Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Контекст

Лука продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і  Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії 20:7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ – Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.

Церква

В своїх посланнях Павло часто вживає різні образи Церкви. Три найвідоміші з них присутні в посланні до Ефесян: образ Тіла, в якому вірні є члени, а Христос є Головою (1:22 – 23; пор. також 1 Кор 12, 27 ), образ Храму, в якому Ісус є наріжним каменем (2:20 – 22) та образ Церкви як Нареченої, котрої Нареченим є Христос (5:21 – 32). Хоч членами Церкви є звичайні смертні люди, які часто обтяжені своїми немочами, однак завдяки Христові, вона має також Божественну природу.            "Еклезія" – Церква, – не залежить від соціології… Інституція – не більше ніж емпіричний слід "таїнства". Церква насамперед є силою воскресіння, таїнством Воскреслого, який дарує нам Своє воскресіння. Нова Єва, Церква виникає з пробитого боку Христа подібно до того, як Єва виникла з ребра Адама. З простромлених ребер Христа витекли вода і кров (Йо 19:34): вода хрещення, кров Євхаристії.[i]

Постійне чування

Життя Церкви є постійним чуванням в очікуванні Парусії. Час Церкви це час благовісті для всього світу. Й тому, "По суті Церква це ніщо інше, як світ, який перебуває на шляху до переображення, світ, який отримує у Христі прозорість для райської повноти. Рай Присутності є воістину сам Христос, який сказав розіп'ятому поруч з Ним розбійникові, який повірив: "Сьогодні будеш зі Мною в раю" (Лк 23:43). Мир у Христі, нове небо і нова земля, приходять до нас у таїнствах Церкви, в Писанні, яке теж є таїнством. Таїнства представляють собою різні аспекти глобальної сакраментальності Церкви, осередком, сонцем якого є – "таїнство таїнств", – Євхаристія."[ii]

Завдання та приклад Пастирів Церкви.

Члени Христової Церкви, хоч і становлять одне тіло, мають однак різні завдання та служіння (пор. 1 Кор 12; 1 Тим; 2 Тим; Тит). Особливим є служіння провідників Церкви – Єпископів, та їх помічників священиків та дияконів.

Звернення Павла до Ефеських  пресвітерів (в часі ранньої Церкви, інколи це ж слово означувало і єпископів) відрізняється від його промов в Діяннях 13–14 і 17, й швидше нагадує послання. Наприклад в 1Сол 2:5– 12 апостол нагадує, що ніколи не ставився до благовісті корисливо, й ніколи не намагався мати з неї якийсь прибуток: "Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок! 6. Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших, 7 , хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей, 8. так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали. 9. Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію. 10. Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими. 11. Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, 12. просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави" В цих словах не має ні гордості ні вихваляння: Павло тільки показує, що означає наслідувати Ісуса. Подібні слова звернені також і до филип'ян "Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами" (Флп 4:9).[iii]

Павло, який виріс у місті, в своїх посланнях як правило вживав образи властиві для його середовища: він говорив про спортивну атлетику, будівництво будинків, юридичні документи і т. д. Інколи також з'являються образи насіння, врожаю, прищеплення маслин, які очевидно  взяті з сільського життя.  Тут же ж  уривок унікальний тим, що він пише про себе та про місцевих єпископів, як про пастирів, а про вірних, як про овець, яких пастирі повинні пильнувати та захищати: "Зважайте на самих себе й на все стадо" (20:28) – одне не повинно виключати інше; не треба думати, що хтось може зайнятися виключно "стадом", а про власний духовний ріст може забути. Завдання нелегке й дуже відповідальне![iv]

Пастирі повинні бути завжди на сторожі: в будь-який момент на їх підопічних можуть напасти хижі вовки. Без сумніву, Павло мав на увазі Димитрія з його приятелями, які затамували злість на християн за фінансові збитки, а також жриць Артеміди, в яких різко впала відвідуваність храму. Напевно поблизу були ще й чаклуни, які не поспішали спалювати свої магічні книги й горіли спрагою помсти. Та й не вони одні: коли апостол писав Еф 6:10 – 20, він аж ніяк не жартував. Найгірше однак те що, бувають і вовки в овечій шкурі: "Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть пагубні речі" (Дії 20, 30). І тоді виходить вже протистояння не відкрите, а більш витончене, викликане спотворенням істини. Нажаль, часто найвідоміші єресі не заперечують фундаментальних положень християнства: це було б занадто просто; вся Церква негайно розпізнала б небезпеку. Вони бувають тоді, коли люди беруть якийсь один елемент (можливо, важливий, але не центральний) і зациклюються на ньому  роздмухують його до неналежних пропорцій[v].

Павло прибув до Мілету не для того, щоб проповідувати, а щоб попрощатися, і повернутися думками до того часу, коли він був з цією церквою, – до свого служіння в ній. Читаючи цілий уривок можна побачити, що апостол дуже підкреслює свою безкорисливість, оскільки в античності дуже часто подорожуючі вчителі піклувалися більше про власний гаманець ніж про інтереси слухачів та учнів. Павло боявся, щоб  після його відходу його не сприйняли саме за таку людину; окрім того він переживав, щоб пастирі і вчителі в громаді і самі не стали так себе вести. Тому тут виникає тема любові Христової: любові, про яку мало лише говорити, але яку необхідно втілювати в життя[vi].

Значення для нас: кінцеві запитання.

Завдяки Божому милосердю наша Церква вийшла з підпілля. Час в катакомбах був часом іспиту віри для тисяч мучеників та ісповідників з поміж, єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних нашої Церкви. Наскільки свідчення наших мучеників та ісповідників служить для нас у XXI ст. моделлю для особистого свідчення, ревності та вірності Христові? Що робимо для того, щоб приклад служіння та самопожертви Св. Павла був помітний у нашому щоденному житті?Місійне завдання: Попросити старших осіб поділитися зі мною своїми спогадами чи знаннями про нашу Церкву в часи підпілля. Знайти час, щоб розповісти своїм дітям про Церкву та її жертовне свідчення та милосердне служіння впродовж історії та у наш час. Розповісти або подарувати книжку про наших блаженних тим людям, які про них мало знають або нічого не знають.


P.S. Коментар на Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням:http://slovobozhe.blogspot.de/2015/05/171-13.html

[i] Clement O. Sources, 111[ii] Clement O. Sources, 111 – 112[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  130–131[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  136–137[v] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  137–138[vi] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p.  132

о. Юрій Щурко