Останніми роками в Україні все активніше і голосніше заявляє про себе "імпортований" із РФ культ "царебожництва", адептами якого є деяка частина священства і парафіян УПЦ МП. Головна суть і зміст цього квазірелігійного неовіяння полягає в тому, що його прибічники вважають, що останній російський імператор Микола ІІ, котрий у 1918 р. за наказом Леніна та інших більшовицьких вождів був розстріляний разом із всією своєю родиною, у такий спосіб, мовляв, учинив певну "відкупну жертву". Ту жертву, якій всі "действительно православные русские люди" начебто неодмінно повинні молитовно прийняти і повсякчас їй вклонятися. Нібито задля того, аби виблагати у Бога "відродження" на чолі з новим "помазанником" т. зв. "единой и святой, великой и неделимой Руси" та її "очищення" від усіх і всіляких - тяжких і жахливих диявольських скверн і проклять, руйнацій та спустошень, котрі випали на її стражденну долю протягом ХХ ст. І т. д. й т. п.
Практично "царебожництво" є частичною скандально знаного в Україні "політичного православ'я". Зрозуміло, що всі ці претензійні, одначе у своїй основі - явно єретичні, погляди фактично зневажують і підважють величну й ґрандіозну - Голгофську місію, здійснену Сином Божим Ісусом Христом заради прощення, помилування і спасіння всього грішного людства. А тому, природно, ніяк не можуть вітатися й підтримуватися церковною ієрархією.
Активний послідовник "царебожницького" руху протоієрей Микола Борисов, який служив настоятелем двох парафій в м. Білокуракині (Луганська обл.), а також був благочинним усього Білокуракинського округу Сєвєродонецької єпархії УПЦ МП (а, крім того, котрий обіймає посаду голови Білокуракинського відділу т. зв. "Союза русского народа"), розпорядженням єпископа Агапіта (Бевціка) відсторонений від усіх церковних посад і відправлений за штат, - повідомляє сайт єпархії.
Офіційна причина звільнення цього священика не вказується. Проте на сайті «Москва - Третий Рим" його духовні "чада" пишуть, що він "потрапив під жорстокий прес єпархіального начальства і, в першу чергу, правлячого єпископа Агапіта", позаяк був постійним автором цього порталу: переконаним "монархістом, антиекуменістом, антиглобалістом ", при цьому "служив по царському чину, не боячись і не ховаючись, проповідував народу істину Божу, закликав до покаяння і до молитовного випрошування у Господа для Святої Русі Помазаника Божого - Царя".
Як свідчать далі "вихованці" о. Миколи Борисова, "батюшка неодноразово піднімав у своїх проповідях незручні для сучасних ієрархів РПЦ теми небезпеки прийняття електронних документів як прообразу накреслення Антихриста". Він "також піднімав закриту для сучасного православ'я тему небезпеки єресі екуменізму, активно впроваджувану в Православну Церкву". А в храмі, де він служив, знаходився "образ Боговенчанного Царя Ивана Васильевича IV (Грозного)".
Судячи з творчості протоієрея Миколи Борисова на сайті "Москва - Третій Рим", він проголошував анафему на мирян і священнослужителів, "які не припиняють хулу на Григорія Распутіна та Івана Васильовича" (Грозного), у яких сам о. Микола просить посередницьких молитов. Крім того, священик вважає Миколу ІІ святим "викупителем", що явно суперечить віровченню Православної Церкви, а в числі своїх "духовних авторитетів" - поміж інших - називає, зокрема, сумнозвісного "великого святителя" Іоанна (Сничева) - померлого у 1995 р. петербурзького митрополита, який "уславився" ультрафундаменталістськими і чорносотенними поглядами.
Відтепер духовні "чада" опального священика заявляють про "зачистку істинних пастирів" РПЦ і закликають "підняти свій голос на захист наших батьків, що стоять в істині".
Тут варто нагадати, що "ідейно"-світоглядним попередником такого - псевдорелігійного поклоніння "царебожницькимиї" єретиками особі останнього російського самодержця був монархічно-чорносотенний рух, який виник в імперії Романових на самому початку ХХ ст. До цього екстремістського руху активно долучалися і деякі - передусім, ультраконсервативно і радикально-шовіністськи налаштовані - священнослужителі і віряни тодішньої Московської Церкви. А от організаційно він оформився у вигляді деяких середовищ, серед яких чи не найсумнішої "слави" затятих хуліганів і погромників зажив згаданий вище "Союз русского народа". Відрізняючись запеклим українофобством і антисемітизмом та, загалом, агресивною нетерпимістю до будь-яких іновірців та інородців, інакодумців та всіляких "інакших", цей рух прагнув поширити свою діяльність ледь не на всі терени тогочасної Російської імперії. Та, вочевидь, особливу свою увагу і активність він тоді спрямовував саме на Україну.
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами РвУ.