Лк. 2,20-21, 40-52.
"Чого ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?"
Сьогоднішнє свято поєднує в собі два моменти з життя Спасителя: Обрізання Ісуса Христа - за законом Мойсея - та перебування 12-літнього Ісуса у Єрусалимському храмі.
Подія Найменування Ісуса Христа поступово відкриває нам особу Спасителя через Його вчинки. Ісус, як законодавець, перший виконує Закон, підкоряється йому прикладом Свого життя. Він виконує те, до чого, загалом, не був зобов’язаний, щоб цим вчинком показати послух Своєму Отцеві і повагу до Нього.
Подібно батьки у вихованні своїх дітей мають старатися потверджувати слова науки ділами, прикладом свого життя: показати, як вони ті закони самі виконують, тими правдами живуть, про які говорять дітям.
Щоб могти когось привести до Бога, потрібно самому бути з Богом і знати Бога, знати дорогу до Бога (читати й розважати над Святим Письмом, реально старатися жити його заповідями, багато молитися, регулярно відвідувати церковні богослужіння та часто сповідатися й причащатися).
Обрядом обрізання і найменування Ісус показав Свій тісний зв’язок з Отцем, Свою святість. Зв’язок християн з Богом потребує духовного "обрізання", яке відбувається у хрещенні, щирому покаянні й звільненні душі з гріхів, чим і звільняється там місце для Бога у своєму житті. Але цього ще замало. Після хрещення християнин має додатково старатися виробляти в собі чесноту стриманості, уникати будь-якого прив’язання до гріховних земних речей, виключно власної вигоди.
Святість людини полягає, передусім, у злуці з Богом, безумовному підпорядкуванні Його волі. Чим тісніший зв’язок людини з Богом, тим більша міра її досконалості, подібності до Бога. Щоб з’єднатися з Богом, людина мусить постійно шукати Його та Його волі і правди. А найкраще може знайти все це у Його у Божому храмі – у Слові Божому, у молитві і Святих Тайнах, а також у благотворному спілкуванні з досвідченими духовними пастирями й наставниками та разом - з братами і сестрами у Христі - служінні Господеві і людям.
В українському містечку проживала одна дівчина. Була вона гарною й багатою, мудрою та побожною і дуже любила свою маму-вдову. Ця дівчина познайомилась з дуже чесним юнаком, якого покохала, вже й заручилася. Однак цей юнак виїхав до Північної Америки, щоб знайти добру працю. У листі він написав нареченій, що незабаром приїде і вони поберуться, а потім він забере її до Америки. Дівчина відписала йому, що ні за яких обставин не поїде до Америки, бо не хоче залишити свою матір. І справді, матері не залишила, хоча мати могла дожити свого віку у котроїсь із доньок чи сина, бо мала багато дітей. Але добра донька дотримала й доглянула свою матір до смерті. Мати дожила до 90 років. Дочка похоронила матір, а ще за два роки по тому Господь Бог покликав її до вічності на 60-му році життя. Цим вона показала й довела справжню свою святість і любов до Бога і ближнього.
Поява 12-літнього Ісуса у Єрусалимському храмі була першим Його публічним виступом, який відкрив зміст життя Ісуса – об’явити Бога людям. А також показала, що Він був свідомий Своєї місії від самого початку.
Будучи у храмі, Ісус слухав законовчителів і відповідав на їхні запитання. Тепер Він перебуває у наших храмах не для Своєї вигоди. А, насамперед, щоб уважно слухати, запитувати й відповідати людям на питання, що їх турбують, зцілювати їхні душі й тіла, допомагати їм у вирішенні різних їхніх проблем і негараздів. Та, на жаль, ті люди, якщо ще заходять до храму, то часто-густо немає в них правдивого бажання щось слухати, запитувати чи відповідати Богові.
Коли мати Марія й Йосифом знайшли Ісуса в храмі, Він відповів їм легким докором: „Чого ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?” (Лк. 2, 49). Такою відповіддю Ісус хотів пояснити Своїм земним батькам, що вони шукали Божого Сина там, де Його не могли знайти. Бо хто Його шукає, повинен шукати там, де Він є – в Отця Небесного, бо Отець і Син – одно (Ів. 10, 30). Поза Богом радше можна втратити Ісуса: як Йосиф і Марія думали, що загубили Його між ріднею і людьми, тому там Його і шукали. Так і ми: дуже часто шукаємо Бога там, де Його нема: в дочасних клопотах, тілесних потребах, розвагах, пристрасному щасті, наївно сподіваючись, що Бог прийде туди, бо так нам хочеться. Насправді ми мусимо шукати Бога там, де нема нас: нема власного я та моїх - суто егоїстичних бажань і забаганок, а де є Бог – в Його волі, в Його дусі і правді.
Йосиф і Марія тоді не зрозуміли всього значення відповіді Ісуса: „Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм” – пише євангелист і апостол Лука (2, 50). А це означає, що вони не одразу, а поступово відкривали тайни Божої любові до людей. Так і кожна людина потребує Божого просвітлення, щоб пізнати й розуміти Христа, як навчає церковний катехизм: ласка Божа є конечна до спасіння. „Коли прийде той Дух істини, Він наведе вас на всю правду” (Ів. 16,13) – сказав Ісус Своїм апостолам. Адже не все про Бога буде нам відразу відкрите. Отож, треба багато роздумувати над словами Христової науки у своєму серці, як це робила Марія.
Ці слова відповіді Ісуса Марії виявляють повну посвяту Христа Богові Отцеві: що Він не належить тільки до власної родини чи до Назарету, місця проживання. Він належить до Свого Отця і є для всіх людей на всій землі.
Ісус повернувся до Назарету лише з любові й послуху до земних батьків і до Небесного Отця. Таким вчинком 12-літнього Ісуса батьки зрозуміли, що Він даний їм не у власність, а лиш під опіку, щоб у свій час Його віддати Богові. Вони є лише Божим засобом, щоб - з їх допомогою - Божий Син міг перебувати між людьми.
Просімо сьогодні у Христа благословенного дару й благодаті Святого Духа, духовного просвітлення, щоб зростати ласкою і мудрістю у Бога і в людей, щоб відчувати й розуміти Божу волю, вміти розпізнавати і приймати Ісуса у різних обставинах нашого життя.
о. Михайло Чижович, редемпторист