22 грудня ми, східні християни, що в своїй богослужбовій практиці послуговуємося Юліанським календарем, відзначаємо Торжество Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною.
Це свято широко відзначалося на християнському Сході вже у ХVIII столітті. У ХІХ столітті ця традиція прийшла і на Захід.
Згідно церковного Передання, батьки Преблагої Діви Марії - свв. Йоаким і Анна довгий час були бездітними. І от, коли вже були у пізньому віці свого подружнього життя, то склали обіт: коли їх Господь Бог поблагословить дитиною, вони пожертвують її на служіння Господеві. І премилостивий Господь виконав це їхнє молитовне благання: св. Анна зачала й народила дочку Марію. І саме це її звичайне, природне зачаття і народження від до того геть неплідних і вже немолодих батьків, безперечно, і було справжнім Господнім дивом. Богобійні й праведні батьки змалку виховували її строго за Божим Законом. Коли ж маленька Марія мала вже три роки, Йоаким і Анна повели її до Єрусалимського храму, щоб виконати свій обіт, - з метою глибокого навернення і пізнання нею Бога.
В храмі поблагословив родину св. пророк Захарія - майбутній батько св. Йоана Хрестителя, який побажав батькам, щоб росла Марія на славу Богові й на потіху і радість батькам та всім людям.
Пресвята Діва Марія є для нас прообразом нашого звільнення від гріха. Прообразом нашої кінцевої мети - осягнення повної святості в Ісусі Христі. Оскільки ж, як вельми виразно й чітко наголошує Святе Письмо, "що всі згрішили і позбавлені слави Божої" (Рим.3:23), то у св. хрещенні, покаянні і наверненні Господь починає наше духовне відродження, зцілення й оновлення, преображення і освячення. І Він хоче робити це перетворення послідовно, крок за кроком - і аж до його логічного завершення. І вже тоді ми будемо праведні - причому, не нашою власною (людською) праведністю, а саме Його - Господньою праведністю, і ми будемо без гріхів та їхніх згубних, руйнівних наслідків. І ми будемо подібні до Марії, котра, смиренно погодившись з Божим задумом і планом щодо власного життя, таким чином прийняла Його милість, благодать і спасіння. І, зрештою, набула оту свою - у всеблагому й милосердному Господі - досконалість і праведність.
"І сказала Марія: величає душа Моя Господа, і зрадів зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім'я Його. І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордих у помислах сердець їхніх; скинув сильних з престолів і підніс смиренних; голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом'янувши милість, як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку" (Лк.1:46-55).
Марія є для нас одночасно і прикладом. Прикладом прямування за Христом і прикладом перепоручення свого життя в руки всесильного й милосердного Бога. Прикладом того, як і ми, Його улюблені діти й служителі, можемо своєму всеблагому Небесному Отцю сказати наше "так", особисто своє: "так нехай же буде мені по слову Твоєму".
Крім того, однозначно й твердо відповівши Богові "так", Марія не просто стала тією Його благословенною і слухняною "посудиною", через яку в людському тілі прийшов у цей світ Месія-Христос. Вона у такий спосіб, зокрема, стала причетною до реалізації певної Господньої волі і плану. Тобто, щоб до лона вибраного Божого народу та, відповідно, Господнього благословення, зцілення і спасіння змогли долучитися і багаточисельні представники всіх язичницьких народів, націй і племен. Й таким чином у це благодатне й радісне Боже "спасіння", врешті-решт, остаточно й благословенно "увійде повна кількість язичників", починаючи від Близького Сходу "та аж до краю землі", разом з якими й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим.11:11,25,26; Діян.1:8).
Аналогічно й ми. Себто, коли усвідомлено й упевнено кажемо Богові наше "так" і всюди та постійно, у непохитній вірі й довірі Йому, молитовно прикликаємо Його пресвяте ім'я та сумлінно, щиросердно служимо Його шляхетній і благодатній справі на землі, то у такий спосіб водночас відкриваємо цей обнадійливий шлях до спасіння й наших, передусім, рідних і близьких. А також, можливо, і не лише їх. Або, як наголошує і обіцяє з цього приводу Слово Боже, "віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій" (Діян.16:31). Та, при цьому, "пильнуй себе самого та [Христового] навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе" (1Тим.4:16).
Й у цьому контексті дуже важливо й нагально, аби - в т. ч. під Небесним покровом і заступництвом Марії - "щоб усі [учні й послідовники Христа] були єдине" (Ін.17:21). Та, повсякчас "прагнучи зберігати [цю] єдність духу в союзі миру" (Еф.4:3), щоб завше було "чути про вас, що ви стоїте в одному дусі, змагаючись однодушно за віру євангельську" (Фил.1:27). А в різних християнських громадах, рухах і спільнотах неодмінно ревнували і належно дбали про постійне відродження, віднову та зростання їхніх членів у дарах і плодах Святого Духа. Того Божого Духа, від Якого і був, згідно Святого Письма, чудесно - непорочно зачатий Богочоловік Ісус Христос: саме Він і ніхто інший з людей. Щоб вони наочно й переконливо проявлялися, зокрема, у їхньому служінні євангельської проповіді і досвідченні ними Божої любові, величі і слави.
Або, як про таке наголошував Сам Ісус, цих - дійсно духовно "народжених згори" (Йн.3:3,7) - правдиво й активно "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм [бо перебуватимуть під цим могутнім Божим захистом і покровом], покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк.16:17,18). А також, крім того, в їх середовищі "і буде в останні дні, говорить Господь, - виллю Я від Духа Мого га всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть" (Діян.2:17). Амінь.
Разом з тим Слово Боже пророкує і обіцяє, що "у той день" і "у той час", тобто "в останні роки" і "в останні дні" Історії спасіння світу особливу і досить значну місію і роль відіграватиме, зокрема, правдивий - різночастинний Божий народ "із країни північної". І який - на той момент - має благодатно відновити свою первісну й, насамперед, саме ДУХОВНУ й ПРАКТИЧНУ єдність і цілісність (Єр.3:17,18; 31:8: Зах.6:8,15; Єз.38:8,16). Себто тут йдеться, правдоподібно, якраз про наш край - Україну, яка - через Чорне море - розташована на північ від близькосхідного регіону.
Й, вочевидь, диявол-Люцифер добре знає про все це. І така перспектива його дуже бентежить і непокоїть. Й тому, а надто після, нарешті, успішного здобуття (а точніше - відновлення) у 1991 р. Україною своєї національно-державної самостійності і незалежності, він прагне і намагається будь-що геть завадити, перешкодити цьому. А особливо, нацькувавши на Україну та її правдивий - патріотичний народ Божий колишню метрополію - войовничого й кривавого агресора й терориста-грабіжника "від крайньої півночі" (Єз.38:13,14; 39:2). Й тому слава й хвала Богу за Україну та її відважних захисників-героїв!
[Про ДУХОВНЕ значення і роль благословенної "взаємодії" двох Небесних покровителів України - Божої Матері і св. Архистратига Божого Михаїла в Історії спасіння людського роду (Одкр.12:1-17), в т. ч. в історичній долі саме нашого краю та його народу і, зокрема, в останні десятиліття (а також деяку дотичну тематику), на цьому ж порталі опубліковані відповідні спостереження і міркування. І ознайомитися з ними можна, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "21 листопада - Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла... - Кіріос".]