Святі Отці про гнівКоли пристрасть гніву раз заволодіє душею, усунувши розум, тоді вона з людини робить тварину. Гнів не дозволяє їй залишитися собою, бо відбирає їй розум! Що отрута для вразливих на неї, - те гнів для гнівливих. Вони казяться, немов собаки, кидаються, наче скорпіони, кусають, як змії.

У гніві язик не зважає на особи, уста безсоромні, руки хапливі. Образи, зневаги, прокльони, бійка й всякі інші провини, що їх годі перерахувати, - це наслідки гніву і пристрасті.

Через гнів гострять мечі, людська рука допускається убивства. Через нього брат незнає брата, батьки і діти забувають свою природу, бо ж розгнівані не знають себе самих, а слідом за тим - нікого зі своїх ...

Розгніваний не пошанує ні сивого волосся, ні чесного життя, ні посвоячення, ні отриманих ласк, ні жодого іншого достоїнства. Гнів - неначе якась короткотривала божевільність.

Розніваних пізнаєш уже по виразу очей: їхній погляд дикий, вони скалять зуби, немов дикі кабани в боротьбі ... Їхній голос стає шорсткий і крикливий, бесіда невиразна, недоречна, пливе без усякого порядку і зв'язку ... Каліцтво, нерідко і смерть, - це нагорода, яку дістають борці гніву.

Зневажає тебе хтось, - ти його благослови! Б'є тебе , - стерпи! Плює на тебе й помітує тобою, - так ти згадай, що ти земля і до землі відійдеш... Назве тебе хтось невігласом, простаком, нездарою, - назви себе ще порохом і попелом!

Вдарив тебе хтось у лице ? І Господа також! Опльовано тебе ? І нашого Господа так само! Він не відвертав свого лиця від плювків (Іс.50:6). Очорнено тебе? Cуддю нашого також! Подерли на тобі одяг? І з мого Господа здерли багряницю і розділили між собою Його одежу! Тебе ще не засудили на смерть, не прибили до хреста! Ще багато тобі бракує до того щоб міг до Нього уподібнитися!

(св. Василій Великий, Проти тих, що гніваються).

Гнів - це пияцтво душі, бо її приголомшує, подібно як вино... Приглянься тільки до розгніваного, - який він п'яний пристрастю! Він не пан самого себе, не знає сам себе, невпізнає тих, що біля нього! 

(св. Василій Великий, Про піст)

Ніщо так не затемнює чистоти душі й чіткості думок, як неопанований гнів, що проявляється з великою силою

(св. Іван Золотоустий, Про священство).

Гнів недозволяє бачити, але ніби під час нічної битви закриває очі й вуха, і веде туди, куди захоче. Звільнім себе від того демона, розтрощмо його, коли він на нас нападає поставмо на своїх грудях знак хреста, наче б уздечку на нього.

 (св. Іван Золотоустий, Гомілія 17, на Діян. 7:35).

Вже зазделегіть говорю і взиваю сильним голосом нехай той, хто має ворога, не приступає до священної трапези і неприймає Тіла Господнього... Хочеш приступити, примирися! І тоді приступай і доторкнися Святості... З одним нам тільки наказано бути у неприязні - з дияволом. З ним ніколи непримирюйся! А на брата ніколи не носи у серці злоби!

(св. Іван Золотоустий, Про статуї 20)

Християнський портал КІРІОС за книгою "Перлини Східних Отців",о.Юліан Катрій, ЧСВВ.