Сьогодні Свята Мати Церква ставить нам в приклад простих жінок, які за свою вірність Христові сподобились великої ласки бачити Воскреслого Ісуса та більше цього мали можливість доторкнутися до Його Тіла, вони перші принесли цю радісну новину апостолам, які зі страху перед синедріоном закрились в будинку.

Сьогодні ми з вами прослухали уривок євангельської розповіді про надзвичайно мужніх жінок, які хотіли виявити останню послугу своєму Учителю. Це про них всі апостоли говорять через Євангеліє, проповідуючи Добру Новину, в такий спосіб цілий світ має можливість пізнати їхній вчинок.

Хто ж вони жінки-мироносиці? Прості єврейські жінки, які у свій час слухали Його науки, чули про численні оздоровлення, воскресіння та інші великі знамення Ісуса Напевно вони мали можливість приймати у своїх домівках Учителя та Його учнів, з великої любові до Христа відважились на ще один досить неординарний крок. Першим випробовуванням для мироносиць, які йшли до гробу, було перебороти у собі страх перед темрявою. Благодаттю Божою перемігши страх, який в цей час опанував апостолів і вони сховались за закритими дверима, зовсім забувши про свої учнівські обов’язки, жінки забуваючи про власну безпеку та пригадуючи події Хресної Дороги Спасителя, ідуть зробити останню послугу покійному Ісусу. Вони не знали як поведеться сторожа, що стоїть біля гробу, а також хто відвалить їм камінь. Як каже +Філарет (Гумілевський) : «Вони настільки були перейняті цією справою, що не спали, а чували». Здається, скільки то потрібно щоб щось у житті досягнути, кілька молитов… Біля гробу вони побачили камінь, який хтось вже відсунув. Згодом мироносиці бачать юнака у світлому одязі: як виявилось дещо пізніше, це був ангел. Саме він звіщає цю велику новину. Та на початку звертаючись до них каже : «Не бійтеся!», чим звільняє їх від страху. Питає ангел жінок чи шукають розп’ятого – немов гордиться тим хрестом, на якому був розп’ятий Ісус, гордиться ним як якимось надзвичайно великим трофеєм, який приніс успіх усім землянам. Після цього говорить про воскресіння Ісуса. Отримавши наказ передати цю вістку учням та Петрові, вони вирушили до будинку де перебували апостоли. Коли мироносиці йшли звістити учням зустрів їх Господь і сказав : «Радуйтесь», чим винагороджує за їхній смуток, жінки поклонились Йому, а ближче приступивши торкнулись Його ніг щоб розвіяти власний сумнів що це не привід чи дух, а Сам Господь. Жінки-мироносиці несуть цю радісну новину апостолам. Господь говорить їм «скажіть Петрові та учням», пояснюючи це +Феофілакт Болгарський каже, що Ісус наголошує «Петрові та учням», немов уже бачить у ньому верховного апостола, а з другої причини вказує на Петра, бо знав що Петро після свого відречення вважав, що не може бути учнем Христа, тому жінки – мироносиці переказуючи цю добру новину, хотіли підтримати апостола Петра і немов сказати зараз не час журби потрібно радіти.

Слабкі, переборюючи страх, жінки у наших очах стають жінками – благовісницями, подаючи нам образ чи взірець мужнього та посвяченого служіння Богові. Саме їм першим з’явився Ісус, а потім вже учням та Петрові. Всі апостоли-євангелисти велику увагу уділяють цим простим жінкам. Хоча ми всі розуміємо, що Господь не вибирав їх до такого служіння, не заповідав їм по своїм похороні прийдіть та обов’язково намажте Моє Тіло. В усіх євангеліях підкреслюється велика роль жінок-мироносиць. Саме за їх вірність Христові Свята Церква возвеличує їх у сьогоднішньому святі. Коли ще слово християни не вживалось чи радше не набуло того значення, що сьогодні, жінок-мироносиць називали простим словом – вірні. Один із отців Церкви говорив, що в останні часи будуть святі і слава їх буде більшою від тих, хто раніше прославився. Хоча, як продовжує цей отець, вони, може, і не будуть творити численні чудеса, але вони вистоять у вірі. Бо настане такий час, що багато хто відійде від Церкви: а тому той, хто буде твердо вірити, той і спасеться.

Роздумуючи над цією подією та вчинком жінок-мироносиць, чи ми з вами не хотіли би взяти участь у славі цих мужніх жінок? А якби ми могли сьогодні послужити Йому? Принести миро?…. де його візьмемо? Хоча воно вже не є таким як було в часи Спасителя, але напевно воно буде не менш цінне. Апостол Павло говорить «Господь вчора і сьогодні Той самий на віки» Євр.13.8. Чи нема серед нас сьогодні голодних, яких треба нагодувати, чи нема когось з близьких що потрібно відвідати у лікарні чи у в’язниці? Напевно, що таких людей, які потребують ще нашої уваги та підтримки є багато. Тому як каже один святець, наша любов до ближніх – ось дороге миро для Тіла Господнього(Еф.1.22-23, Кол.1. 18) Сьогодні вся Церква є Тіло Його, тож понесімо і ми це миро Церкві, прислужімося своєму ближньому, тим і ми з вами у своїх вчинках напевно будемо подібні до мироносиць. Хтось із старших людей скаже чим я немічний чи немічна можу послужити Ісусу, коли я через власну неміч не зможу допомогти. Таким можемо сказати нехай кожен тоді плаче за свої гріхи, і ті сльози будуть теж тим миром для Господа. Пригадаймо як Марія Магдалина, вилила на голову Ісуса пахуче миро, а своїми слізьми вмивала ноги Учителя і волоссям витирала їх.

Молімось усі разом : «Господи Ти все можеш. Ти можеш оживити і наші холодні серця Своєю безмежною любов’ю. Недостойні ми Твоєї благодаті, але по великій милості не лиши нас Своєї уваги та навчи нас правильно жити і поступати в житті. Амінь.

о.Олег Кобель

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