Перенесення митрополичого осідку Української Греко-Католицької Церкви до Києва у 2005 році та зведення Патріаршого собору Воскресіння Христового на березі Дніпра стало символом «нашого внутрішнього єднання», - вважає Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир (Гузар). В інтерв’ю польській Католицькій інформаційній агенції він нагадав, що «Греко-Католицькою Церквою нас назвали австрійці в часи правління Габсбургів, але ми існували по всій Україні».

«Історія нашої Церкви, - сказав кардинал Любомир (Гузар), - налічує вже 1025 років від часів Хрещення Київської Русі. У 1596 року частина Церкви вступила до Берестейської унії. Ми завжди підтримували контакти з Патріархом Константинопольським і з Апостольською Столицею – Римом. З одного боку, це було для нас благословенням, а з другого – призвело до поділу в Православній Церкві.

Відтоді обидві наші Церкви незалежно розвивалися на території цілої України. Потім, після поділу Польщі, землі на схід від Збруча потрапили до рук Російської імперії, яка намагалася ліквідувати нашу Церкву. Це і спричинило переміщення нашого тодішнього митрополита до Львова – на територію монархії Габсбургів, де ми могли безперешкодно розвиватися.

Перенесення у 2005 році осідку глави УГКЦ зі Львова до Києва було поверненням до стану, що мав місце до поділу. Можна спостерегти певну іронію історії в тому, що - завдяки Сталіну - греко-католики повернулися на територію всієї України. Ми не творимо якогось нового стану, а повертаємося, щоб служити людям, котрі живуть у Центральній та Східній Україні».

Блаженніший Любомир також наголосив: «Ми не навертаємо православних, а шукаємо своїх вірних. Водночас запрошуємо православних, якщо вони цього прагнуть. Нікого ми не переконуємо силоміць, аби вступав до Греко-Католицької Церкви».

На території Київо-Галицької митрополії, - нагадав Архиєпископ-емерит, - діє сотня парафій, хоча деякі з них невеликі, налічують по 50 осіб. «Але вони є, і це нас радує», - сказав він.