Фото: https://bdzhola.com/news/putina-v-pekli-zobrazili-na-frestsi-v-hrami-pid-lvovom
Вступ
У цьогорічний Великдень, місто Червоноград, стало епіцентром інформаційних повідомлень. Це пов’язано з тим, що у храмі св. Йосафата було відкрито для огляду композицію, яка зображує Страшний суд. І хоча для кожного християнина опис Страшного суду добре відомий, однак деякі елементи та персонажі даної композиції здивували як парафіян храму, так і багатьох людей поза межами цього міста. Навіть більше, фреска вже стала відомою навіть і за межами нашої країни. Особливий ажіотаж розгорівся на Інтернет ресурсах та в соціальних мережах, де з приводу цієї події подано багато суперечливих коментарів. Журналісти місцевого та загально-державного рівня висвітлювали цю подію як якусь сенсацію.
Тому тепер, коли трохи вляглися деякі емоції, слід холоднокровно, спокійно, без перебільшень, а також ширше і глибше поглянути у зміст цієї композиції. Мається на увазі, не так вибірково, як це подано у ЗМІ, коли в основному приділялася увага лише деяким зображеним елементам та персонажам. А в загальному, у цьому ажіотажі, виглядало так, що ніхто аж так надто не переймається ані Святом Воскресіння Христового, ані величавим храмом св. Йосафата, ані іншими настінними розписами у цьому храмі, лише композицією «Страшного Суду». Та й то лише позиції: хто там «горить у пекельному вогні».
Переконаний, що не було б ніякої сенсації, а згодом ажіотажу, коли б задум (чи ідея) та реалізація цієї композиції від самого початку проходила б відповідно до встановлених норм і правил. Про що йде мова. Для того, щоб виконати художній розпис стін храму (інтер’єру), кожен священик нашої єпархії разом із митцями, які мають намір виконати художні роботи, повинні представити для погодження проект розпису, або хоча б ескізи, якщо йде мова про невеликий об’єм робіт. Для розпису, практично всього інтер’єру храму, який до речі триває вже на протязі трьох років, такий проект був представлений групою художників на чолі з п. Богданом Балицьким. Однак в даному випадку, для виконання вже згаданої композиції «Страшного Суду» ні проекту або ескізу, мені, як відповідальній у таких питаннях особі, для погодження не було представлено. Вважаю, що вже на самому початку можна було б уникнути деяких незрозумілих і непотрібних наслідків. А коли б до цього, було би проведено з парафіяльною радою, обговорення ідеї та реалізації цієї композиції, то звичайно коментарі отця пароха та парафіян, були б більш аргументованими та переконливими.
Зображення Страшного Суду в іконографії та стінографії
Сюжет Страшного Суду з докладним описом знаходиться на сторінках Святого Письма. Відповідно до цього опису, Страшний Суд наступить після другого приходу Ісуса Христа та воскресіння мертвих. «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних…» (Мт. 25. 31). Праведним Цар Суддя скаже: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25. 34). Натомість, грішники почують вирок: «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його…» (Мт. 25. 41). «І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25. 46).
Цей сюжет, як звичайно і багато інших євангельських сюжетів, відображено в іконописі та стінописі. Відомо, що композиції «Страшного Суду» стали з`являтися на стінах храмів ще за часів Візантійської імперії. Однак, у художні зображення тих часів найчастіше подавалося: або зміст притчі Ісуса Христа про десять дів (п’ять розумних і п’ять нерозумних), або символічний поділ козлів і овець (грішників і праведників). Десь близько VIIIст., у Візантії було сформовано зображення «Страшного Суду» яке і отримало канонічні ознаки. Так з`явилася ікона «Страшного Суду» в якій богословсько-символічне значення побудовано на трьох складових: «кінець світу», «воскресіння з мертвих» та «Суд Божий». Основою для цього слугували біблійні та апокрифічні тексти. А саме вірші з книги пророка Даниїла, євангеліє від св. Матея, св. Івана (Дан.7:9-10; Мт.13:49-51; 19:28; 25:31-46; Ів.5:22,27) та найбільше з книги Одкровення. Такі забраження «Страшного Суду» як в настінному розписі, так і в іконографії, служили вірним (в більшості неписьменим), своєрідним нагадуванням про Суд Божий та минущість земного життя. На цьому Страшному Суді, на якому буде головувати Ісус Христос, Син Божий, діла кожної людини, яка будь-коли жила на землі, будуть переглянуті, і кожен отримає справедливу нагороду чи кару.
Поряд із встановленою канонічностю для написання ікони чи композиції Страшного Суду, іконописці чи художники, завдяки своїй творчій уяві, поступово почали більше вдавався до особистої інтерпретації сюжету. Зокрема, це видно у зображеннях грішників та пекельних мук, ілюструючи тим в деякій мірі, тогочасну мораль. Згодом деякі іконописці перейшли до зображень персоніфікованих праведників та найбільших грішників, доповнюючи також композиції побутовими сценами чи окремими епізодами взятих з реального оточення. У зображенні композиції «Страшного Суду», іконописці також використовували чи доповнювали характерні народні риси. Зокрема це простежується у формі декору, імітації вишивки чи накладення вираженого ландшафту даної місцевості. Проте, як в іконографії, так і в стінографії сюжету Страшного Суду, відповідно до канонічності, не зустрічаються політичні персонажі.
Опис і коментар композиції «Страшного Суду» в храмі св. Йосафата м. Червонограда
1. Щодо композиції «Страшного Суду» виконаної у храмі св. Йосафата, то на перший погляд вона відповідає канонічним нормам. Адже центральне місце, у верхній частині, зображений займає Ісус Христос, а по обидва боки, на дванадцяти престолах апостоли, які беруть участь у процесі суду. Зображено також: Пресвяту Богородицю, ангели з сурмами, євангеліє та інші необхідні елементи. Праворуч від Христа можна побачити праведників, які рухаються в Рай, ангелів і сам райський сад. Зліва ж від Христа, зображене пекло, грішники і демони, а також Сатана. І на цьому, на мою думку, канонічність цієї композиції закінчується. А все інше: символіка, історичні чи реальні політичні персонажі – інтерпретація, або власна видумка автора ідеї.
Наприклад, по правій стороні від Судді Ісуса Христа, тобто серед праведників, за спиною представників духовенства, зображено декілька персонажів козацької доби та вояк, як учасники національно-визвольних змагань. Без сумніву, їхнє геройство та жертва у боротьбі за кращу долю українського народу є дуже великими. Наша УГКЦ постійно молиться за упокій душ всіх полеглих героїв, які в бою віддали своє життя за наш народ. Адже «Ніхто неспроможне любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає» (Ів. 15. 13). При всій любові та пошані до загиблих героїв нашого народу, ми не можемо робити їх святими та праведниками. Проголосити їхню святість має право і може це зробити лише Церква. А їхню праведність – може визначити тільки сам Ісус Христос на Страшному Суді. Більше ніхто не має права та й не уповноважений цього робити. Тому, зображати козака з німбом, що вказує на його святість, є порушенням канонічних норм сакрального мистецтва (іконопису). Тим більше, дивлячись на цю частину композиції, можна прийти до висновку, що серед праведників можуть бути лише особи духовного стану або герої національно-визвольних змагань. Думаю, що дослідники історії, можуть ствердно сказати про те, що такі особи за життя на землі, не завжди були найбільшими праведниками. Христос у своїй науці подає інші критерії для осягнення спасіння: «Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мк. 16.16). Він наголошує на віру в Нього, а не на національно-визвольні змагання. Також, у поданому в такій формі сюжеті, виникає колізія щодо питання віри в загробне життя. Бо якщо зображені персонажі зачислені до праведників, то немає сенсу молитися за їхній упокій і просити в Бога прощення їхніх провин та Царства небесного. Адже праведники вже знаходяться в небі.
2. Не відповідають канонічності зображення осіб (в деякій мірі персоніфіковані) та символи тоталітарних режимів, які поміщені з лівого боку від Судді Ісуса Христа – тобто серед засуджених грішників.
Щодо використання національної символіки
Використання національної символіки в іконописі та стінописі набуло свого поширення особливо в Західній Україні при кінці 19-го та на початку 20-го ст. Художники та іконописці, виконуючи стінопис у храмах, пишучи ікони до іконостасу або бічних Престолів, намагалися подати (вмістити) «українські риси». Це могли бути: зображення Св. Володимира та княгині Ольги, св. свящнмч. Йосафата Кунцевича, використання жовто-блакитних кольорів як національної символіки, тризуба як герба, елементів українського одягу (вишивки), героїв козацької доби та визвольних змагань. Властиво, митці тих часів, намагались у такий спосіб передати церковну християнську історії, національну ідентичність та дух народу, мрію про свободу України. За часів радянської влади така національна символіка, яка підкреслювала ці цінності, була знищена чи затерта. Немає відомостей про те, щоб у часах радянської чи нацистської окупації у християнських храмах зображали їхню символіку. Натомість, зображення символіки тоталітарних режимів, як бачимо, появилася у християнському храмі в нашому часі.
