Дорогі брати і сестри!
В цей останній день перед Різдвом Христовим ми уважно спостерігаємо, як обидва євангелиста готують нас до вступу у таємницю Різдва. Ніби пояснюючи нам, коли ми стоїмо вже ось тут, біля Віфлеємського вертепу, що ж сталося в цей час у Віфлеємі (Мт. 2:1-12; Лк. 2:1-20). І кожен з них у силу свого виховання, освіти, в силу наміру, який ставив перед собою при написанні Євангелія, обирає свій погляд, свій кут зору на ці події.
Євангелист Матей розповідає нам про прихід на світ Месії, як про здійснення давніх пророцтв. І шукає в кожній деталі цих подій паралелей із Старим Завітом, порівнює те, що відбулося у Віфлеємі зі словами пророків, які віщували прихід у світ Спасителя (Мт. 2:6).
Але ось, скажімо, євангелист Лука, людина елліністичного виховання і обдарований літератор, виходець із Антіохії, - напевне, лікар, напевне, здатний до малювання, бо саме йому приписує традиція перші ікони Пресвятої Богородиці. Так от, він зображує Різдво Христове так, як би описував його звичайний античній біограф. Він розповідає про Христа -як Сина Людського і помічає те, що не вважав за необхідне відзначити його попередник. Якщо євангелист Матей зосереджується на трьох східних мудрецях, які прийшли вклонитися Христові (Мт.2:1-2), то для євангелиста Луки головні постаті, які представляють людство, - не мудреці, не царі, а кілька простих пастушків, які пасли худобу біля Віфлеєму. І саме яким відкрилося Небо і сповістило про прихід майбутнього Месії (Лк 2:8-14).
Саме це порівняння двох підходів допомагає нам помітити спрямованість Різдва Христового не тільки до людства в цілому, до його історії, але й до кожного з нас. Відчути, що Христос приходить не стільки до давніх мудреців, не лише до людей Близького Сходу. Він іде для того, щоб спасти конкретно мене, мене особисто! І Його Різдво – це моя особиста подія, це подія, яка може стати зворотньою у моєму житті. Він відкриває Своїм Різдвом велич у простоті, обминаючи царські палаци, не відкриваючись єрусалимським мудрецям. Бо скільки їх зібралося тоді, коли східні мудреці прийшли з дивним запитом до Ірода, аби довідатися про Народженого Царя Юдейського! І ніхто з них геть не знав про те, що Він уже має народитися.
Сам Ірод про це нічого не знав. І ці мудреці зі Сходу обминули Ірода, повертаючись додому. Та й той цар, ім’я якого, здавалося б, наповнювало своєю величчю весь Близький Схід, всю тогочасну середземноморську цивілізацію, - римський імператор Август, за часів якого прийшов у світ Спаситель, - хто знає про нього нині? Я недавно тільки з подивом для себе дізнався, що місто Сараґоса називається так тому, що колись воно називалося Колонія Кесаря Авґуста - Colonia Caesar Augustus. І знаємо ніби всі, що місяць серпень у багатьох мовах світу називається іменем давнього кесаря. Але чи багато англосаксів знають, що August означає не тільки місяць у році, але й ім’я стародавнього царя? Зник слід цих царів в історії. А той Син небагатої жінки із забутої чи не всіма Галилеї, з місцевості, яку і чимало самих Його співплемінників зневажали, не просто лишився в історії - Він виявив нам цю історію по-новому, відкрив у ній правдивий шлях до Бога, шлях до спасіння й життя вічного - вельми радісного й блаженного у Його Царстві.
Отже, нам відкривається не просто зустріч із Христом. Вона тільки передує нашій майбутній зустрічі з Богом Отцем. Різдво Христове розкриває нам перспективу нашого життя як шлях до Бога. Шлях до Бога або шлях у нікуди, бо немає третього шляху. І ось Він, Христос, кличе і запрошує нас стати на єдиний правдивий шлях, що ним є, власне, Він Сам. І вивести на який нас Він, власне, і покликаний. Разом із трьома мудрецями зі Сходу, разом із пастушками, разом із Святою Родиною чуємо ми сьогодні заклик-запрошення прийти до Спасителя.
Ми ще готуємося до цієї зустрічі. І Різдвяні богослужіння почнуться ось лише з вечора. Але цілий сьогоднішній день Навечір'я Різдва Христового є ніби прологом не тільки до цих богослужінь. А й до переживання нами особистої зустрічі з Христом. Тієї зустрічі, яка зможе осяяти наше серце, допоможе відчути у ньому віфлеємську печеру, відчути, що наше серце в ці дні стає тими яслами, у які і приходить покластися до кожного з нас Син Божий і Спаситель світу. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)