Утікай від пустих людей, а часто-часто ставай перед Богом. Наскільки можна зовсім не показуйся між людьми. Уникай розсіяння серця... Поступай у чеснотах, щоб ти міг наблизитися до ангелів. Перебувай у келії не днями, не місяцями, але роками; хвали Бога день і ніч, наслідуй херувимів (Св. Василій Великий, А.Б. 2).
Осібне мешкання допомагає концентрувати дух. Шкідливо жити з людьми, що Бога не бояться і легковажать Божими заповідями (св. Василій Великий, ШПр. 6).
Перша річ у монашому житті - самітний дім, віддалений від людей. Це необхідно, щоб ніщо через зір або слух не спонукало нас до гріха, і щоб ми через те помалу пе звикали до гріха та щоб у душі не лишилися їй на шкоду і погибель образи і знаки всього, що бачимо й чуємо. Врешті, щоб ми могли тривати на молитві, покопати давні звичаї, коли ми жили не згідно з заповіддю Господа (св. Василій Великий, ШПр. 6).
Жити серед свічу - це велика перешкода для того, щоб хрест узяти і за Христом іти... Крім багатьох інших поганих сторін життя на світі є і та, що коли душа бачить багато грішників, вона не має нагоди зауважувати власних гріхів і з розкаяним серцем каятися. Навпаки, порівнюючи себе з гіршими від себе, думає, що має якусь чесноту. Серед замішання і журби світового життя душа втрачає пам'ять про Бога, так цінну в житті (св. Василій Великий, ШПр. 6).
Треба осягнути повний спокій від зовнішніх розсіянь та набути цілковиту мовчанку в укритих закутках серця і так віддатися спогляданню правди... Тому конечним є віддалитися від справ світу і ані очима, ані вухами, ані яким-небудь іншим чуттям сприймання не впускати чужі думки до душі (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 33).
Доки ми віддаємося справам поза Богом, не можемо робити поступу в пізнанні Бога. Бо хто клопочеться про справи цього світу й поринає у тілесні заняття, чи може такий сумлінно роздумувати над величними ділами Божими (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 45).
Хто бажає пізнати Бога, мусить бути далеким від усього земного. А коли він звільнився від похотей, тоді нехай набуває пізнання Бога. Бо як думка про Бога може ввійти в душу, коли вона придавлена безустанними журбами? Тому
Господь і каже (Лк. 14:33): «Кожний, хто не зречеться усього, що має, не може бути моїм учнем» (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 45).
Щоб ми могли багато часу посвячувати на молитву, нам треба бути вільними від подружніх занять; від старань про багатство, від жадоби земної слави, від розкошей, від заздрості й від усього лукавства до нашого ближнього. Також і тому, щоб коли наша душа осягне спокій і ніяка похіть не буде вже її непокоїти - Боже просвічення в ній, наче в дзеркалі, могло стати чисте й непритемнене (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 45).
Коли розум не розсівається на зовнішні речі і не розпливається через почуття на світ, входить у себе самого, а через себе підноситься до думки про Бога і залитий світлом тієї краси забуває про саму природу, не звертається ані до журби про 'їжу, ані про одежу. Вільний від усяких земних старань звертає всю свою силу на набуття вічних благ. Думає тільки про те, як набути стриманість та всі інші чесноти (св. Василій Великий, Лист 2). ,
Вважаю за найбільше добродійство жити життям на самоті... Для споглядання і для активності духа, яким ми є злучені з Богом, найкращий помічник - це самота. І цей спокій, глибокий і повний, ми плекаємо тут, на окраїнах світу, і розмовляємо з самим Богом, що нам його дав (св. Василій Великий, Лист 9).
Найбільшою похвалою, що її можу сказати про це місце, - крім того, що відповідне задля свого особливого положення до плекання різного роду плодів, - є те, що воно плекає найсолодший з усіх плодів: самоту (св. Василій Великий, Лист 14).
Вправу в житті, Богові милу і згідну з Христовим Євангелієм, набуваємо, відрікаючись від світових старань. Треба зовсім відвикнути блукати думкою (св. Василій Великий,
І ШПр. 5).
Наша справа - зберігати те, що Христові миле, без всякого розсіяння думки на непотрібні речі (св. Василій Великий, ШПр. 32).
Замкни двері своєї келії для свого тіла, двері свого язика для бесіди, а внутрішні двері - для духів... Мала волосинка дразнить око, а мала журба руйнує самоту, тому що самота - це прогнання думок та ідей і відкинення навіть похвальних старань... Самота - це безнастанне величання і чекання на Бога (св. Іван Ліствичник, Слово 27).
Монах приходить до авви Мойсея в Скете, щоб послухати його науки. А цей побожний монах каже до нього: «Іди і перебувай у своїй келії, а вона всього тебе навчить» (Вислови Отців пустині).
Авва Ніл каже: «Хто любить самоту, тому не зашкодять стріли ворога, але хто перебуває з людьми, часто буває поранений» (Вислови Отців пустині).
Як риби, витягнені на сушу, гинуть, так і монахи, які довго знаходяться поза келією або перебувають зі світськими людьми, тратять любов до мовчання. Тому, як риба рветься до води, так і ми повинні поспішати до келії, щоб, перебуваючи поза нею, не забути про внутрішнє чування (св. Антоній Великий, Добротолюб'я І).
Хто живе на самоті, той вільний від трьох видів боротьби, - боротьби з язиком, зором і слухом, а залишиться в нього тільки боротьба зі серцем (св. Антоній, Добротолюб'я І).
Самота - це мати спокою, це затишок і пристань, що звільняє нас від всяких замішань (св. Іван Золотоустий, Бесіда 50).
Вчора, прибитий своїми клопотами, сидів я один далеко від людей в тінистому гаї, втомлений серцем. В терпіннях люблю я такий лік, і радо на самоті розмовляю зі своїм серцем (св. Григорій Богослов, Слово 10).
Найстарший і найважливіший закон пустині - це відповідь старого монаха на питання, яким повинен бути монах: «Оскільки це від мене залежить, то моя засада така: Сам для себе. І якщо людина не скаже собі у своєму серці, - як сказав авва Алоїс: Тільки я і Бог є в цьому світі, то не знайде спокою» (Вислови Отців пустині).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу