В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри! Цими днями минає шостий рік, коли вибирали нового Святішого Отця, який взяв собі ім’я – Франциск. Сам Папа сказав, що коли вже голосування доходило до завершення, коли вже знав, що стане Святішим Отцем, один із кардиналів, його добрий приятель, сказав до нього такі слова: «Не забудь про вбогих, про бідних». І саме тоді, за словами самого Папи, прийшло йому на думку взяти ім’я Франциск на честь Святого Франциска Асизького.

Святий Франциск – це Святий, який був багатий, але став бідним; це Святий, який відновив Церкву. В тому часі Церква також була у великій кризі, однак він не критикував Церкви, але сам став бідним і тим самим він та його послідовники через бідність, убогість відновили Церкву.

Ми з вами також живемо у час кризи, кризи світової і церковної. Тому Папа, Святіший Отець, має завдання відновити Церкву. Відновити її на Євангельських основах, так як хоче Христос. Тому потрібно змінити мислення, думки, треба змінити серце.

Саме тепер ми розпочинаємо піст, де перед нами стоїть поклик Святого Євангелія, щоб ми могли змінити серце, наше мислення, наші почуття і наші думки. Для цього є піст… Для цього нам дане прощення… Ми слухали Святе Євангеліє, яке говорило про те, що Отець Небесний прощає провини наші і тому ми також повинні прощати нашим винуватцям. Скільки разів? Сім разів чи сімдесят сім разів? Завжди! Прощати завжди!

Ця неділя – це неділя прощення. Яке значення має прощення? Прощення – це подання руки для іншого, це піти назустріч іншому, це пробачити іншому. Якщо ми не простягнемо руки для іншого, якщо ми не подивимося на іншого, якщо ми не підемо назустріч іншому, якщо не простимо – Боже життя не буде текти у нас. Існує така правда: якщо ми не простягнемо руки – між нами немає любові; якщо ми не простимо – ми закриті у собі. В такий спосіб ми не допускаємо Божого життя до нашого серця. Боже життя – це життя любові, це кружляння, тобто перехід від Божої любові до нашого серця. Божа любов, яка вливається до нашого серця, домагається, щоб ця любов пішла до іншого серця, перейшла до іншої людини. Якщо ми комусь не прощаємо, Божа любов тоді не переходить. Коли ми не прощаємо, існує для нас небезпека духовної смерті. Тому Церква спрямовує до нас цей великий заклик, велике прохання про прощення. Там, де є прощення, там є дія любові, там є дія життя, життя вічного. В небі можуть бути тільки ті, які є прозорими щодо інших, які дозволяють, щоб та любов плила, щоб було сопричастя вічної любові. Той, хто не простить, не може увійти у Небесне Царство. Тому Ісус Христос каже: «Як Отець Небесний прощає вам, так прощайте також і ви». Перше велике завдання Великого посту – це є прощення, щоб ми могли простити всім винуватцям нашим.

Ми маємо, що прощати, адже кожний з нас отримав якусь кривду, хтось на нас наговорив, хтось нам зло зробив. Різне зло нам можуть спричинити, але треба прощати. Якщо прощаємо, ми робимо добро для себе – ми не тримаємо злоби у нашому серці. І тим самим ми себе не караємо, бо ми простили, ми помолилися за інших. Каже Святий Апостол Павло: «Не проклинайте, прощайте, благословляйте інших». Якщо інші нам бажають зла, а інколи бажають і роблять зло, бажаючи побити, вбити і закопати, то ми однак зі свого боку не повинні приймати зла, не повинні піддаватися на зло, але відповідати добром. Коли ми відповідаємо іншим добром, то зло нас не чіпається, зло, яке хочуть накинути на нас, перетворюється в добро і ми стаємо тоді дітьми Божими, стаємо блаженними, щасливими. Адже каже Христос: «Блаженні ви, коли вас будуть переслідувати, коли будуть вас бити, обмовляти – ви є дітьми Божими». Саме в цьому виявляється Боже синівство, коли ми стаємо Божими дітьми через прощення іншим.

В кінці Божественної Літургії буде обряд прощення і важливо, щоб ми зробили це не тільки зовнішньо, але щоб ми зробили це в глибині нашої душі. Кожний з нас, починаючи від мене, мусить прощати. Прощати – це є велика аскеза, велике випробування, бо «стара» людина кричить всередині нас, щоб не простити, не поступитися, не зробити жодного кроку назустріч, помститися. Однак ми, християни, запрошені поступати по-іншому. Перша велика зміна нашого серця, нашого мислення – це коли ми можемо сказати: «Господи, помилуй мене. Брате, сестро прости мені». І в цьому полягає перше завдання посту.

