Смерть мучеників - заохота для вірних, смілість для Церкви, укріплення християнства, знищення смерті, доказ воскресіння, висміяння бісів, осудження диявола, наука невинності, заохота до погорди теперішніми благами і шлях до змагання за майбутні, потіха в бідах, корінь, джерело й мати всіх благ (св. Іван Золотоустий, Похвала мучениці Дросиді).
Біси трясуться не тільки перед самим Розп'ятим, але й перед мощами тих, які за нього віддали своє життя (св. Іван Золотоустий, Про св. апостола Павла 4).
Гроби мучеників - це воєнне шатро. І коли відкриєш очі віри, то побачиш зброю правди, яка тут лежить, щит віри, шолом спасіння, взуття благовіщення, меч духовний, саму голову диявола, скинену на землю (св. Іван Золотоустий, Похвала мученику Варлаамові).
Гроби мучеників - це безпечні пристані, джерела духовних вод, невиснажні і невичерпні скарбниці багатства (св. Іван Золотоустий, Про мучеників).
Чи тільки ті є мучениками, що пролили кров? Ні, ними є ті, що ведуть богоугодне життя (св. Теодор Студит, Короткі науки).
Сьогодні пора покаяння, завтра - нагороди; сьогодні час праці, завтра - заплати. Сьогодні Бог є помічником для тих, що навертаються зі злої дороги; завтра Він буде страшним Суддею людських діл, слів і думок - Суддею, якого ніхто не ошукає. Сьогодні ми є свідками Його довготерпеливості, завтра пізнаємо Його справедливість, коли воскреснемо -хто на вічну кару, хто - до вічного життя, коли кожний дістане по заслузі (св. Василій Великий, Вступ до Ширших Правил).
Чи ж не збудимося, чи ж не воскреснемо із земного життя до євангельської святості? Чи ж не почнемо розважати про день Господній, про день страшної ваги, коли ті, що за добрі діла стануть праворуч Судді, дістануть царство в небі, а поставлених ліворуч за нестачу добрих діл покриє геєна вогню і вічна мряка. Там буде плач і скрегіт зубів (св. Василій Великий, Вступ до Ширших Правил).
Не годиться відкладати па завтра свою поправу, бо завтрашній день непевний. Багато з великими намірами не дочекалось завтрашнього дня (св. Василій Великий, Лист 22).
Коли залишається тобі ще надія на спасіння, коли хоч трохи пам'ятаєш про Бога і бажаєш ще вічного добра, коли боїшся кар, приготованих для грішників, що не покаялися, негайно пробудись, піднеси свої очі до неба, опам'ятайся, перестань грішити (св. Василій Великий, Лист 44).
Повстань проти того, хто тебе переміг. Мужньо піднесися з землі! Згадай доброго Пастиря, що біжить тебе рятувати... Пригадай собі Боже милосердя... Не трать надії на спасіння... Господь не хоче смерті грішника (Єзек. 18:32), а навпаки, щоб він навернувся і жив (св. Василій Великий, Лист 44).
Тепер час Божої терпеливості, частого терпіння, час ліку, час поправи. Ти впав - устань, ти згрішив - перестань, не стій на дорозі грішників (Пс. 1:1), тікай від неї. Бо якщо обернешся і засмутишся - спасешся, через труд здоров'я і піт спасіння... Не впадай у розпач і пригадай собі давні часи: є спасіння, є поправа. Це час відвага - не розпачу! (св. Василій Великий, Лист 44).
Немає закону, який засуджував би на смерть без милосердя, а є благодать, що відкладає кару, приймає поправу. Ще не замкнулися двері, ще слухає жених, ще не панує гріх. Наново розпочни бій, не зволікай! Змилуйся над собою та над усіма в Христі, Господі нашім, якому слава й сила нині і завжди на віки вічні (св. Василій Великий, Лист 44).
Покаяння є спасінням, а непокаяння - смертю (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Коли ж ти будеш християнином? Коли ж зможемо тебе привітати, як свого? Минулого року ти чекав на цей, тепер же знову хочеш чекати наступного року? Бережися, щоб твої постанови не сягали далі, ніж твоє життя! «Не знаєш бо, що принесе день, який надходить» (Прип. 27:1). Не обіцяй собі того, що не твоє! До життя тебе кличемо, чоловіче... Царство небесне стоїть відкрите! (св. Василій Великий, Напоумлення до св. Хрищення).
