Яку взаємну любов треба мати? - Таку, яку виявив і якої навчив Господь словами: «Любіть один одного, як я полюбив вас. Більшої від цієї любові ніхто не має над того, хто свою душу віддає за друзів своїх» (Ів. 15:12-13). Коли душу потрібно віддати, то скільки більшим є виявляти зичливість у щоденних життєвих справах, не заради людських обов'язків, але щоб подобатися Богові, а братам принести користь (св. Василій Великий, КПр. 162).
Коли говориш з нижчим або як він тебе про щось питає, не відповідай недбало. Легковажити брата означає Бога зневажати... Знайди між своїми словами слово потіхи, щоб кожний у твоїй поведінці бачив любов до ближніх. Нехай твоя бесіда має початок і кінець, буде милою, а лице веселе, щоб розвеселити того, хто з тобою говорить. Радій кожним добрим ділом ближнього," прославляй Бога за нього, бо його добрі діла є твоїми, як усе твоє належить йому (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Коли тобі випаде черга служити іншим, додай до тілесної услуги слово потіхи, покажи братню любов тим, що їм служиш. Нехай твої послуги будуть їм милі, як страва сіллю приправлена (св. Василій Великий, А.Б. 2).
Монах радіє побожним життям інших, ніколи їм не заздрить, співчуває з тими, що терплять і з ними плаче; жалує їх, а не судить... Служить хворим, миє ноги святим. Дбає про гостинність і братню любов, заховує мир з вірними... У розмові не хитрить, ні про кого зле не говорить, не обмовляє і ніколи не слухає радо обмов. Не вірить легко, почувши щось злого про ближнього, не піддається ні гнівові, ні пристрастям. Не гнівається на ближнього без причини, не ховає жалю до нікого, не віддає злим за зло (св. Василій Великий, А.Б. 3).
Дивно мені, як люди ревно дбають про переминаючі речі, а про те, що триває, особливо про любов, що є ознакою християнина, не тільки самі зовсім не дбають, але ще й противляться тим, що про неї дбають, і проти них виступають... Тому, прошу й заклинаю вас: залишіть зайві бажання і недоречні суперечки, будьте вдоволені тим, що сказали Святі і сам Господь. Плекайте в собі думки й бажання, гідні небесного поклику, живіть згідно з Христовим Євангелієм (св. Василій Великий, Про віру).
У всьому повинна бути старанність і гостинність, в межах дійсної потреби. Найвища гостинність - брати до уваги кожну потребу гостя (св. Василій Великий, ШПр. 20).
Коли побачиш, що твій ближній грішить, то не дивися тільки на його гріх, але подумай тоді, що він дещо й доброго зробив або робить. Думаючи так, не раз знайдені його ліпшим від себе. Бо оцінюватимеш його на підставі всіх його вчинків, а не тільки частини (св. Василій Великий, Про покору).
Хто проливає рясні сльози над гріхами брата, той сльозами, що ними його оплакує, лікує себе самого (св. Василій Великий, Гомілія в честь мучениці Юліти).
Правило любові не дозволяє на особливі приязні в монастирі. Особлива любов до когось шкодить загальній згоді. Всі повинні мати для всіх однакову міру любові. В монастирі повинна бути загальна міра любові, однакова для всіх (св. Василій Великий, А.Б. 4).
Нехай у монахів не буде сліду гніву, заздрості, суперництва. Нехай ніхто такого почування не зраджує виразом обличчя, рухом, словом, поглядом, ані жодним іншим' способом, що може брата розгнівати. А коли хтось, навіть ображений, дасть себе схопити одною з тих провин, то образа власної особи не вистачає для оправдання його гріха, бо з будь-якої причини хтось зла допустився, зло завжди залишається злом (св. Василій Великий, А.Б. 4).
Тому, що монахи повинні взаємно любити один одного одною мірою любові, то в монастирі ніколи не повинно бути жодних приватних товариств і зв'язків. Бо хто когось любить більше ніж інших, сам себе звинувачує, що інших не добре любить (св. Василій Великий, А.Б. 5).
Особливішу любов треба зовсім з монастиря викорінити, так само як непристойні суперечки. Зі сварки виходить ворожнеча, а з особливішої любові - підозри й заздрість. Всюди, де нема рівності, там покривджені знаходять причину до заздрості й ненависті. Де немає любові, там обов'язково її заступає ненависть. Бо коли Бог є любов'ю, як каже св. Іван, то зрозуміло, що диявол є ненавистю. Тому той, хто має любов, має Бога і, навпаки, - той, хто має ненависть, живить у собі диявола. Дуже потрібно, щоб усі мали до всіх однакову любов, і відповідну пошану (св. Василій Великий, А.Б. 5).
Кожну провину повинен виявити настоятелеві той, хто провинився, або ті, що провину його знають, коли самі не можуть виправити його. Нехай брат братові не приховує промахів, щоб не став убивцею брата або й себе самого, замість бути братолюбцем (св. Василій Великий, ШПр. 46).
Завжди потрібно намагатися бути розважнішим у розмові, запитувати без сварливості і відповідати без зарозумілості. Не переривати, коли хтось говорить... Наперед добре подумай про те, що маєш сказати, а щойно тоді винось на люди (св. Василій Великий, Лист 2).
Треба бути терпеливим, зносити всі кривди й напоумлювати вчасно того, хто кривдить, не з бажання помсти, але щоб брата вивести на добру дорогу, як Господь наказав. 11 е годиться говорити проти неприсутнього брата, щоб йому шкодити, бо це є лихословлення, хоч би і правдою було те, що говориться (св. Василій Великий, Лист 22).
Покликані до однієї надії, ми всі є одним тілом, головою якого є Христос, а всі ми - членами. Якщо не будемо пов'язані любов'ю в одну спільноту у Святому Дусі, то кожний і нас буде вибирати свій спосіб життя, а не служіння спільним потребам, що Богові миле. Якщо кожний буде йти за власною пристрастю, за самолюбством, як зможемо тоді зберегти взаємний зв'язок, любов, взаємну допомогу; як будемо по-слушні главі - Христові, коли будемо роз'єднані? (св. Василій Великий, ШПр. 7).
Мусимо дуже вважати, щоб не ставити перепон Євангелії Христа, не згіршувати слабких та не давати злого прикладу (св. Василій Великий, КПр. 18).
Що таке самолюбство, і як може самолюб себе пізнати? - Самолюбом є той, хто явно себе любить. А пізнає себе по тому, що все робить для себе, хоч і поводиться згідно з Божою заповіддю (св. Василій Великий, КПр. 54).
Нікому не можна бундючно відповідати, ані до нікого ставитися з погордою, але кожному треба виявляти скромність і пошану. Не треба шукати слави або добиватися першепства. Кожен повинен вважати всіх вищими від себе (св. Василій Великий, Лист 22).
Не годиться заздрити чиїсь похвалі, ані тішитися з чужих недоліків. З любові до Христа треба сумувати й плакати над прогріхами брата, а тішитися з його добрих діл (св. Василій Великий, Лист 22).
Не треба бути байдужим до чужих гріхів ані мовчати про них. Той, хто напоумляє брата повинен це робити з усяким співчуттям, з Божого страху і з метою навернути грішника. А той, кому звертають увагу чи кого картають, повинен радо приймати докори та добачати в докорюванні власну користь... Сонце не повинно заходити у гніві брата, щоб ніч не зайшла поміж них і не лишила непрощеної провини на день суду (св. Василій Великий, Лист 22).
Будь до кожного, з ким маєш справу, ввічливим, братолюбним, милим, покірним (св. Василій Великий, Лист 42).
Християнин повинен виявляти всяким можливим способом зичливість навіть тому, хто йому чинить прикрість (св. Василій Великий, МПр. 5).
Християнин не повинен пам'ятати зла, а з серця прощати тому, хто кривду-йому вчинив (св. Василій Великий, МПр. 53).
З яким почуванням ми повинні служити братам? -Так, наче б ми служили самому Господеві, який сказав: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (св. Василій Великий, КПр. 160).
З якою покорою треба приймати послугу від брата? Так, як невільник від пана; з такою покорою, яку виявив апостол Петро, коли Господь вмивав йому ноги (св. Василій Великий, КПр. 161).
Як можна навчитися любові до ближнього? - Насамперед, не переступати заповіді Господа, який сказав: «Хто не вірує в Сина, той життя не побачить, - гнів Божий над таким перебуває» (Ів. 3:36). Далі, бажанням вічного життя: «Бо заповідь Його - це життя вічне» (Ів. 12:50). А перша й найбільша іаповідь така: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» (Мт. 22:37). Опісля, бажанням стати подібним до Господа, який сказав (Ів. 13: 34): «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного» (св. Василій Великий, КПр. 163).
Про себе журитися - це бридке самолюбство, а журитися і працювати задля заповіді - це похвальне почування любові до Христа і братів (св. Василій Великий, КПр. 272).
Любов має дві прикмети: смуток і журбу з того, що ближньому шкодить, радість і старання про те, що йому приносить користь (св. Василій Великий, КПр. 175).
Треба бути терпеливим та великодушним і зі щирої любові молитися за тих, хто нас скривдив, кажучи: «Господи, не зарахуй їм того за гріх» (св. Василій Великий, КПр. 232).
Явним знаком браку любові до Христа і до ближнього є робити щось йому на шкоду (св. Василій Великий, МПр. 5).
Треба бути чистим від усякої ненависті і любити навіть ворогів. А за друзів, якщо б того вимагала конечність, душу покласти, маючи таку любов, яку мав Христос (св. Василій Великий, МПр. 5).
Що є ознакою християнина? Взаємно один одного любити, як і Христос полюбив нас (св. Василій Великий, МПр. 80).
Нагорода є більша для того, хто дає, ніж для тих, що приймають (св. Василій Великий, Лист 12).
Той, хто займається наклепами, робить рівночасно кривду трьом особам. Він кривдить того, кого знеславлює; того, кому це говорить, і собі самому (св. Василій Великий, Лист 204).
Коли тебе приневолюють щось зробити, - зроби ще більше ради Господа. Покривджений - не судись, зненавиджений - люби, переслідуваний - терпи (св. Василій Великий, Лист 43).
Страшний в нас голод на любов! Причина того ясна: через поширене беззаконня охолонула в нас любов до багатьох (св. Василій Великий, Лист 92).
Християнин не відплачує злом за зло. Воліє бути зневаженим, ніж зневажати; дати себе бити, ніж когось бити; бути покривдженим, ніж інших кривдити, бути обманутим, ніж обманювати (св. Василій Великий, А.Б. 3).
Один монах приніс св. Макарієві китицю винограду. Відвідразу згадав про хворого монаха і заніс йому її. Цей подякував за любов брата, і також не думаючи про себе, а про інших - заніс цей виноград сусідові. А цей дав її ще іншому, той - знову комусь іншому, і так цей виноград носили з келії до келії, що були широко розкинені по пустині. І ніхто не знав, звідки цей виноград вийшов. Врешті, під вечір, він знову повернувся до св. Макарія (Г. Ваддел, Отці пустині).
Намагайтесь обдаровувати один одного, бо кожний має щось таке, що може дати. А чого в нього не достає, те знаходить у свого брата (се. Теодор Студит, Короткі науки 4).
Ми самі собі і слуги, і пани; ті, що служать і ті, що користають з послуг, але так, що кожен з нас повинен старатися більше служити, ніж щоб йому безустанно служили (св. Теодор Студит, Короткі науки 15).
З усіх чеснот нема нічого ліпшого над мир і згоду у спільноті братів (се. Теодор Студит, Короткі науки 51).
Кожний з пас несе відповідальність за спасіння ближнього (се. Іоан Золотоустий, Слово до монахів).
Сила любові така, що вона звичайно з'єднує тих, що і находяться далеко один від одного. Кого любимо, про того думаємо кожного дня, хоч би він жив на чужині і був відділений від нас широкими морями. А того, хто нам не подобаєься, хоч би він був близько біля нас, часто ми його наче б і не бачили. Де діє любов, там віддаль нічого не значить, а де її нема, там нічого не допоможе і близькість місця (св. Іван Золотоустий, Слово на Новий Рік).
Якого нам очікувати оправдання, якого прощення, коли ми про свої гріхи і пе думаємо, а чужими так цікавимося? Як непристойно і соромно мимохідь підглядати до чужого дому, що там діється, так дуже неблагородно цікавитися чужим життям (св. Іван Золотоустий, Про статуї 3).
Любов, покора й милостиня перевищують дівицтво. Любов - корінь усякого добра (св. Іван Золотоустий, Гомілія 46, на Мт. 13:24-30).
Любов - мати всіх благ. Любов не виявляється ні в пустих словах, ні в пустих привітах, але у виконуванні явних діл (св. Іван Золотоустий, Гомілія 7, на Рим. 3:9-19).
Хочеш отримувати добродійства? Роби добро іншим. Хочеш, щоб тебе хвалили? Похвали інших. Хочеш, щоб тобі дарували? Даруй іншим. Сам будь суддею і законодавцем свого життя (св. Іван Золотоустий, Про статуї 13).
Не любиш терпіти образи? Не ображай нікого. Не любиш, щоб тобі заздрили? І сам не заздри нікому. Не любиш, щоб тебе обманювали? І сам не обманюй нікого! (св. Іван Золотоустий, Про статуї 13).
Любов - корінь, джерело й мати всього добра (св. Іван Золотоустий, Про зраду Юди 2).
Будемо так ставитися до ближніх, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас (св. Іван Золотоустий, Гомілія 1, Про любов).
Хоч би ти постив, спав на землі, їв попіл і безнастанно плакав, але якщо ти не допомагаєш ближньому, то не робиш нічого великого (св. Іван Золотоустий, Про молитву).
Ми повинні дбати не тільки про своє спасіння, але й про спасіння ближніх, бо інакше самі його не осягнемо. Воїн, що в боротьбі старається рятувати тільки себе самого втечею, то разом з собою погубить й інших. І, навпаки, відважний бореться в обороні інших та разом з ними себе рятує. А наше життя - це боротьба, і то найбільша з усіх (св. Іван . Золотоустий, Гомілія 59, на Мт. 18:7).
Любов, що має за основу Христа, - тверда, постійна, непоборна. Ніщо не в силі її знищити: ні наклепи, ні небезпеки, ні смерть, ні будь-що інше. Хто так любить, хоч би зазнав тисячу поразок за свою любов, то не залишить її. Хто любить тому, що його люблять, той, коли трапиться йому неприємність, перестане любити. А хто з'єднаний правдивою любов'ю, ніколи не залишить її. Тому і св. апостол Павло каже (1 Кор. 13:8): «Любов ніколи не минає» (св. Іван Золотоустий, Гомілія 60, на Мт. 18:15).
Початок і кінець чесноти - любов. Вона - корінь, необхідна умова і вершина чесноти. А коли любов - це початок і повнота, то що з нею може зрівнятися? (св. Іван Золотоустий, Гомілія 23, на Рим. 13:1).
Якщо б усі люди любили й були люблені, то ніхто нікого не ображав би, не було б убивств, сварок, воєн, бунтів, грабежів, користолюбства, ніякого зла, навіть сама назва зла не була б знана... Любов ніжніша від матері, щедріша від цариці, вона важке робить легким і милим, чесноту приманливою, а гріх огидливим (св. Іван Золотоустий, Гомілія 32, на І Кор. 12:27).
Любов - велика вчителька. Вона може завернути когось зі злої дороги, поправити лихі звички, привести до побожності і з каміння зробити людей (св. Іван Золотоустий, Гомілія 33, на 1 Кор. 13:4).
Великий гріх - ненавидіти й не мати любові, але ще більший гріх, коли хтось на любов не відповідає любов'ю... Справді, нема нічого такого некорисного, як людина, що не вміє любити (св. Іван Золотоустий, Гомілія 2 7, на 2 Кор. 12:11).
Любов до ворогів - це любов до Бога, що дав заповіді й закони, - це наслідування Його. Знай, що, роблячи добрі діла ворогам, ти твориш добро не їм, а собі, ти не їх любиш, а повинуєшся Богові (св'. Іван Золотоустий, Гомілія 7, на Ефес. 3:8-11).
Любов будує, з'єднує, зближає і лучить нас між собою. Ніщо не є таке прикре Богові, як поділи в Церкві. Хоч би ми звершили тисячу добрих діл, то будемо осуджені не менше від тих, що роздирали Його тіло, якщо будемо розривати цілість Церкви (св. Іван Золотоустий, Гомілія 11, на Єфес. 4:4-7).
Нема нічого ціннішого над любов - ні на землі, ні на небі... Любов - це основа всіх чеснот, виповнення закону, вірне спасіння... Вона Божого Сина привела з небес на землю. З любові Безтілесний воплочується, Безпочатковий починається, Син Божий стає людиною. Любов'ю довершується все діло спасіння: подолана смерть, переможений диявол, Адам повернений до раю, Сва стала вільною. Любов з'єднала ангелів і людей в одне стадо. Любов звільнила від прокляття, відкрила рай, прояснила життя, обіцяє небесне царство (св. Іван Золотоустий, Про любов).
Нарікання в монастирі - це велика рана, згіршення для спільноти, руїна любові, знищення згоди, порушення миру (се. Єфрем Сирійський, Про непокірність і нарікання).
Вчитися не хочу, але я готовий вчити інших. Підкорятися не хочу, але люблю, щоб мені підкорялися. Працювати не хочу, але люблю давати працю іншим. За ділом бути не люблю, але люблю підглядати за чужими ділами. Не хочу, щоб мене ображали, але люблю ображати. Не хочу, щоб мене упокорювали, але люблю упокоряти. Не хочу прощати, але шукаю прощення. Не хочу слухати, але домагаюся, щоб мене слухали. Не хочу, щоб показували владу надо мною, але . люблю показувати владу над іншими. Мудрий я на те, щоб давати ради, але не на те, щоб самому їх виконувати. Говорю, що треба робити, але чого не треба робити, те роблю (св.Єфрем Сирійський, Оскарження себе самого).
Що мед і патока в устах, те відповідь брата, дана ближньому з любов'ю. Що холодна вода для того, кого палить спрага, те слово потіхи братові у клопоті... Як черв'як точить дерево, так ворожнеча точить серце монаха. Як міль нищить одяг, так очорнення сквернить душу монаха. Що дерево високе й гарне, але без плоду, те монах гордий і зарозумілий. Що овоч гарний зверху, а всередині зогнилий, те монах заздрісний і незичливий (св. Єфрем Сирійський, Слово до подвижників).
Хто набув братню любов, той набув Бога. Хто набув покору, той подібний до Христа. А хто непокірний, той чужий для Христа. Хто кориться настоятелям, той наслідує ангелів, а хто їм не кориться, той родич диявола. Хто любить свого брата, того Бог любить, а хто ненавидить свого брата, того і Бог ненавидить. Хто говорить неправду на брата, той підлягає осудові з дияволом, а хто терпить за брата, той наслідує Христа (св. Єфрем Сирійський, Слово напоумлення).
Ми знаходимо гріхи один в одного не тому, щоб їх оплакувати, але щоб судити; не тому, щоб лікувати, але щоб ще ранити і рани ближнього мати за оправдання своїх особистих прогрішень (св. Григорій Богослов, Слово 3).
Треба знати, що після кожного Повечір'я буває хрестовидне, за допомогою рук, поздоровлення, яке є знаком взаємного примирення внаслідок сутичок, що трапляються кожного дня (св. Теодор Студиш, Про святу Чотиридесятницю).
Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила
З книги "Перлини Східних Отців"
Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу