Лк. 2:20-21,40-52. 
"Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві"

Сьогоднішнє свято поєднує у собі три події: Обрізання і Найменування Ісуса Христа, Новий рік (за старим стилем) і пам’ять святого Василія Великого. Подія обрізання і найменування Ісуса Христа поступово відкриває нам особу Спасителя, є одним із знаків, який вказує на подібність, близькість Христа до нас - через його вчинки. Ісус прийняв обрізання за законом Мойсея, щоб цим засвідчити, що Він - правдива людина і на знак приналежності до вибраного народу. Ісус – законодавець, як Бог, досконалий у своїй істоті, підкоряється закону, виконує закон, не будучи до цього зобов’язаним, щоб показати цим свою вірність Отцеві, приклад послуху Йому. Його вірність Отцеві - аж до хресної смерті принесла усім людям спасіння, визволення з неволі гріха, недуг і проклять і радість вічного життя. 

Історія записала таку подію. Один воєначальник, воюючи з ворогом, отримував перемогу. Наближався кінець битви, а він, дуже спраглий, просив води, однак ніхто з його людей не мав можливості подати йому води. Тому він упав не в силах і в останню хвилину піддавався неприятелеві. Вороги відразу дали йому води. Й після того, як він напився, отямився та зрозумів цю свою бездумну й рокову помилку. Сумно поглянувши на порожню посудину, із гнівом відкинув її, нарікав сам на себе, з розчаруванням промовляючи: „Що я зробив!”. За таку коротку приємність він віддав перемогу. Та, на жаль, це опам’ятання прийшло надто запізно.

Вірність закону - це вірність не тільки і навіть не стільки букві закону, а це - передусім, любов і вірність до Того, Хто його видав. Виконання Божого закону в дусі любові перестає бути незносним тягарем і приносить спокій душі.

Надання Божому Сину імені Ісус, що в перекладі означає "Бог спасає", відкриває нам Його головне завдання, місію спасіння людей на землі. Надання імені мало важливе значення у старозавітньому вибраному народі. Ім’я - це був не просто зовнішній символ, який відрізняв особу від особи. То не просто гарна, приємна фраза, пусте слово, порожній звук, що виходить з уст. Але воно визначає саму особу та її основне завдання у житті, життєву дорогу людини. 

Ім’я виражало земну дорогу людини, головне завдання, Боже післанництво, яке вбачали батьки у цій дитині, яке вона мала виконати за свого земного життя. 

Роздумуючи про подію найменування Ісуса Христа, треба сказати, що кожен з нас має подвійне ім’я:

- перше – ім’я особистого покровителя, як знак Божої опіки над собою - за посередництвом даного святого. 

- друге – ім’я християнина – свідка Христа, нашого основного покровителя. 

Дитині дають ім’я покровителя в день хрещення, щоб вона освячувалася, зростала в Божій і людській мудрості - за прикладом і за допомогою цього святого, якого вибрано покровителем даної дитини. У сьогоднішнє свято варто запитати себе, наскільки наше життя подібне до нашого покровителя, до нашого найбільшого і найголовнішого помічника – Ісуса Христа. Чи інші люди, дивлячись на наше життя, зможуть по наших вчинках визначити наше ім’я, сказати – ось це правдивий християнин. 

Коли вимовляємо чиєсь ім’я, то згадуємо конкретну особу, а не просто виявляємо якусь фразу. Звернення до особи по імені свідчить про повагу, пошану до неї. Вимова імені особи у невідповідній – здрібнілій, спрощеній формі: Вася, Стьопа, Петя, Свєтка, Санька і, зокрема, при офіційному зверненні до неї, свідчить про брак поваги, пошани і любові до даної особи, зверхнє, легковажне, принизливе ставлення до неї. 

Роздуми над сьогоднішнім святом спонукають до висновку, що тільки вірність Божому закону і відповідним до нього людським звичаям, взаємна любов, повага і пошана можуть запевнити і принести нам спільне добро і щастя. 

о. Михайло Чижович, редемпторист