Дуже часто від наших вірних можна почути запитання : «Як жити? щоб спастись?», «що робити? щоб не загинути в полоні гріха?». Ці запитання є актуальними - як для старших, так і для молодих людей, як для багатих, так і для бідних. Вони є схожі із тим запитанням, яке озвучує тогочасний законовчитель: «що маю робити, щоб успадкувати життя вічне?». Чи ми з вами, дорогі в Христі, зможемо зробити висновок з наведеної науки Ісуса для зухвалого фарисея, чи подібно, як і він, також будемо стверджувати, що не знаємо, хто є наш ближній? Господь, даючи вичерпну відповідь цьому законнику, повчає і нас, щоб ми завжди пам’ятали цю притчу, несли її в своєму серці та з нею звіряли своє життя.
Спаситель перед присутніми розповідає про якогось чоловіка, якого пограбували, роздягли та жорстоко побили розбійники. Стікаючи кров’ю, лежав він на дорозі, весь в тому поросі, жевріючи надією, що хтось, йдучи повз нього, допоможе в його біді та врятує від смерті. Недарма серце його щось стиснулось, коли він почув, що хтось йде цією дорогою. Ще більше він близьке розв’язання цієї проблеми, коли зрозумів, що подорожнім виявився не простий чоловік, а священик. Звичайно, хто як не священик, свята душа, ревнитель Старого Завіту, підійде та зробить все, щоб допомогти, мені, своєму брату по крові та вірі, - так собі подумав побитий чоловік. Власне, перші розчарування перебігли в душі цього чоловіка, коли він побачив, що священик навіть не звернув своєї уваги на нього. Священнослужитель йшов, піднявши вгору очі, насолоджуючись власною порядністю та заринувшись думками в майбутнє богослужіння. Чоловік не міг собі уявити такий перебіг подій, щоби служитель Божий, знаючи припису Закону, не жив цим Законом.
Другим чоловіком, якого побачив побитий розбійниками подорожній, був левіт. Це - також служитель вівтаря Єрусалимського храму та - по своїм свяченням - вважався дещо нижчим від попереднього. Ззовні на вигляд він не був таким самозакоханим та гордим. Навпаки: на відміну від свого попередника, він зупинився, пильно подивився на побитого, але також пішов далі. Можливо левіт міг би чимось допомогти раненому співбрату. Та бачимо, що це для нього теж стало затяжко. У нього напевно були зовсім інші справи: можливо, поспішав, щоби зі священиком, який недавно проходив, в храмі послужити Богу. Йому й на думку не спало, що за таких обставин - єдине і найприємніше служіння Богу - це допомога побитому чоловіку. Про таких горе-служителів Господь в Євангелії говорив: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, ви як гроби помальовані» (Лк.11:44). Саме тому Ісус відбирає з рук цих духовних мертвеців Боже Одкровення. Господь Його обновив своєю Любов’ю, щоби це Слово могло просвічувати не тільки, власне, єврейський народ, але могло служити для всього людства. Скільки разів, дорогі в Христі, ми з церковного амвону чули заклик про допомогу ближньому?! Скільки ми з життя бачимо люди, які звертаються до нас про допомогу?! Сьогодні Сам Господь Ісус Христос звертається до нас через цю притчу та кличе нас на подвиг милосердя, звертаючись до нашого серця та почуттів.
Відкинутий священнослужителями, побитий чоловік і далі лежить на дорозі. Його зір зупиняється на постаті, яка з’явилась на горизонті. «Хто це?», - запитує себе він. Чим ближче цю постать можна було розгледіти, надія ставала все меншою, а згодом і взагалі загасла. На ослі сидів самарянин, який щиро дивився на потерпілого чоловіка. Не будемо повертатись до міжконфесійних протистоянь між євреями та самарянами, які тривали не один рік, а подивімось, як розвивались події далі. Зустрівшись поглядом з самарянином, наш герой і не сподівався на елементарну увагу. Він зробив собі певні висновки: якщо священик та левіт не допомогли своєму одноплеміннику, що можна сподіватись від чужинця? В кращому випадку, плюне в його сторону, а в гіршому - взагалі доб’є до смерті. Тому, коли самарянин лиш нахилився, цей чоловік скрутився і ховав своє лице, перебуваючи в панічному страсі.
Але що відбувається?! Несподівано для нього самарянин із своїх дорожніх сумок та посудин з вином та єлеєм виливає лікувальну рідину на рани потраненого. Самарянин садить потерпілого на свого віслюка, а сам пішки поруч іде. Довозить його до готелю, дає йому одяг та оплачує лікування та перебування в готелі. Та більше того: обіцяє хазяїну готелю оплатити всі видатки, які потрібно буде для утримання та оздоровлення. Цей чоловік, який побачив та відчув увагу з боку самарянина, не міг до кінця збагнути чи все, що з ним відбувається є реальністю, чи він вже десь в раю. Поганським світом того часу керували насилля та користь. Навіть знаний закон «око за око, зуб за зуб» був прямим свідченням, які відносини були між сусідніми народами.
Чому самарянин так поступив, чому він проявив милосердя та не скористався можливістю додати ще від себе побитому чужинцю? Як пояснює нам один з отців Церкви, «самарянин із євангельської притчі був сином Нового Завіту». Він не робив різницю щодо етнічної та релігійної приналежності. Він керувався іншим законом, який називається любов. Велика сила цього закону заставила навіть євангельського законника визнати, хто з трьох осіб виявив милосердя. Напевно, що наш герой - після такої уваги до себе - зробив певні висновки і не робив вже різниці щодо інших народів та релігій, а сам поніс у світ мир, доброту та милосердя.
Словами, «так поступай», які промовив Ісус до законовчителя, вказує на дві великі заповіді любові, в яких вказано - якою повинна бути справжня любов. «Возлюби» - не просто люби, але всім серцем, всім єством твоїм, всіма думками вмій полюбити. Бо якщо ми віддамо лиш частинку свого серця, то в ту частину, яку ми не посвячуємо Богові та ближньому, може вселитися «дух часу». «Дух часу» - це місце для поганих думок, помислів та похоті. Це місце, в яке вселиться гріх, який не тільки осквернить людину, але зробить її глухою до голосу совісті.
Архимандрит Йоан Крестьянкін вважає цю притчу повчанням про милосердного самарянина, в якого закон любові був написаний в серці; для якого ближнім виявився не ближній по духу чи крові, а той, хто випадково йому зустрівся по життєвій дорозі, хто потребував його допомоги та любові.
Притчею про милосердного самарянина та побитого і зраненого єврея Господь показує нам, що своїм ближнім потрібно вважати будь-яку людину, а навіть своїх ворогів. Особливо ця увага наша та любов до них повинна проявлятись саме в той час, коли вони найбільше цього потребують. Амінь
Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua, 2010 р.