Євангельське слово дає нам пізнання правдивого Бога і хоча воно на перший погляд є дивним та незвичним для пересічних людей, але для тих, хто хоче пізнати Його стає тим сім’ям, яке служить для спасіння та завдатку життя вічного.

Щоби нам була краще зрозуміла сьогоднішня євангельська розповідь, хотілося, щоб ми зрозуміли, що криється за цим словом - притча. Слово притча в грецькій мові має два значення : параволі – розповідь, яка містить у собі певний прихований зміст, який в свою чергу є в образах взятих з повсякденного побуту людини і виражає вищі духовні істини та париміа, що означає короткий виступ, який показує певні правила життя. Ця притча дає нам відповідь на багато різних питань. Нас завжди цікавило чому люди так між собою різняться, чому одні з першого слова вірять, а інші після годинних переконань не сприймають, чому від одних аж випромінює світло віри, а серця інших подібні надгробному каменю? У нас виникає ще одне запитання якщо все так в Святому Письмі є не зрозуміле чому Господь Ісус навчає притчами? Напевно найкращу відповідь стосовно цього питання отримаємо від св.Івана Золотоустого : «Господь говорив притчами для того, щоб зробити Своє слово більш виразним, глибоко його закарбувати в пам’яті і самі вчинки показати перед очима». Апостоли теж запитують щось подібне у Спасителя : « Чому притчами говориш?» Господь на самоті вияснюючи Свої слова дає зрозуміти Своїм послідовникам, що для них є відкриті всі Тайни Царства Божого. Для всіх решти ці слова не є завжди зрозумілими. Тому Ісус пояснюючи цю та інші притчі дає зрозуміти апостолам, якщо показати людям морально нестійким, то вони і не побачать і не почують. «Він сказав їм: Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.»Лк.8.10 Тільки загорнена у покров – притчі, з’єднана з уявою про знайомі предмети – істинна стає доступною до сприйняття і розуміння.

Пояснюючи притчу Господь пояснює що сталось із зерном яке було посіяне сівачем. Кожен із нас може ,роздумуючи про долю посіяних зерен, до якої категорії слухачів слова Божого себе віднести.« Одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали». Лк. 8.5 Це зерно на жальбачимо немало шансів принести в майбутньому якийсь плід. На якій дорозі щось виросте? Якщо кожного дня по ній ходять, тому євангеліст Лука каже «було потоптане». Звичайно це не останнє тлумачення цього уривку. Ми дуже часто можемо бачити людей, які хоча і завжди приходять до церкви, але на жаль вони схожі до цього зерна, яке потрапило на непридатний ґрунт. В духовному житті ці люди здебільшого є горді, вони жорстокі і мертві до всього, тому навіть те слово, яке вони чують в церкві демони забирають у них з їхніх сердець пам’ять про Бога - «птиці небесні його видзьобали».Лк.8.5. Праведний Йоан Кронштадський коментуючи це говорить : « Як злодій в нерадивих господарів виносить слово Боже із серця, щоб вони не повірили і не спаслись так і ці хто так слухає слово Боже».

«Друге упало на камінь і зійшовши, висохло, бо вогкости не мало» Лк.8.6 Для будь-якого зерна щоби вирости та укріпитись потрібна волога, а камінь по своїй природі її не пропускає. У людини із закам’янілим серцем можуть бути паростки «добрих справ», але оскільки нема вологи вони не отримують добру та звичну поживу, а тому від сонця чи негоди вони засихають. Для серця в духовному житті потрібні, як волога для зерна, увага і зусилля. Увага потрібна в молитві, а зусилля в добрих вчинках. Сім’я,слово Боже, не може вирости у серці людини, коли вона не докладає жодних зусиль. Хтось з отців церкви говорив так : «сердечна закам’янілість є найстрашнішою пристрастю, бо людина одержима нею не здатна до покаяння». До цієї категорії людей можемо віднести тих, які не можуть виконувати Божі заповіді, для них є не під силу жодна духовна практика. Вони коли настають випробовування чи переслідування залишають віру, як якусь тяжку ношу. Це категорія людей, які не хочуть нести духовну боротьбу, йдучи вузькою дорогою випробовувань.

«Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила». Лк. 8.7 До цієї групи людей можна віднести тих, хто називає себе християнами, але по суті та духу вони далекі від цього. Вони просипаються вже як то кажуть «біля могили», тобто коли змінити можна не багато, розуміють що своє життя прожили марно. Цей фрагмент з Євангелії Лк.8.7 вказує на категорію людей, які погрузились в суєту і турботи світу цього, а духовно рости не можуть, бо світ заглушив їхні серця.

«Інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.»Лк.8.8 Цей добрий ґрунт є не що інше як людське серце. Серце – джерело життя. Такі люди вміють розділити з ближніми і радість, і смуток. Грішник любить себе до забуття Бога і ближнього, а праведник забуває ради любові до Бога себе. Тому завжди говоримо, що християнська любов є жертвенною. Для того щоб слово Боже могло пустити в нашій душі глибокі корні, потрібно належно приготувати своє серце, подібно коли садимо якесь насіння, то перед тим обробляємо ґрунт, очищуючи його від всякого терня, корінців, щоб вони не заглушували ріст плоду. У духовному житті потрібно викорінювати це терня через Святу Сповідь.

Для того, щоб краще розуміти Святе Письмо отці церкви рекомендують щоденно його читати. Святитель Феофан Затворник пише, що найкраще читати Євангеліє ранком, «Життя Святих» в день, а твори Отців Церкви ввечері перед сном. Хоча напевно Святе Письмо можна читати в будь-який час дня. Багато з святих практикували щоденно читати Святе Письмо, а деякі з них взагалі знали окремі частини напам’ять.

Хотілося щоб у нас завжди перед очима були слова Спасителя : «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і його зберігають.»Лк.11.28

Допоможи нам Господи мати пам’ять про Твою присутність біля нас та глибше розуміти Твої слова. Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар, Джерело: sv-paraskeva.if.ua