Убогий чоловік, що з трудом утримував свою родину, мав стару скрипку, якої не дооцінював і готовий був за що-небудь продати її або викинути на сміття. Не знав, що на тій скрипці грав колись один з великих музикантів і що вона була мистецьким твором дуже високої вартості. При змінених обставинах Боже Провидіння дало йому зрозуміти цю помилку. Він скрипку продав і мав до смерті для себе і для родини добробут і щастя. - Такою скрипкою можемо назвати церковне правило. Бо насправді є воно чудовим інструментом, з якого навіть при дуже малому таланті можна добувати пречудні, небесні мелодії. Того чудового музичного інструмента всі ми не дооцінюємо як слід, а буває, що й зовсім не цінимо. Відправлення церковного правила вважаємо часто прикрим і нудним обов'язком, а часом хотіли б позбутися того тягару (митр. Андрей Шептицький, Слово після соборової сесії, 1940).
Церковне правило, коли його правити совісно, з увагою, приносить незліченні користі. Передусім приносить насущний хліб з тією абсолютною певністю, з якою сонце, що його захід оглядаємо сьогодні, на другий день сходить. Бо зв'язок між обітницею Христа і її сповненням певний, абсолютний і безоглядний. Як Бог на небі, так не минеться ні одна йота з Божого слова, поки все це сповниться... Совісне проказування церковного правила буде ставати з кожним днем щораз більшою наукою християнської праведності і дороговказом у житті. А хто недбало відправляє церковне правило та в ньому нічого не вміє знаходити, той є марним душ-пастирем, слабким проповідником і злим сповідником. Хто не проказує Молитвослова або рідко це робить, той, як Бог на небі, є злим священиком і недостойним св. Причастя! Бо як буде сповняти менші обов'язки, коли занедбує найважливіший, перший обов'язок? (митр. Андрей Шептицький, Слово після соборової сесії, 1940).
Церковне правило - це перший і найважливіший обов'язок священика... Бо і Служба Божа є частиною правила, себто тією частиною, що міститься літургійно між 6 і 9 Часом та Вечірнею. Всі інші Часи від Північної аж до Повечір'я є літургійною і аскетично, і в практиці життя кожного священика тільки приготуванням до Жертви і благодаренням за неї. В середині церковного правила ту євхаристійну частину, що її називаємо Літургією, відправляє і проказує священик не ліпше, як частини приготування і благодарення (митр. Андрей Шептицький, Митрополичий ординаріят, 1940).
Ніхто не може сумніватися в тому, що знання Святого Письма і любов до Молитвослова - це найважливіші справи у священичому житті. Пристосовуючи старовинне прислів'я, можна сказати: «Покажи мені свій Молитвослов, а я тобі скажу, яким ти є священиком». Бо, без сумніву, хто любить священичі молитви та проказує їх побожно, із зосередженням, повагою; хто не поспішає, а затримується часом над важливішими уступами, той буде мати, напевно, Боже благословення для душпастирської праці (митр. Андрей Шептицький, Молитвослов і Святе Письмо, 1936).
Проказування Молитвослова це, може, найкраща сторінка церковного правила; він не є приватною, особистою молитвою священика, а молитвою Церкви; священик молиться іменем Церкви, є делегатом Церкви, послом Церкви (митр. Андрей Шептицький, Послання до духовенства на Великий Піст, 1935).
Пригадую найперше обов'язок щоденної відправи церковного правила. Це ж перший наш обов'язок. Ніхто не може сумніватися в тому, що священицький уряд є передусім урядом молільників. Цього вимагає від нас і Церква, і християнський народ (митр. А. Шептицький, Послання до духовенства на Великий Піст, 1935).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу