Дорогі брати і сестри!
Здавалося, яке ще може бути прозоріше, ясніше свято, ніж сьогоднішній день – Благовіщення Пресвятої Богородиці! Так яскраво описане воно у Євангелії від Луки, так зрозуміло все, про що там ідеться. Такою відчутною для нас є атмосфера зустрічі Діви з Назарету і архангела Гавриїла, котрий в глибокій пошані схиляється перед Нею як перед Царицею ангелів, що має народити на світ Спасителя.
Але навіть таке незвичайне розташування свята допомагає нам заглибитися у ті недоступні, при першому сприйнятті, глибини його богословського сенсу, які змушують нас спочатку знітитися, розгубитися. Справді, нинішній день незвичний тим, що свято припадає на Великий піст, як і майже завжди, бо дуже рідко коли Воскресіння Господнє відзначаємо раніше за 25 березня – 7 квітня за новим календарем. І суворий постовий час раптом осявається радістю свята. Він не припиняє зовсім бути днем посту, але в цей день неодмінно відправляється Літургія, а напередодні – всеношна служба; немає земних поклонів із молитвою Єфрема Сиріна, розширюється наше меню – це єдиний день, крім Входу Господнього до Єрусалиму, коли дозволяється споживати рибу.
Відбувається щось таке, ніби ми повертаємося десь пізно вночі серед брудного темного міста, яке здається нам відразливим, чужим. Аж раптом ми виходимо на яскраво освітлену, гарну, добре вимощену вулицю. Нам стає відразу приємніше, певніше перебувати, йти нічним містом, воно здається світлішим, а шлях додому – коротшим.
Пресвята Діва Марія приходить у світ у дуже важкий, кризовий період цивілізації. Культ споживання охопив усі прошарки античного суспільства. Починається виродження аристократії. Формується Римська імперія, яка підпорядковує собі всі країни Середземномор’я. І Свята Земля також опиняється у цій поганській імперії, що декларує виключну, підкреслену вищість її ідеалів, ідеалів споживання і сили, над усіма іншими.
І ось десь там, поза хворим простором імперії Октавіяна Авґуста, у маленькому галилейському містечку, зовсім непомітній, скромній, юній Діві являється архангел, який сповіщає, що саме Вона обрана за Матір очікуваного Месії. СамеВона, Марія з Назарету, стане місцем здійснення того найважливішого, задля якого вся попередня історія і відбувалася.
Наскільки незвично це все, і наскільки мало це все приголомшити Пречисту Діву. Неможливо уявити, як би поводив себе на Її місці будь-хто інший. Але Вона була озброєна силою, яка виявилася потужнішою за будь-які сили тогочасної цивілізації: силою скромности і покори. Вона не полемізує, не дивується, не висловлює якихось емоцій. Вона мовчки вислуховує і тільки перепитує: «Як же це станеться, якщо я мужа не знаю?» І замість того, щоб полемізувати, коментувати або розпитувати, Вона промовляє тільки одне: «Ось я, раба Господня. Нехай станеться мені за твоїм словом».
Ми живемо з вами у світі дуже складному і дуже нездоровому. Світі, в якому так само, як дві тисячі років тому, тріумфує психологія споживацтва, конкуренції, насильства. Світ, який прагне до сенсацій будь-якою ціною і в якому найбільшого розголосу набуває той, хто зумів організувати брутальний скандал, опинився в центрі двозначних подій, які, виявляється, роблять його ім’я відомим. Стати відомим за будь-яку ціну, здається, перетворюється на сенс цієї цивілізації. І, в той же час, нам, розгубленим, на її аґресивному тлі варто згадати приклад того, що в подібному ж середовищі відбувся найпотужніший злам у розвиткові світу. Злам, який врятував світ від самознищення ще дві тисячі років тому. Відбувся ж він у скромності, спокої і покорі.
Християнинові часто здається, що серед аґресивного наступу довкілля соромно відсиджуватись у спокої та покорі. Хочеться воювати, змагатися. Хочеться вступати в бій із цим світом тими силами, якими і він володіє. І ось нам дається універсальна порада: як же діяти за умов такого двобою. Дається сила, потужніша за будь-яку аґресивну силу споживацької цивілізації. «Ось я, раба Господня. Нехай станеться мені за твоїм словом».
Якою ж силою володіла юна Вседіва? Силою простоти і чистоти. Тією, яку жоден завойовник світу не може здолати, якщо вона лишається непохитною. І не випадково на царських дверях православних храмів зображується саме вона, Пречиста Діва, в ту мить, як до Неї звертається архангел Гавриїл. Ми ж, вдивляючись у ще зачинені царські двері, маємо уявляти їх як двері до свого власного спасіння. Спасіння, що його відкриває перед нами покора Божому слову. І відчуття Божого слова - як єдиної певної настанови для себе на все життя.
Вдивляючись в образки на царських дверях, ми маємо прочитувати для себе той урок, який дає нам відтворений євангелистом Лукою діялог. «Ось я, раба Господня. Нехай станеться мені за твоїм словом» – ось єдині слова, які промовляє Вона у відповідь на гімн прославлення, виголошений архангелом. Вчімося в Неї. Вчімося відповідати покорою на приємні для нашого самолюбства слова. Вчімося зберігати скромність, навіть коли нас намагаються вивищити й прославити. Вчімося митаревої покори, яку Господь дав нам за взірець: не рватися на перше місце, не старатися бути на видноті, а у скромності свого становища творити молитву до Бога. І пам’ятати, що Господь Своєю присутністю може створити з будь-якого завулка нашого темного міста найблискучішу столицю світу. Він шукає нас не там, де сильні світу цього і де вирує поп-культура. Він читає у нашому серці. І хай мова нашого серця буде суголосною із тією ясною, прозорою і чистою мовою, якою промовляє до нас і сьогодні через Євангеліє від Луки Пречиста Діва: «Ось я, раба Господня. Нехай станеться мені за твоїм словом». Амінь.