Святе Євангеліє говорить сьогодні про піст. Сам Ісус Христос також постив сорок днів і сорок ночей. Для чого Він постив? Щоб тільки себе виснажувати чи показатися іншим? Сьогодні в Євангелії Ісус перестерігає нас, щоб не постити для того, щоб показуватися людям, але постити для того, щоб змінити своє серце, думку і мислення.

Ісус Христос постить, щоб могти боротися проти диявола. Після сорока днів посту диявол приступає до Ісуса і каже: «Ти вже голодний, Ти постиш сорок днів і сорок ночей, дивися, тут є камінь, а Ти маєш силу, Ти маєш владу, потугу перемінити цей камінь на хліб, скажи, щоб цей камінь став хлібом». Ісус каже: «Ні, адже не самим хлібом житиме людина». Як Ісус міняє наше мислення, показуючи що Він не робить жодного чуда для себе! Ісус не зробив жодного чуда для самого себе! Однак, коли згодом побачить зголоднілий народ і, маючи лише п’ять хлібів і дві риби, скаже всім посідати і зробить чудо розмноження хлібів. Отже бачимо чудо для інших, а не для себе. Це є зміна серця. Людина «стара», людина світу хоче більше мати для себе, чим більше хліба нагромадити для себе, а не дбати про інших. Піст нам даний для того, щоб ми змінили наше серце, вийшли від нашого самолюбства, щоб могли бачити потреби інших, щоб могли поділитися нашим хлібом з іншими, щоб могли зробити чудо, можливо навіть маленьке, ділячись куснем хліба з іншими. Отже, першим завданням посту є зміна серця, щоб могти поділитися хлібом з тим, хто не має.

Після першої спокуси наступає друга велика спокуса для Христа. Диявол веде Ісуса на високу гору і каже: «Подивися на це велике царство, поклонися мені і це все бути твоє, будеш багатий та будеш панувати над іншими». Ісус каже: «Геть від мене сатано, я не прийшов, щоб панувати, але прийшов, щоб послужити і віддати життя за інших». Отже, друга велика переміна серця, переміна мислення – це коли ми не думаємо тільки, щоб панувати над іншими, але думаємо про те, щоб послужити для інших, щоб піти назустріч іншим, щоб подати руку для інших, щоб відчути потреби інших, щоб плакати з іншими, радіти з іншими. Християнин – це той, хто служить. «Я між вами як той, що служить», – каже Христос. Отже піст має змінити наше серце, нашу думку від панування до служіння.

Потім диявол ставить Христа на високу вежу і каже: «Кинься додолу, Ти маєш ангелів під собою, вони Тебе візьмуть, будуть зносити на низ, всі Тебе там будуть вітати, ти станеш великим героєм, зіркою». Ісус каже: «Не будеш спокушати Господа Бога Твого!» Не будеш дбати про свою славу, про те, щоб стати зіркою, але про те, щоб ти мав серце чутливе до потреб інших, щоб ти мав слух чутливий на крик інших, на прохання інших. Саме до цього нас має готувати піст.

Отже, коли ми постимо, ми від чогось здержуємося, але здержування від чогось саме в собі – це ще замало. Треба відкрити своє серце, щоб побачити інших, щоб дати іншому, щоб послужити іншому, щоб відчути потребу іншого. Саме це є піст, який подобається Господеві, це є піст, який веде нас до Божого царства.

В сьогоднішні недільний день Божественна Літургія нас закликає до двох глибоких речей у часі Великого посту: мати серце прощення і серце чутливе на потреби іншого. Особливо в часі Великого посту ми запрошені робити чуда, маленькі чуда, а саме: коли ми послухаємо когось, допоможемо комусь, підтримаємо когось, відчуємо біду і потребу іншої людини. Це є Євангельське завдання для кожного з нас: єпископа, священика та кожного мирянина.

Спішімо всі робити ці маленькі чуда, щоб пізніше могти бути здатними робити великі чуда, бо з маленького починається велике, треба рости також в духовному житті. Потрібно вмерти трошки для себе, для свого самолюбства, щоб інші могли жити, і щоб, якщо цього буде вимагати Господь, ми могли також віддати життя за інших.

Ми розпочинаємо цей піст з молитвою про Боже благословення для Святішого Отця, який хоче дати новий подих, духовний подих, подих Євангельської віднови для Церкви. Тому Святіший Отець, який хоче відновити Церкву, взяв собі ім’я Франциск, щоб за прикладом Святого Франциска Асизького повести Церкву дорогою служіння, убогості та дорогою Господніх блаженств.
Нехай Господь благословить всіх нас, щоб ми могли іти дорогою прощення і покаяння.

+ Діонісій
Мадонна дей Монті, 10.3.2019

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