В багатьох газетах чи журналах іноді можна знайти рубрику, де читачам пропонується розгледіти що не так зображено на картинці. Там може бути щось дуже дивне: наприклад, людина, котра молотком лупить по комп’ютеру чи ще щось. Щось схоже описує нам євангелист Іван. Ми, можливо, не до кінця розуміємо те, про що говорить Євангеліє. Проте, якщо б ми на цей уривок подивилися очима сучасників Ісуса, то ми б одразу помітили ці дивацтва.
Найперше, тогочасний праведний і благочестивий єврей ніколи б не залишився наодинці із жінкою. А якщо б таке щось навіть і відбулося, то він би ніколи з нею не розмовляв. Їх релігійна традиція говорить, що правовірному єврею не належить розмовляти із жінкою на вулиці, навіть якщо вона - твоя дружина, забороняється навіть вітатися із жінкою на вулиці. Тут ми бачимо, що Ісус Сам розпочинає розмову із жінкою. Гірше того: ця жінка – самарянка.
Євангелист Іван досить делікатно говорить: «…не мають бо зносини юдеї з самарянами» (Ів. 4:9). Справа в тому, що коли та частина єврейських вигнанців, що повернулися на батьківщину із Вавилонського полону, то вияснилося, що центральна область їхнього колишнього проживання (Святої Землі) захоплена й заселена народом мішаного походження, котрий також вважає себе потомками Авраама. Ці люди, здебільшого, противилися поверненню євреїв. Й тому між ними завжди спалахували суперечки й конфлікти, часами доходило навіть і до кровопролиття. Головним принципом для євреїв тут було: зазвичай не спілкуватися із самарянами, яких вважали "нечистими" та єретиками. А особливо разом із ними не їсти, не пити, не користуватися спільним посудом. А ось у нашому сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус просить цю жінку дати Йому напитися.
Крім цього всього, в цієї жінки явно була, м'яко кажучи, не найкраща репутація. Криниця знаходилася в боці від міста (містечка) і переважно жінки по воду ішли або вранці, або ввечері, коли немає спеки. Ця самарянка ж прийшла якраз у час полуденної спеки, уникаючи всіх, хто знав її минуле та сьогоденне життя. Вона зовсім не прагнула зустрітися з іншими людьми, так само, як і вони не бажали бачити її. Проте зовсім скоро Ісус дасть їй зрозуміти, що Він знає про всі обставини її життя. Як би там не було, Ісус розпочинає із цією жінкою Свою розмову.
Прохання Ісуса є простим та щирим. Він втомився та відчуває спрагу. Ісус промовляє до самарянки: «Дай Мені напитися» (Ів. 4:7). Розмова Ісуса із самарянкою символізує правдиву зустріч людини з живим Богом. В образі самарянки можемо побачити кожну душу, яка щиросердно шукає Бога. Як бачимо, що Ісус любить тих, хто Його шукає та виходить до них назустріч. Ісус приніс світло, мир і спокій в її зболілу та втомлену душу. Він пропонує їй джерело тієї води, котра тече в життя вічне.
Сьогодні кожному із нас Господь також говорить: дай Мені твій час, дай Мені твою дружбу, дай Мені свої радощі та терпіння, присвяти Мені свою працю та молитви. Ісус бере на Себе всю людську спрагу, немочі і недуги. Останніми словами Його на хресті буде також: «Спраглий Я!». Присвятити життя для Ісуса означає віддати Йому всю любов, якої Він так прагне.
Ані самарянка, ані ми вповні не розуміємо, що можемо дати Сину Божому. Ісус відкриває їй, що, якщо віддаємо життя Богові, приносимо жертву Йому, якою б малою вона не була, якщо чинимо будь-який прояв доброти в ім’я віри, яким би незначним він не був, то ми за це можемо одержати значно більше.
Ісус відказує жінці: «Була б ти відала про дар Божий…» (Ів. 4:10). Що можемо ми отримати від Бога? Чим для нас є той Божий дар? Ми одержуємо здатність любити. І ця Божа любов тече в нас, немов із джерела. До самарянки Ісус сказав: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому Я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4:14). В іншому місці Він скаже: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є! Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Ів. 7:37-38).
Ми приймаємо Бога, віддаючи себе. Чим більше ми будемо вгамовувати спрагу Ісуса, тим більше наше духовне й повсякденне життя буде перетворюватися на потік, з якого всі інші зможуть черпати воду. Справжній християнин - то, як переповнене джерело, яке підкріплює всіх і все на своєму шляху. Дух Божий виливається на нього. Дух, Який є: радість, любов, мир, співчутливість, життя та світло.
Ісус показує самарянці її життя. Вона і так бачить та розуміє всі прагнення влаштувати особисте своє життя, щось змінити в ньому. Ісус протягує їй руку допомоги, а це стає потіхою для кожного із нас. Яке б горе, печаль та терпіння не було в нас, якими гріхами й переступами не були б зранені, якщо б навіть наше життя було схоже до сухої пустелі, Господь здатний це все перемінити. Він здатний прийняти наше щире покаяння та перетворити пустелю нашого життя на квітучий сад.
Ця зустріч з Ісусом докорінно перемінила самарянку. Вона сама стала тим джерелом, з якого всі інші можуть черпати воду. Вона перетворилася на те джерело, яке напоює все навколо. І вона пішла, поспішила із цією радістю ділитися з іншими.
Євангелист Іван пише: «Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть-но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос Він?». І вийшли з міста й подалися до Нього» (Ів. 4:28). Пізніше він зазначить, що: «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки» (Ів. 4:39). Самарянка дозволила Ісусу заглянути в найпотаємніші закутки свого життя, своєї особистостіі. Вона перемінюється, стає місіонеркою. Відчувши переміну своєї душі, вона біжить та говорить, свідчить усім жителям свого міста. В її серці народжується нове джерело, їй вже не потрібний глечик, який вона залишила біля криниці. Адже вона сповнена Святим Духом та стає тим джерелом, переповненим водою.
Коли Ісус починає говорити про живу воду, то ми, подібно до самарянки, мало що із того розуміємо. Проте Господь говорить, що Він може дати нам таку воду, яка вгамує нашу спрагу. Ми не до кінця розуміємо ці слова, так само, як нам невідомо, як їх розуміла жінка-самарянка. Її чекало потрясіння, як і будь-яку людину, котра вирішить прийняти Ісуса. Він – саме та Жива Вода, з чиїми першими ковтками перемінюється все.
о. Микола Гаврилюк