Вперше Матір Божа з’явилася на Почаївській горі 17 квітня 1198 р. Свідками цього дива були Іван Туркул із Тернополя і пастушок Іван Босий, котрий на цій горі пас овечок. Згідно з переказами, саме Іван Туркул згодом побудував монастир на Почаївській горі.

Вдруге об'явилася Божа Мати на Почаївській скелі 15 серпня 1260 р., залишивши після себе на скелі відбиток стопи. З цього відбитка почало струменіти джерело цілющої води.

Чудотворна ікона Матері Божої в Почаєві походить із XVI ст.

Спочатку Ікона Матері Божої була власністю родини Гойських, котрі одержали її з Царгороду. Пані Гойська зауважила, що її ікона Матері Божої випромінює якесь надзвичайне світло. Пані вирішила, що, раз ікона світиться, вона має бути чудотворною, і порадила своєму братові, Пилипові Козинському, сліпому від народження, молитися перед тією іконою і - за заступництвом Пресвятої Марії - просити Господа про повернення зору. Пилип послухав сестру і почав гаряче молитися перед іконою про видужання від сліпоти. Преблагий Бог вислухав його благання і одного разу, під час молитви, він прозрів.

Пани Гойські вирішили, що є недостойними тримати вдома чудотворну ікону, і подарували її до монастирської церкви в Почаєві. При цій нагоді вони ще й наділили монастир землями. Втім, їх нащадки не були такими набожними: після їх смерті спадкоємець - лютера­нин Фірлей - відібрав запис, напав на монастир, погра­бував його, а чудотворну ікону Матері Божої забрав із собою. Аж через двадцять років ігумен Іван Залізо зміг у суді довести правоту монастиря, тож ікона повернулася знову до Почаївської монастирської церкви Успіння Божої Матері.

В 1661 році у хроніці монастиря почали описувати Господні чуда, які відбувалися за посередництва чудотворної ікони Божої Матері. Одне з найславніших чудес стало­ся 23 липня 1675 р. Це була відома оборона Почаївського монастиря і церкви під час нападу турків і татар. Бусурменські ватаги, за наказом турецького султана Могаммеда IV, руйнували села й міста, винищуючи дорослих і малих. Хан Нуредін пройшов через Збараж і наблизився до Почаєва, щоб пограбувати і знищити монастир і все те, що там було.

Перелякані люди збіглися до Почаєва з усіх усюд, шукаючи тут захисту перед неволею та вбив­ством. Турки й татари облягли місто та почали наступ на монастир. Облога тривала від 20 до 23 липня 1675 р.

Монастир не мав оборонних мурів, тільки був обве­дений високим дерев'яним парканом. Тому туркам не було трудно його здобути. Козаків і бійців не було багато в монастирських укріпленнях і тому оборона монастиря була майже неможливою. А на якусь відсіч чи допомогу не було взагалі ніякого сподівання.

Однак, ані монахи, ані ті, що сховалися у мо­настирі, не втрачали надії на чудесну Божу поміч. Вони у своїх гарячих молитвах - за заступництвом Пречистої Діви - благали в Господа порятунку для церкви, для монастиря і для себе. Саме тоді турки розпочали наступ, щоб за одним ударом взяти монастир. Це було 23 липня.

У ту мить, коли нападники вже мали прорвати слабку оборону, монахи почали співати кондак: "Возбраній воєводі...", а за ними заспівали і всі люди. Раптом небо відкрилося, Матір Божа явилася над монастирською церквою і розпростерла білий омофор над своєю обителлю. Коло Матері Божої, праворуч, стояв преподобний Йов Почаївський і молився. І турки, і наші люди бачили Матір Божу, але турки думали, що це - звичайний привид і почали ще сильні­ше стріляти. Та стріли турецькі, що летіли на містеч­ко, поверталися назад і ранили їх самих. Турки почали кричати: «Диво! Диво!», кидати свої стріли та утікати. Завдяки щирій молитві віруючих та Небесному покровительству Матері Божої монастир було врятовано.

*                                 *                                  *

 Сьогодні, в день цієї урочистості, за заступництвом Пресвятої Богородиці, просімо й благаймо Господа Бога особливої Його милості і благодаті для нашого багатостраждального народу. Щоби наші співвітчизники - у щирому й глибокому покаянні і смиренні - відвернулися від дотеперішніх - неправедних, гріховних шляхів своїх та прийшли до всемогутнього й премудрого і люблячого Небесного Отця.

Й, зокрема, щоби в Україні, зрештою, припинилися міжконфесійні й міжцерковні, мовні (етнокультурні), суспільно-політичні та будь-які інші чвари, ворожнеча і непорозуміння. Щоб наша держава очистилася від різного штибу ідолослужіння, скверни та всіляких збочень (і, зокрема, содомсько-сексуальних, а також екологічних та ін.), ганебної масштабної корупції й олігархічного свавілля та інших прикрих беззаконь і зловживань, несправедливості (в т. ч. соціальної тощо) й неправди. І, разом зі своєю владою, наш боголюбивий християнський народ - в єдиному дусі і єдиними молитовними устами та спільними ділами любові й милосердя - прославляв свого Господа й Спасителя Ісуса Христа.

Та щоби Він надійно захистив і зберіг незалежну й демократичну та соборну Україну в мирі, єдності й цілісності від усіх її ворогів і недоброзичливців - внутрішніх і зовнішніх. У т. ч. і підступного й зухвалого імперського агресора і загарбника - "того ворога, хто прийшов з [крайньої] півночі" до неї, в ці наші - і вже, судячи з усього, "в останні роки"  і "в останні дні" (Іоїл 2:20; Єз.38:8,16; 39:2) Історії спасіння людського роду. Амінь.