Мт. 25:31-46.
Христова Церква, приготовляючи нас до доброго пережиття Великого посту, минулої неділі притчею про блудного сина закликала нас до щирого покаяння і навернення, повернення до Бога. При цьому, пригадуючи нам про безмежну любов і милосердя Бога до нас. Хоч як би тяжко ми не образили Бога і далеко відійшли від Нього, але коли ми каємося і перепрошуємо за свої провини, Бог, як добрий і люблячий Батько, постійно чекає на нас і завжди готовий прийняти нас назад до Себе. Прийняти й наново дарувати нам Свою любов і милосердя, повернути нам втрачену ласку зцілення, освячення і спасіння, гідність дітей Божих.
Водночас наука Ісуса Христа про Страшний суд відкриває нам неначе другу сторону медалі. Тобто пропонує нам поглянути й переглянути нашу любов до Бога через любов ближнього, діла любові й милосердя ближнім. Ті, які, власне, і є виявом нашої любові до Бога. Бо, як навчає Христос, все, що ми робимо нашим ближнім - в дусі любові і милосердя, ми робимо Йому Самому, виявляємо на ділі свою любов до Нього: „Усе, що ви зробили, одному з Моїх найменших братів, ви Мені зробили” (Мт. 25:40).
Служіння ближнім і в них - Христові свідчить про те, що, спираючись на безумовну Божу любов, можливості здобути для себе Його благодать і ласку спасіння є близько нас. І, загалом, їх є багато у житті. Наша тверда віра й довіра Христові та Його Слову й обітницям, наше служіння ближнім, котрі потребують матеріальної чи духовної допомоги, доброго слова, підтримки, розради тощо є нагодою, джерелом, де ми можемо отримати для себе Божу благодать, потрібну для нашого спасіння.
Була неділя. Батьки вернулися після Служби Божої додому. Мати на кухні готувала обід. Син сидів за столом у своїй кімнаті і записував свої постанови на Великий піст: „Коли побачу когось, хто потопає, відразу кинуся у воду і витягну його з води. Якщо загориться будинок, виноситиму із вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться, рятувати людей із-під завалів. А потім все своє життя присвячуватиму бідним усього світу”. Через хвилину пролунав голос мами: „Сину, будь такий добрий, піди до крамниці і купи хліба”. На що син із докором відповів: „Мамо, а хіба ти не бачиш, що на дворі падає дощ?”
Скільки ж подібних нагод здобути собі ласку й дар спасіння дає нам Бог у житті, але чи ми вміємо їх розпізнати і використати!
Своєю наукою про Страшний суд Ісус не має жодного наміру лякати нас вічними карами і муками. Ні. Але вказує нам на важливість нашої міцної віри й довіри Богові та Його Слову, а також заповіді любові до ближнього, діл милосердя. Й закликає відповідально до цього поставитися, бути завжди готовими на прихід Христа. І таким чином могти - без перешкод - увійти в Царство Небесне. Адже ніхто з нас не знає, коли саме Бог покличе нас із цього земного життя до життя вічного: „Тому і ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, про яку ви й не думаєте” (Мт. 24:44). Бо той, хто щиро кається і вірить у Христа й, при цьому, творить милосердя ближнім, той в нагороду отримає прощення своїх гріхів та провин, звільнення від різних проклять, немочей і хвороб - душі і тіла. Іншими словами, отримає милосердя від Бога у вічності, неймовірну й невимовну радість вічного життя у Царстві Небесному: згідно слів Ісуса Христа: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5:7).
Розповіддю про Страшний суд Ісус також навчає, що людина способом свого земного життя, по суті, сама і визначає собі долю по смерті, у вічності. Сама є суддею собі. А от правдиві діла, які свідчать про її віру, себто діла любові й милосердя є її захисником на Божому суді. То голос сумління людської душі сам визначить її місце у вічності - відповідно до її віри та тих діл, які людина зробила за земного життя. І, як пише св. апостол Павло: „Кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові” (Рим. 14:12), „Всім нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добро, чи зло” (2 Кор. 5:10).
Просімо в наших молитвах Христа, щоб постійно зміцнював нас духовно - у нашій вірі й довірі до Нього, до Його Слова. Й допомагав завжди мати покаянне і смиренне серце та бути готовими робити вчинки добра і милосердя ближнім. Тобто всіляко сприяв нам у тому, що хвилини нашої смерті стануть для нас ключем, яким зможемо відчинити собі двері Царства Небесного.
о. Михайло Чижович, редемпторист