У кожній парафії, яка збирається виконувати соціальне служіння, потрібно створити карту потреб людей, які живуть на території парафії. Саме питання про потреби людей повинно стояти на початку роботи парафіяльного Карітасу.
Таку думку висловив Президент Міжнародної благодійної організації «Карітас України» Андрій Васькович у своїй доповіді на Синоді Єпископів УГКЦ, який у ці дні проходить у Брюховичах. Темою цьогорічної сесії Синоду є «Дияконія» – служіння.
Говорячи про те, на які потреби повинна відповідати парафія у соціальному служіння, пан Андрій вважає, що парафії повинні звернути увагу на вразливі категорії людей, які потерпають від негативних наслідків трансформаційних процесів у державі, світі та від тривалої економічної кризи. Це зокрема бідні, упосліджені, маргіналізовані, які без сторонньої допомоги і супроводу не можуть дати собі ради. Крім того, слід звернути увагу на людей, які постраждали внаслідок війни, які сьогодні живуть серед нас: сім’ї загиблих, поранені, внутрішньо переміщені особи, які часто потребують не стільки і не тільки матеріальної допомоги, як нашого співчуття, розуміння і нашої солідарності.
На думку Президента «Карітас України», першим кроком для успішного впровадження соціального служіння у парафії є виявлення ініціативних, соціально заангажованих людей серед парафіян, які готові присвятити час на соціальну діяльність у рамках парафії.
«Особливе значення, – вважає пан Андрій, – для розвитку соціального служіння на рівні парафій мають напрямки діяльності такого служіння. Тому слід розробити на основі потреб у громадах каталог можливих проектів соціального служіння, які можуть бути втілені в життя парафіяльними громадами».
Такими проектами, на його погляд, можуть бути, зокрема, різні форми парафіяльних служб відвідин потребуючих, відвідин дитячих інтернатів та сиротинців. Здійснювати супровід людей, хто втратив рідну або близьку людину, наприклад, коли помер хтось у родині або коли рідний загинув на війні. Створювати групи допомоги людям з особливими потребами, які, наприклад, можуть забезпечити участь у житті громади людей, які без сторонньої допомоги не можуть пересуватися. Уможливити таким людям участь у Богослужіннях. Створювати довіру до новоприбулих у громаді (не тільки в церковній громаді). Організувати спілкування з внутрішньо переселеними особами, послухати, що вони пережили, почути їхні болі, очікування та надії, розказати їм про себе. Збирати пожертви для потребуючих, наприклад, одяг, продукти харчування а також меблі для новоприбулих.
«Усі перелічені завдання не потребують великих матеріальних ресурсів. Передумовою для їх виконання є добра воля і готовність пожертвувати свій час. Але ця жертва водночас і збагачує людину, яка несе служіння: вона відчуває задоволення від того, що могла допомогти, там де була потрібна саме її допомога. Людина, яка несе соціальне служіння відчуває також, що її дія коріниться у її вірі і що вона є частиною християнської громади, яку об’єднує спільна віра у Творця-Спасителя. Ця віра надає її силу творити Нове і творити Добро, знаючи, що вона не є сама», – вважає пан Андрій Васькович.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