Зганьбили тебе? Благослови. Пограбував? Віддай. Був п'яний? Практикуй піст. Був гордий? Упокоряйся. Завидував? Потішай. Ти вбив? - Признайся або завдавай своєму плові терпіння, рівновартні мучеництву, і славословленням Бога карай своє тіло (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 32).
Тим, що каються, не досить до спасіння самої стриманості від гріхів; їм треба ще й плодів гідних покаяння (св. Василій Великий, МПр. 1).
Душа передусім повинна осудити і зненавидіти давнє грішне життя, і збридити собі навіть пам'ять про нього. Далі, повинна взяти собі за науку страх - погрозу вічного засуду й вічної кари та пізнати, що час покаяння - де час сліз, як навчив Давид у шостому псалмі. Нехай переконається, що очищення з гріхів через Христову Кров лежить у величі милосердя і в багатьох Божих щедротах (св. Василій Великий, КПр. 10).
Суддя бажає мати милосердя над тобою й виявити тобі співчуття, але за умови, що знайде тебе покірним після гріха, розкаяним, таким, що багато плаче над своїми лихими вчинками, що перед усіма, без сорому, визнає свої таємні гріхи, коли просить братів допомогти надолужити Богові, -тобто, коли бачить, що ти гідний помилування, то Він радо дасть тобі милосердя (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 32).
Увійди в кімнату своєї душі і пригадай собі свої діла! Як багато твоїх гріхів, але не впадай у відчай! «Бо де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20). Треба тільки прийняти ласку! Хто багато винен, тому багато відпуститься, щоб більше любив. Коли ж твої гріхи є малі, легкі й несмертні, чому непокоїшся про майбутнє, коли ти в минулому добре жив навіть тоді, коли ще не був навчений закону? (св. Василій Великий, Напоумлення до св. Хрищення).
Ті, що вірують у Господа, повинні передусім каятися так, як це проповідував Йоан і сам Господь наш Ісус Христос. Бо строгіше будуть осуджені ті, що не каються тепер, ніж ті, що їх осуджено ще до проголошення Євангелія (св. Василій Великий, МПр. 1).
Тепер - час покаяння і прощення гріхів, а в майбутньому віці прийде справедливий суд заплати (св. Василій Великий, МПр. 1).
Ті, що каються, повинні гірко плакати і з серця виявляти те все, що належить до покаяння (св. Василій Великий, МПр. 1).
Після смерті не буде часу на заслуги, бо Бог у своїй великодушності призначив теперішній час на те, щоб Йому подобатися (св. Василій Великий, МПр. 1).
Важкою провиною є не впасти, але після упадку лежати і вже не вставати; добровільно робити зло й перебувати в безпечності, думками зневіри прикривати слабість волі (св. Іван Золотоустий, До монаха Теодора І).
Обвинувачуй себе самого, або ліпше не звинувачуй, але постійно поправляйся. Замало тільки винити себе, треба підбадьорювати себе до боротьби. Ти впав? Ти важко постраждав? Встань, скріпися! Ти ще на арені, вистава ще продовжується. Чи не бачиш, як багато переможених борців, знову заохочували себе до боротьби? Тільки не падай добровільно! Ти заспокоюєш того, хто відійшов? Набагато більше заспокоюй себе самого. Той дістав прощення гріхів? А ти, якщо хочеш, не тільки змиєш свої гріхи, але й будеш мати добрі діла, чого він вже не зможе мати (св. Іван Золотоустий, Гомілія 24, на Діян. 10: 44-46).
Покаяння - це великий лік, не зневірюйся... Не так страшно впасти в глибину зла, як упавши, залишатись у ньому... Ти впав, зазнав стільки ран? Однак пам'ятай, що нема жодної рани душевної, щоб її не можна було вилікувати. Тіло має багато невиліковних ран, а душі всі виліковні, але про тіло ми постійно журимося, а про душу зовсім не дбаємо (св. Іван Золотоустий, Гомілія 24, на Діян. 10: 44-46)
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу