19 серпня (6 серпня за старим стилем) ми, віруючі східної традиції, що живемо за Юліанським календарем, відзначаємо одне з найважливіших християнських свят - Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. В народі це свято має ще назву Яблучний Спас.
Преображення Господнє належить до дванадесятих (12 головних) свят, пов'язаних з подіями з життя Христа Спасителя. Свято Преображення має один день передсвята 18 серпня (5 серпня по ст. стилю) і сім днів віддання свята 20 - 26 серпня (з 7 по 13 серпня). Віддання свята відбувається 26 (13 за ст. ст.) серпня.
Свято встановлене у пам'ять преображення Ісуса Христа перед учнями на горі, як найчастіше вважається, Фавор (або, за іншою версією, на одному з відрогів гори Гермон), про що розповідають три євангелисти - Матвій, Марко і Лука. Всі три синоптичних Євангелія містять дуже подібні описи Преображення. Як описують Євангелія, незадовго до свого розп'яття Ісус Христос, взявши з Собою трьох учнів - Петра і братів Заведеєвих, Якова та Івана, вирушив з Кесарії Філіппової в межі Галілеї. Зупинившись біля гори (на якій потім Він преобразився), що підноситься над пагорбами Галілеї, Ісус став молитися. Стомившись, апостоли заснули, як сказано в Євангелії: "Петро та приявні з ним були зморені сном". Прокинувшись, вони побачили, що Ісус Христос преобразився: Він стояв оточений яскравим сяйвом: обличчя Його сяяло, як сонце, одяг зробився білішим від снігу і блищав, як світло. Поруч з Ним стояли два найшанованіші старозавітні пророки - Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом про Його близький відхід.
Далі Євангеліє оповідає про те, що співрозмовників осінила біла хмара, з якої пролунав голос Божий: "Це - Син Мій улюблений, Його слухайте". Бачення зникло. Учні в страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся їх і сказав: "Встаньте, не бійтеся". Учні тоді встали і побачили Ісуса вже у звичайному вигляді.
Разом з Ісусом Христом вони спустилися з гори і до ранку повернулися в Капернаум. Христос наказав нікому не розповідати про те, що вони бачили, - до тих пір, поки Він не воскресне з мертвих.
Що стосується хронології встановлення свята, то в історичній літургіці існують версії про його надзвичайно давнє походження: "З 900 року його святкують у Візантії як... Преображення Спасителя". Однак, більш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: у цей час рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. І якийсь час Преображення було в Святій Землі місцевим святкуванням. Лише з V століття святкування було поширеним на християнському Сході.
Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність їх - за натхненням, проводом і участю Божого Святого Духа - духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням Спаситель дозволив людям на власні очі побачити всю повноту того Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому. Христос готував учнів до Своєї смерті, вони мусять побачити Його у славі, щоб не спіткнулися й не похитнутися у вірі в часі різних випробувань та неочікуваних змін обставин і ситуацій.
* * *
І саме така подія, наприклад, раптом трапилася - і якраз у свято Преображення Господнього - 19 серпня 1991 р. Це - коли тоталітарно-реваншистські кола у правлячій партійно-КГБістській верхівці тодішнього СРСР спробували було здійснити в Москві реакційний держпереворот (ГКЧП). Разом з тим усі демократичні сили, що тоді виступали й діяли в ЄДНОСТІ та ОДНОСТАЙНОСТІ, ніяк не злякалися і не похитнулися у своїй вірі й прагненні відстояти й захистити та розвинути далі певні - прогресивні, демократичні завоювання й здобутки "перестройки". І за цією єдністю, рішучістю й відвагою явно стояли воля і план-промисел Божі.
Як відомо, головною метою і надзавданням цього путчу були - будь-що - зберегти комуністичний СРСР від розпаду й розвалу. В т. ч., зрозуміла річ, зберегти московсько-імперську владу, панування і контроль над Господнім ІІ Єрусалимом (Києвом) та всією Україною.
Одначе вся ця авантюра дуже швидко, буквально за 2-3 дні, провалилася і зазнала повного фіаско. Ба більше: саме він, цей заколот, значно прискорив цей логічний і природний процес повного й остаточного розпаду Московської комуно-совдепівської "імперії зла, беззаконня і безбожництва". Серед низки інших - загарбаних і поневолених імперсько-шовіністською Москвою націй, відновити й утвердити свою національно-державну свободу, самостійність і незалежність тоді змогла і Україна. А також отримати благословенну нагоду для вільного й усвідомленого виходу з-під московського еклезіально-структурного, а головне - ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНОГО уярмлення й поглинання та повноцінного самостійного розвою та подальшого поступового взаємопорозуміння і єднання й різнолике українське патріотичне християнство. Та, загалом, отримання належної релігійної свободи, в т. ч. для вільної проповіді Христового Євангелія.
Й це саме ті правдиво та соборно-єдині віруючі "нового завіту" (в Спасителя Христа) "в краю, що на півночі" - від близькосхідного регіону (тобто - через Чорне море - в Україні), котрі "тими днями" вже спільно "ходитимуть і разом прибудуть" (повернуться і навернуться) до своїх благодатних - духовно-євангельських витоків і першоджерел ("в землю, що Я наділив батькам вашим на спадок") - історичної Київської Церкви ("київського благочестя"). Й, натхненні й проваджені Святим Духом, вони "прийдуть і будуватимуть Господній храм" - відбудовуватимуть ту величну й славну Божу святиню (істинне й соборно-різнобарвне вселенське Тіло Христове Сходу і Заходу новітньої доби), яка "назветься домом молитви для всіх народів" (Єр.3:18; 31:8,31; Зах.6:8,15; Іс.56:7).
Разом з тим: що стосується, зокрема, РФ - країни "з крайньої півночі" (Єз.39:2), то там незабаром демократичні процеси - по суті і на превеликий жаль - були загальмовані, а згодом і геть згорнуті. А особливо в контексті приходу до влади в 1999-2000 рр. й подальшого утвердження й посилення в Кремлі авторитарно-поліційного режиму верхівки і структур ФСБ. Того імперсько-шовіністського режиму, який, а надто у своїй зовнішній - агресивно-експансійній, політиці (фактично) крокує - принаймні, багато в чому - по стопах і "взірцях" Гітлера і Сталіна. І в чому йому наразі вірнопіддано й запопадливо слугує його ідеологічно-"релігійний" компонент - священноначалля та ієрархія, а також і деякі інші інституції сучасної РПЦ МП. Включаючи й чималу частину їх екзархату в Україні (УПЦ МП). Й, зрозуміло, що "це - сліпі проводирі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму" (Мт.15:14)...
І, дуже схоже, що надто цю могильну яму вирила собі, зокрема і насамперед, украй озвіріло-сатанинська кремлівська верхівка. Себто коли 24 лютого 2022 р. бездумно й авантюрно розкрутила маховик нового - ще значно масштабнішого та криваво-руйнівного і нищівного (та, по суті, близького до геноциду) витка її перманентної збройної агресії проти незалежної України... І слава Богу за Україну та її відважних захисників-героїв!
Разом з тим хочеться вірити й надіятися, що Боже Провидіння ще ніяк не поставило Своєї остаточної крапки в справі покаяння, навернення і спасіння багатьох-багатьох людських душ на величезних євразійських обширах сучасної РФ (країни-агресора і терориста). Тобто, що в тому - згаданому вище - благословенному "домі молитві для всіх народів", у відбудову якого свій значний і гідний внесок здійснять і різноликі, проте вже єдині й згуртовані - дійсно духовно "народжені згори" (Ін.3:3,7) християни України, знайдеться достатньо місця, зокрема, і для цих численних спасенних душ - родом з нашої північно-східної сусідки, а також інших пострадянських країн...
Й тут також цікавим буде відзначити, що у 2019 р. дата свята Преображення Господнього - 19 серпня - знову припала якраз на понеділок, а 24 серпня - День Незалежності України - на суботу. Тобто саме так, як це було 28 (біблійне містично-сакральне число: 7х4) років тому - в той вікопомний 1991 р. І в цьому вбачається якийсь певний - ледь не "пророчий" сенс і зміст. Тим більше, що з цим самим 2019 р., а тим паче - наступними роками, пов'язані і деякі інші - по-своєму знакові й важливі і, разом з тим, досить неоднозначні й суперечливі (і навіть певні тривожні та по-своєму зловісні, а особливо - вищеозначена російсько-українська війна тощо) - події та факти в нашій незалежній державі. Та, загалом, в усьому довколишньому світі.
Включаючи і т. зв. "всесвітню пандемію" (й, cкоріш за все, саме ШТУЧНОГО походження й поширення) СОVID-19. Та (начебто) пов'язані з нею вельми суворий "карантин" і багаторазові хвилі обов'язково-ПРИМУСОВОЇ (і досить неоднозначної чи навіть дещо сумнівної) "всезагальної (тотальної) вакцинації". Та, відповідно, певні репресії щодо всіх "порушників" і незгодних. Тобто все те, що, до того ж, різко обмежує і навіть просто нівелює низку основних і загальноприйнятих - демократичних прав і свобод громадян. Або, скажімо, брутально й цинічно сфальсифіковані й підтасовані - на догоду корупційно-олігархічних "світових залаштунків" (тобто саме тих глобалістичних кіл, що, судячи з усього, стоять, зокрема, і за цією "пандемією" та "вакцинацією" тощо) - результати президентських виборів-2020 у США. (І що - тодішнє повернення до влади Демократичної партії - як виглядає, Господь допустив з певною метою: суттєвої підтримки й допомоги Україні. Тобто, зокрема, з огляду на вищезгаданий - скоро грядущий виток у російсько-українській війні.) Чи от ледь не світова - і також ініційована й підтримувана певними потужними міжнародними колами - агресивна й масовано-масштабна навала й пропаганда та нав'язування ЛГБТ-содомитських та інших гріховно-гидотних збочень; різка активізація й посилення - як на Близькому Сході, так і деінде - ісламістського тероризму... І т. д. й т. п.
Себто самі ті події та факти, що, судячи з усього, свідчать про те, що людство, мабуть, впритул наблизилося до самого порогу чи, не виключено, навіть уже безпосередньо вступило й переживає якраз ЕСХАТОЛОГІЧНИЙ період своєї історії. Період, зрештою, дуже скорого об'явлення і воцарювання Антихриста. Й одначе за чим - буквально за декілька років потому - неодмінно відбудеться і станеться це славне й супертріумфальне - Друге Пришестя Сина Божого Ісуса Христа!
"Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр.22:20).
[І з деякими актуальними роздумами і спостереженнями на дану (та певну дотичну до неї) тематику, опублікованими на цьому ж порталі, можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос".]
В основних країнах християнського Сходу до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові: за Його любов, за дарування щедрого врожаю. Частину врожаю у перші століття християни жертвували в храм для здійснення Таїнства Євхаристії (Святе Причастя). Стародавній звичай освячувати плоди походить з VIII століття. У народній традиції Преображення називається Другим, або Яблучним, Спасом, бо в цей день освячують яблука - найпоширеніший плід на Русі.
Спеціально до цього дня яблука везли цілими возами, і кожен більш-менш заможний чоловік вважав своїм обов'язком роздати плоди, насамперед, бідним і хворим. До цього дня - згідно давньої традиції - зазвичай, не належало їсти яблука і всі городні овочі, крім огірків. Починаючи з цього дня, дозволяється їсти яблука і фрукти, які освячують наприкінці святкової Літургії. (Звичайно, виконання цієї "заборони" не було регламентовано будь-яким церковним правилом, тобто не було обов'язковим, а суто особисто-добровільним.)
* * *
Милосердний і преблагий Господь Ісус Христос прийшов у цей світ, аби докорінно й благодатно змінити та зцілити та благословити, преобразити й освятити буквально всі сфери й аспекти людського життя-буття. Або, як Він Сам про це наголосив, "Я прийшов для того, щоб ви мали життя, і щоб подостатком мали", й, при цьому, "щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша була повною" (Ін.10:10; 15:11).
Причому, Він бажає це почати робити в житті будь-якої людини не колись там, у далекому майбутті, а практично вже тут і зараз. І тільки від нас, людей, цілковито залежить, чи ми, кожен особисто, погодимося та - в щиросердному покаянні і смиренні, благоговінні та з глибокою подякою і довірою - дозволимо та допоможемо Йому це чинити. Тобто, приймемо і, зрештою, матимемо цей чудовий і безцінний, але ніяк не заслужений нами Божий дар.
Чи навпаки: легковажно знехтуємо або навіть пихато-гордовито й свідомо, проте абсолютно безвідповідально, відкинемо його. І, зрозуміло, що з усіма тими логічними наслідками, що з цього нашого вільного й суверенного вибору неминуче випливають.