Щодо використання символіки тоталітарних режимів
У багатьох країнах світу, як і в Україні, комуністичний та нацистський тоталітарні режими визнаються злочинними і засуджується як несумісні з основоположними правами і свободами людини і громадянина. Також Католицька Церква неодноразово засуджувала комунізм і нацизм. Папа Пій ХІ засудив фашизм («Non abbiamo bisogno», 29.06.1931), націонал-соціалізм (нацизм) («Mit brennender Sorge», 13.07.1937) та комунізм («Divini Redemptoris», 19.03.1937). Слід додати, що Святий Офіцій (тепер Конгрегація віровизнання) в особливий спосіб засудив расову теорію націонал-соціалізму як безбожну 25.03.1928 року Божого. А на ІІ Ватиканському соборі, потверджуючи багатовікову свою науку, Церква засудила усякі вияви антисемітизму (Декларація «Nostra aetate»). Церква також повторила своє засудження усякої форми диктатури та тоталітаризму (GS 75) (Душпастирська Конституція «Gudium et spes»). 28 червня 2013 року Главою УГКЦ, Блаженнішим Святославом було підписано Спільну декларацію Католицької церкви в Польщі та Української греко-католицької церкви з нагоди 70-річчя Волинської трагедії в якій засуджено ідеології, які вчать ненавидіти людей іншої національності: крайній націоналізм, шовінізм, комунізм і нацизм.
Такі засудження та заборона відносяться і до використання символіки комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів. Особливо суворе законодавство щодо використання нацистської символіки у Німеччині. Настільки суворо, що навіть за щось схоже на них можна понести покарання. Наприклад, піднята вгору права рука може бути оцінена як нацистське вітання і людина, що її підняла, може отримати 3 роки за ґратами. В нашій державі від 09 квітня 2015 року діє закон України за № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Отже, Христова Церква, міжнародна спільнота, законодавство України у цьому питанні сказали своє вагоме слово.
А ж раптом у християнському храмі УГКЦ, на фресці, з’являється заборонена символіка тоталітарних режимів. І це в Червонограді, де жителі цього міста, першими на теренах СРСР, розпочали в практичний спосіб боротися з комунізмом, поваливши пам’ятник «вождю пролетаріату». І якщо хтось пояснює таке зображення як засудження тоталітарних ідеологій через їх символи до пекла, то я більше схильний вважати що це свого роду увіковічення та скрита пропаганда (можливо несвідома) цих ідеологій через їх символіку. Бо яке хто має відношення до пекла? А може це приховані чиїсь погляди або ностальгія за минулим? Переконаний, що храм, це не те місце, де в любому сюжеті може бути зображена символіка нацистської та комуністичної ідеології. Як і не місце зображенням цієї символіки на стадіоні під час футбольних матчів, чи на стінах будинків, чи в під’їздах. Зображення, як нацистської так і комуністичної символіки, завжди є свідченням браку інтелекту в людини. Символіка тоталітарних режимів немає нічого спільного ані з іконописом, ані взагалі з церковним сакральним мистецтвом. А якщо говорити про історичний погляд до цього питання, то місце цієї символіки в музеї.
Зрештою, можна завдати собі питання: а як буде виглядати саме освячення фрески з такою символікою? Що буде говорити цілий світ про освячення у християнському храмі нацистської та комуністичної символіки? Зрештою, хто відважиться звершити таке освячення?
3. Ще більш провокаційним у цій композиції є зображення чоловіка який палає у пекельному вогні схопившись руками за голову. На сайті http://wz.lviv.ua/life/197533-a-na-strashnomu-sudi-putin, настоятель храму св. Йосафата у Червонограді о. Михайло Нискогуз, в інтерв’ю подаючи свій коментар, говорить: «Над фрескою працювала група художників-випускників Львівської академії мистецтв, які є висококласними майстрами. Бачимо Страшний суд і бачимо Путіна… Це не портретна схожість, а символи». А також додає: «… що є чимало сучасних діячів, яких би варто було зобразити на Страшному суді. Наприклад, екс-голову Нацбанку Валерію Гонтареву, яка начебто доклалася до обвалу гривні. А поруч з Гонтаревою тих людей, які її призначили на таку високу посаду». Згодом, опис цього персонажа отримав інше пояснення: ««Хтось бачить, що це Путін, хтось - що це бюрократ, який обікрав країну і не бачить Воскресіння навіть в останні дні. А ще там є герб СРСР і німецька свастика. Там горять ті, які були причиною сліз, вбивства, крові і смерті.
