Сьогоднішнє Євангеліє – розповідає нам про прощення гріхів та зцілення. Ми бачимо, що Христос після того, як Його не прийняли в Гадаринському краї, приходить в інше місце. Зміст Його життя полягає в тому, щоб робити добро. Якщо Його не приймають в одному місці, Він поспішає до інших людей. Є люди, які нічого не хочуть чути про Нього, і є люди, які хочуть хоча б щось про Нього дізнатися і доторкнутися хоч до краю Його одежі. І Господь приходить, щоб зробити чудо зцілення людям, найбільш, здавалося б, розслабленим і духовно, і тілесно.

Сьогоднішнього євангельського розслабленого приносять його друзі. Коли людина сама не може прийти до Господа, його можуть принести до Нього інші люди. І Господь не відкидає таке звернення до Нього. Людина може бути кульгавою, хворою, не спроможною самою рухатись. Тоді потрібен справжній товариш, справжній опікун, який має віру, який допоможе прийти до Христа. Немовлята теж не можуть самі прийти до Христа, але коли їх з вірою приносять в храм для того, щоб їх охрестити, миропомазати чи щоб прийняли Тіло і Кров нашого Спасителя, Господь споглядає на віру тих, хто приносить цих дітей.

Ми бачимо, що Господь робить чудо зцілення тоді, коли люди приходять до Нього і виявляють справжню віру. Друзі розслабленого виявляють приклад міцної віри. Вони вірять, що Господь може зцілити, і що Він понад усе на світі хоче зцілити всіх, хто хворий якою завгодно недугою. Розслаблений, або сказати сучасною медичною мовою – паралізований, сам не може зробити ні кроку, щоб прийти до Христа, вони не просять, щоб Господь до них прийшов, а самі з покорою приносять свого хворого приятеля до Нього. Насправді, ми повинні б завжди першими приходити до Христа Бога. Але якщо уважно подивитися на життя, так не буває, щоб Він не прийшов до нас першим. Коли нам трохи відкривається таємниця справжнього смирення, нам стає зрозуміло, що ми ніколи не досягнемо того смирення, яке є у Христа.

 

Віра цих людей була дієвою. Вони взяли на себе працю нести розслабленого до Христа. Справжня віра не дивиться ні на які перешкоди. Вона все долає. «Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються», – говорить  Христос, бо бачить, що у цих людей справжня віра. Вони, власне, навіть не моляться (не звертаються словами) до Христа, про це нічого не сказано. Вони просто вірять, що вистарчить принести хворого до ніг Христа, і цього виявляється достатньо. Нам як би показано, що таке молитва. Молитва – це не обов’язково слова, але це обов’язково таке стояння перед Богом, коли ми самі перед Ним стоїмо і приносимо Йому людей, які потребують допомоги Божої. Будь-яке наше переживання за особисте лихо, за лихо, яке відбувається з усім народом, коли воно у Христі, коли ми це горе представляємо перед Христом – це і є молитва.

Нещастя, горе волає не менше перед Господом, ніж людський гріх. І Господь у Своєму милосерді буває не менш швидким на слухання, ніж у Своїй справедливості. Він звертає Своє лагідне обличчя до цього безнадійно хворого чоловіка.

У сьогоднішньому Євангелії є ще такі дуже важливі для нас слова: книжники, тобто, тогочасна богословська еліта, які все знають, чуючи слова Христові про те, що прощаються гріхи розслабленому, кажуть: «Він хулить». Хоча вони говорять це в собі, у своїх серцях, Господь бачить їх думки. Нехай люди не чують те, що ми говоримо про себе, які думки входять раптово в наше серце, - від Господа ніщо не буває приховано. І ми повинні бути дуже уважними до того, що відбувається в наших серцях. Тому що тут, де відкривається благодать Божа, як ми бачимо, раптом з’являється назустріч їй найчорніша пекельна злоба. Ми живемо в часи, коли, як ми говоримо, гріх стає нормою всюди, у всіх проявах життя. Тому ми покликані протистояти всякому гріхові, щоб не допускати в своєму житті не тільки важких гріхів, але боятися в серці своєму дати місце дияволу, щоб не виявитися з тими, хто замишляє наймерзенніший злочин проти Господа.

Слова Спасителя, коли Він говорить, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, для нас повинні бути втіхою. Господь простягає Своє милосердя на життя всього людства. Що легше – говорить Він – сказати: «Прощаються тобі гріхи», чи сказати: «Встань і ходи»? Що може бути більш неможливим, ніж сказати: «Прощаються тобі гріхи», і: «Встань і ходи». Або навпаки, що може бути більш легким, ніж це сказати. Тільки милосердя Боже може зробити це диво. Господь прийшов зцілювати і спасати. Він говорить про те, що там, де зцілений гріх, найголовніша хвороба людини, там природно легко зцілити і хворобу тіла.

Сьогоднішнє Євангеліє, як завжди, змушує нас замислитися про те, що відбувається особисто з кожним з нас, і що відбувається сьогодні з людством. Та духовна розслабленість, параліч (слабодухість) , якими охоплений сьогодні людський рід, ті біди, які він відчуває, є тільки симптомом – говорить сьогодні Христос – тієї хвороби, яка називається гріхом. Господь може легко позбавити нас від усіх бід, зцілити від цієї розслабленості. Господь прийшов, щоб врятувати нас від гріхів, прийшов «спасти те, що загинуло».

Коли ми з справжнім покаянням із гріхів довіримося тому, що робить з нами в Церкві Господь і Його святі, тоді здійсниться чудо зцілення. Воно не може залишитися непоміченим. І тоді, як в Євангелії сьогодні сказано, люди, бачивши чудо зцілення, прославили Бога. Народ бачить милість Божу, яка проявлена до іншої людини. І це для нього радість і хвала, це вже високе становище народу. Потрібно дбати про те, щоб наш народ не втратив свою природну здатність бути народом, у якого ще жива совість і сором, і який здатний відповідати своєю душею на глибокі прояви горя і радості.

«Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям». І дивно, що сказано: він прославив Бога – він прославив не Сина Божого, він прославив Бога за те, що Той дав таку владу. Хіба в цих словах не розкривається нам таємниця Церкви – яка має Богом дану владу відпускати гріхи і зцілювати. Ми чомусь про це часто забуваємо, пам’ятаймо, що Церква є «єдина, свята і апостольська», і місія Церкви – провадити, нас до Царства Небесного. Але є ще один нюанс – потрібно нашої участи у нашому спасіння. Не відкладаймо власної щасливості в обіймах Небесного Отця, Який так чекає нас у Царстві Небесному. Амінь.

о.Василь Ждан

ПРИКЛАДИ

1. Квітку гладіолус називають символом братерства і вірності. Цікава історія про походження назви цієї квітки. Одна з легенд розповідає про те, як з’явилася ця назва.

Йшла війна між римлянами і фракійцями. Перемогли римляни. Жорстокий римський полководець захопив у полон фракійских воїнів і наказав перетворити їх в гладіаторів. Туга за батьківщиною пов’язала двох гладіаторів, двох юнаків-полонених Сента і Тереса міцною дружбою. Дізнавшись про це, жорстокий полководець вирішив влаштувати розвагу для себе і публіки – змусив двох друзів битися один проти одного, обіцяючи переможцю нагороду – повернення на батьківщину, тобто те, заради чого вони готові були віддати життя. На видатне видовище зійшлося дуже багато людей. Усім було цікаво бачити, як заради свободи друг уб’є друга. Засурмили труби, закликаючи відважних до битви, але Сент і Терес встромили мечі в землю і кинулися один до одного з розпростертими обіймами. Полководець наказав воїнам убити обох. Два гладіатори показали усьому Риму приклад правдивого братерства і вірності. На їх могилі, виросли благородні і красиві квіти, які в пам’ять про їх дружбу, про їх вчинок почали назвали гладіолусами. У перекладі з латинської «гладіолус» означає «меч», і у римлян в пам’ять про цю подію довгий час її називали «квіткою гладіаторів» («гладіатор» у перекладі з латинської «мечоносець»).

І до цих пір вони є символом вірності, шляхетності, братерства, пам’яті про загиблого товариша.

Висновок. Навіть смерть не може бути перешкодою правдивій дружбі та вірності. Правдивий друг завжди допоможе навіть коли це буде вимагати від нього великої жертви. Правдивий друг ніколи не кине товариша у біді. Приклад такої правдивої дружби показують нам у сьогоднішній Євангелії ті, що принесли розслабленого (паралізованого) до Христа.

2. Віра та молитва є дуже великою допомогою під час тілесної хвороби. Про це людство знає вже дуже давно. Сучасна медицина з наукового погляду підтверджує цю істину. Так професор Гарвардського університету Герберт Бенсон займався науково проблемами людей з високим тиском. Він помітив, що віруючі у Бога люди виліковуються від цієї недуги набагато частіше, як невіруючі. Особливо коли починають уважно і самозаглиблено молитись, відключаючись від зовнішнього світу, від усього, що турбує.

Він продовжив свої дослідження, пропонуючи людям самозаглиблено молитися. У такий спосіб Герберт Бенсон почав успішно лікувати не тільки підвищений тиск, але і такі масові у Сполучених штатах хвороби, як безсоння та депресію.

Він говорить, що лікування у сучасній медицині має складатися з трьох частих: фармакології – медичні препарати; медичні процедури і хірургія та найголовнішого – правильного (здорового) способу життя. До правильного способу життя Герберт Бенсон включає: перше – правильне (здорове) харчування і самозаглиблену молитву, що приводить до релаксації (нервового, психічного розслаблення). Він говорить, що самозаглиблена молитва дуже важлива для лікування хворого і приносить не меншу користь, як фармакологічні препарати (ліки) та медичні процедури.

Результати його лікування іноді дуже вражають і неодноразово він вилікував безнадійно хворих. Та найголовніше, що люди після його лікування стають міцнішими не тільки тілом, але і духом, перемагають свою слабодухість, духовну розслабленість.

Висновок. Звичайно сучасна медична наука досягнула великих успіхів і потрібно її досягнення використовувати. Але потрібно пам’ятати, що найбільший лік для нашої душі і тіла є молитва.

Хорватія море 2020 ціна