщуся їм у люті Моїй, не пощадить їх око Моє і не помилує, і хоча б вони волали у вуха Мої гучним голосом, - не почую їх.
Потім почувся ще сильніший голос Божий, що волав грізно і страшно і так говорив пророку:
- Наблизилася помста і загибель місту, і нехай кожен має згубні знаряддя в руках своїх.
Коли Господь сказав це, вийшли шість страшних збройних чоловіків з оголеними мечами, серед них і чоловік, одягнений в білі священицькі одежі, який мав при собі чорнильницю і тростину писаря, і сказав йому Господь:
- Пройди посеред міста Єрусалима і зроби знак на чолі (чоловіків) рабів моїх, які сумують в серцях своїх, зітхають і плачуть через беззаконня, що чиняться в цьому місті і цих обранців моїх я врятую від покарання.
І пішов чоловік в білій священицькій одежі, і ставив знак на чолі тих людей, які вірно служили істинному Богу. Знак цей був грецька буква, звана Тау і схожа на чесний хрест, а слідом за ним послані були ті страшні шість мужів, що були прообразом шести воєначальників халдейських військ, які повинні були прийти з Навуходоносором для винищення Єрусалиму; цим шести мужам сказав Господь:
- Ідіть, вбивайте, не щадите, не милуйте ні старця, ні юнака, ні дружини, ні дівчини, ні немовляти, починаючи з освячених ієреїв і старійшин, а на кому є знак Мій, до тих не торкайтеся.
І бачив святий пророк в цьому видінні, що вбивали ті мужі всіх людей, як потім і насправді повинно було відбутися. І впав пророк ниць перед Господом, волаючи:
- Горе, горе, тяжко мені, Адонай Господи, бо Ти знищуєш залишок Ізраїлю, виливаючи на Єрусалим лють Твою!
Після цього він знову побачив того благовидого чоловіка в священичій одежі, який, повернувшись до Господа, сказав:
- Я зробив, як мені наказав Ти, Господи.
І знову наказано йому було Господом, щоб він, взявши в пригорщі жарини між колесами херувимів, посипав їх на весь Єрусалим на знак того, що він буде знищений халдеями не тільки мечем, а й вогнем. Після цього видіння пророк знову опинився в Халдеї на своєму місці, а бачене ним скоро збулося.
Після того як все це збулося, він пророкував про припинення гніву Божого на євреїв, про повернення їх з Вавилона в свою батьківщину і про відновлення і оновлення міста та храму, бо він вдруге був захоплений рукою Господньою в землю юдейську (Іез.40 : 5) уже після того, як Єрусалим був розорений і спустошений, і бачив пророк під час одкровення, що місце, на якому стояв Єрусалим відновлюється, про що докладно написав у його пророчій книзі.
Всі ці видіння були таємничим прообразом нашого звільнення від гріха і утворення Церкви Христової: воно повинно було відбутися через воплочення Бога, народженого від Пречистої Діви, Яку цей пророк назвав "вратами ув'язненими" і непрохідними ні для кого, крім Самого Бога (Єз .44:2). Йому ж дано було від Бога одкровення і щодо воскресіння мертвих (Іез.37: 1). Він бачив, ніби рукою Божою він був захоплений і поставлений посеред поля, яке було наповнене безліччю людських кісток, дуже сухих, і всі вони по слову Божому зодягнулися плоттю, і коли увійшов до них дух, ожили і стали на ноги свої, і було їх дуже велика кількість. І сказав Господь:
- Я відкрию гроби ваші і виведу вас із трун ваших.
Єзикиїл був також і великим чудотворцем; подібно до Мойсея він був роздільником вод. А саме, одного разу, коли при річці Кевар зібралося до нього безліч євреїв, напали на них розбійники, та він своєю молитвою зробив так, що вода річкова розділилася і відкрила сухий шлях переслідуваним людям, щоб вони могли перебігти на інший бік. І пройшов народ єврейський по суходолу, розбійники ж, осмілилися йти за ними тим же шляхом, були покриті водами і загинули. Будучи в Вавілонії суддею над коліном Данів і Гадових і бачачи, що вони не шанують Господа, він наслав на їх селища змій і гадів, які поїдали їх немовлят і худобу. Потім, зглянувшись над ними, він видалив від них цих змій і гадів молитвою. Під час голоду він своїми молитвами до Бога помножив людям їжу в удосталь і смертельно хворого від смерті повернув до життя, сам же потім помер мученицькою смертью. Бачачи, що його єврейський народ, що був разом з ним в полоні, разом з халдеями чинили ідолопоклонництво і безбожні справи, він викривав їх злі вчинки, вмовляв залишити ці беззаконня і погрожував гнівом Божим. Внаслідок цього єврейський старійшина, сповнившись гніву, убив його, розтерзавши його кіньми. Народ, зібравши його розтерзане тіло, поховав його на поле Маур, в усипальниці Сіма і Арфаксада, прабатьків Авраама. І збиралося до могили його безліч євреїв і підносили вони там свої молитви Богу Саваоту, Якому возсилається слава на віки вічні. Амінь.