Хто там є, там є по праву». А на сайті http://zik.ua/news/2017/04/19/na_frestsi_v_chervonogradi_zobrazyly_putina_v_pekli_1082045 художником Олексієм Чередніченком, автором цієї фрески сказано: «Спочатку там мав бути чиновник, особа, яка представляє владу з гіршої сторони. Ідея такої інтерпретації належала о. Михайлу. Але вже підчас дискусій ми вирішили намалювати Путіна».
Після розголосу в Інтернеті про цю фреску, даний персонаж вже отримав іншу характеристику. Мовляв, що це не Путін, а збірний образ бюрократа і злочинця, який обікрав країну, чиновника і таке інше. Але якби не описували цього персонажа, від самого початку, у всіх інформаційних повідомленнях, його трактували і подавали «як особу дуже схожого на президента Росії». Тому не дивно, що люди із зацікавленням йдуть до храму дивитися на Путіна. Не збираюся бути адвокатом для Путіна і оправдувати його дії. Але чи є доречним зображення такого одіозного персонажу у композиції в християнському храмі?
Усім відомо про те, що багато зображень президента Росії Путіна останнім часом появилося у Криму: на стінах, огорожах та в інших місцях. Якщо хтось мав бажання зобразити Путіна в Червонограді, то думаю, що можна було б знайти якесь інше місце. Хоча переконаний, що коли б таке зображення появилося в якомусь іншому місці, ніж у храмі, це викликало б велике обурення у жителів Червонограда, а патріоти України, в лічені години таке б зображення знищили. Натомість, в храмі, парафіяни щоразу змушені оглядати його зображення і тішитися його присутністю у такому вигляді. І немає різниці в тому, в якій композиції зображена дана особа. Не хочу розчаровувати когось, але факт є такий, що президент Росії, на даний час знаходиться в Москві, в Кремлі, а не в пеклі. Виходить, що це зображення, лише чиясь уява, або бажання, які не мають ніякої аргументації та логіки.
4. Найбільша помилка цієї композиції міститься у богословському змісті. Виглядає так, що це не Христос – одних нагородив до неба, а інших засудив до пекла. Попри виключне право Судді Христа вирішувати на Страшному Суді: хто буде з правої сторони, а хто з лівої, хтось інший взяв на себе відповідальність у зображеннях цієї композиції вирішити питання нагороди і кари. З цієї причини виникає логічне питання: навіщо зображати Ісуса Христа як Суддю, коли ми самі вирішуємо і судимо хто де має бути?
Ісус Христос у своєму навчанні остерігає нас від таких дій, бо каже: «Не судіте, щоб вас не судили…» (Мт. 7. 1). А апостол Яків, опираючись на ці слова, доповнює: «Один лише законодавець і суддя, який може спасти і погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?» (Як. 4.12).
Тому Церква, несучи науку Ісуса Христа засуджує гріх, а не людину. Папа Франциск, у своїй книзі «Боже ім’я - Милосердя» каже: «Церква засуджує гріх, тому що вона повинна сказати правду: це гріх. Але в той самий час вона обіймає грішника, який себе визнає таким, наближає до себе, каже йому про безмежне Боже милосердя». Для того щоб обняти цього грішника, наблизити його до себе, Церква у своєму розпорядженні використовує різні інструменти. Одним із таких інструментів – молитва за навернення грішників. У такий спосіб, Церква, хоче довірити чи поручити грішника Божому Милосердю. Бо властиво, лише Боже Милосердя, у такому випадку, може зцілити грішника і направити його на добру дорогу, дорогу спасіння.
Божий Син у своєму милосерді може спасти навіть найбільшого грішника, якого засудила людина. Про це свідчить подія на горі Голготі, де поряд з розп’ятим Спасителем, конав у муках злочинець-розбійник, якого людина засудила на кару смерті. Та, після жалю за свої гріхи і звернення до Божого Сина, розбійник отримує прощення і запевнення вічного життя в раю. Направду, Боже Милосердя незбагнене! Людина здатна лише Його подивляти!
Доречно буде також згадати про заклик Пресвятої Богородиці з’явленої у Фатімі - молитися за навернення Росії. Мільйони християн-католиків по цілому світі моляться за навернення Росії. Моляться в тому числі і за владу в Росії, яка має певне уособлення, щоб Господь перемінив її розум. Зрештою, цей заклик до молитви за навернення Росії, розміщений на білдборді, який знаходиться на подвір’ї храму св. Йосафата м. Червонограда. «Якщо Росія навернеться, то світ буде врятовано», – читаємо на ньому. Проте, якось трохи дивним і незрозумілим виглядає таке християнство: з одного боку - заклик до молитви за навернення Росії, а з іншого – в храмі, на фресці, серед засуджених грішників у пеклі «особа, дуже схожа на президента Росії». (Якщо молимося за навернення Росії, то тоді чому виникає бажання бачити когось з представників Росії у пеклі. А якщо хочемо бачити когось у пеклі, то навіщо молитися, адже з пекла немає визволення).
5. Не відповідають євангельському опису Страшного Суду зображені на композиції сходи, які виходять з пекла. За задумом авторів, ангел Божий ніби когось виводить чи показує вихід – дорогу з пекла. Відповідно до навчання св. Євангелії пекло є замкненим місцем, місцем вічного призначення, де перебуватимуть засуджені грішники, з якого немає ніякого виходу. Тому така інтерпретація, яка виходить за межі Святого Письма, є неканонічною.
Закінчення
Невідомо, які цілі і завдання переслідували автори цієї композиції. Однак, враховуючи те, що відкриття цієї фрески, а також розголос про неї у ЗМІ, мав місце у дні найбільшого свята - Воскресіння Ісуса Христа, то можна припустити, що це могла були спланована акція або навіть провокація. З цієї причини можна завдати питання: чи викликаний журналістами в ЗМІ ажіотаж, щодо персонажів цієї композиції, спричинився для духовного добра парафії, і загалом для УГКЦ, чи завдав шкоди? Поза створеним ажіотажем та дивними коментарями щодо цієї композиції, невідомо скільки та якої духовної користі отримали парафіяни храму св. Йосафата.
Однак, зважаючи на різні виклики та ризики нашого часу для народу і Церкви, то виглядає, що цей шум у ЗМІ та в соціальних мережах, з приводу зображених персонажів та символів на цій фресці, приніс більше шкоди, ніж добра. Ця шкода представлена у незнані Святого Письма, у вільному трактуванні богословському змісту, перетворення сакрального мистецтва на звичайний живопис з політичним забарвленням. Окрім цього, дана композиція, з персоніфікованими політичними особами, може принести шкоду для вірних нашої Церкви, які проживають на окупованих територіях: в Криму та в Донецькій і Луганській областях. Усім нам відомо про те, як важко доводиться їм виявляти свою приналежність до УГКЦ знаходячись у середовищі прихильників «рускава міра». Відомо також про те, яке ставлення цього середовища до особи президента Росії. І якщо на адрес наших вірних хтось почне дорікати, або робити закиди, або вони зазнають будь яких утисків з приводу зображеної в пеклі «особи, дуже схожого на президента Росії», то чи вартує, ось так безвідповідально, займатися примітивним геройством та псевдо патріотизмом? Зрештою, хто візьме на себе відповідальність за спровоковані для них виклики? А може, «герої» задуму та втілення цієї композиції, мають бажання відвідати окуповані території і там пропагувати свої погляди та політичне сакральне мистецтво?
Усі перелічені невідповідності, які містяться в окремих елементах композиції «Страшного Суду» у храмі св. Йосафата м. Червонограда, що підкреслює заполітизованість даного зображення та суперечать духу Св. Євангелії, в тому числі щодо любові до ворогів, які порушують канонічність сакрального мистецтва, а саме:
- визначають святість осіб,
- які не канонізовані Церквою,
- використання забороненої символіки тоталітарних режимів,
- персоніфікаційні зображення, які мають схожість з політичними особами,
- особисте трактування Святого Письма,
- заперечення вченню Католицької Церкви щодо Божого Милосердя і молитви, та які викликають неоднозначні оцінки, коментарі та незадоволення серед наших вірних, мають бути усунені.
Викладені у цій статті коментарі, зауваження та приписи являють собою офіційну позицію Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.
Голова комісії сакрального мистецтва
Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ
о. Ярослав Петруха