Цього разу мешканці міста Дрогобича втретє відкрили свої домівки для дітей та їхніх опікунів із зони бойових дій. На запрошення директора БФ «Карітас» о. Ігора Козанкевича та цілої команди благодійного фонду група осіб, яка складалась із 23 дітей та шести дорослих прибули на мирний десятиденний відпочинок на Галичину. За довгий рік військових дій у зоні АТО діти побачили та пережили безліч всього – страх, кривду та жорстокість.

Будучи на Заході, вони зуміли відчути мир та спокій, любов та жертовність людей заради інших, та все ж побачили, що будь які вигадані міфи про злих бандерівців, ворогування та ненависть – є штучною вигадкою самих ж політиків та відвертої пропаганди,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на прес-службу Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

«За десять днів перебування тут я не зустрів жодного злого бандерівця, я навіть намагався шукати їх у горах( сміється) але окрім дружніх та дуже щирих людей не зустрів більш нікого. Ви суттєво відрізняєтесь від нас тим, що приймаєте до себе охоче усіх, відкриваєте свої серця для інших. У нас якось не дуже люблять чужих» - розповідає один з приїжджих Євгеній ,який вже понад рік проживає на лінії фронту в селі Кримське.

Насичена та цікава програма подарувала гостям зі Сходу величезну порцію гарних враження та незабутніх спогадів. Діти мали можливість побачити Карпати, відчути усю велич та старовину міста Лева, оздоровитись цілющою нафтусею у м. Трускавець та дізнатись усі секрети історію нашого міста Дрогобич.

«Єдине, що відрізняє Захід від Сходу – це те, що тут у вас немає війни. Мені надзвичайно сподобалось перебувати в гостях на Львівщині, а гори – це щось неймовірне» - з захопленням каже тринадцятирічна Яна.

Варто зазначити, що ті, хто вже приїздив до нас взимку на Різдво, цього разу проявив ще більше бажання вкотре відчути тепло та любов Західної України. Перебуваючи у зовсім іншій, мирній та спокійній атмосфері діти війни зрозуміли наскільки цінним в житті є мирне небо без градів, пострілів та гармат. Вони на власні очі побачили як живуть тутешні мешканці, який у них побут та щоденні турботи і найголовніше – зрозуміли,що Донбас також повинен залишитись Україною, бо як самі вже підкреслили, на Заході ми живемо набагато краще,заможніше і багатше ,аніж на Сході, а отже приєднання до Росії аж ніяк неприпустиме для них.

«Наше село Кримське є майже повністю проукраїнським, ми зрозуміли,що хочемо жити в Україні тоді, коли побачили і відчули що таке насправді «ЛНР». Коли рік тому сепаратисти та ополченці окупували наше село і почали вводити свої «правила гри» - це було страшно і невиносимо. Дякувати Богу,що нас звільна наша армія, яка по сьогодні з нами» - відверто каже юнак Женя, який приїхав на Захід вперше у своєму житті.

Незважаючи на свій юний та ще зовсім дитячий вік ці діти пережили те, чого дорослі уявити собі не можуть бодай на мить. Постріли гармат,осколки градів на подвір’ї, крики та страх, чужа та жорстока армія, котра розмовляє іншою мовою і не щадить нікого, вривалась у домівки беззахисних людей, підставляючи під серце зброю.

«Одного дня у мій дім прийшов чеченець і сказав до мене: «Беги отсюда немедленно». Мені в той момент захотілось любити свою країну як ніколи, бо чому я маю бігти зі своєї землі? Зі свого дому? Я навіть не відчувала страху, я просто хотіла бути там, де народилась і щоб ніхто й ніколи не виганяв мене з власною Батьківщини» - ділиться відвертими думками чотирнадцятирічна Вікторія з Кримського.

Велику лепту внесли небайдужі сім’ї та люди, які одразу відгукнулись на прохання Карітасу прихисти дітей та їхніх опікунів з Кримського у себе вдома. З першого дня одразу 7 родин з Дрогобича та околиць погодились поселити маленьких діток й себе, усіх інших – за сприяння заступника мера Трускавця Юрія Яворського розселили у санаторій «Джерело»,що у курортному місті Трускавець.

«Я прийняла дві дівчинки, 9 та 15 рочків Даринка та Вікторія. Про маленьку дівчинку можу сказати,що воно ще багато чого не розуміє, але дуже люблена. Насправді дітки дуже щирі, чесні та відкриті. Навіть якщо їх щось дивувало, вони про це говорили відкрито. Кілька разів мені телефонувала мама однієї з дівчаток і плачучи, дякувала, що я прийняла її дітей. А загалом скажу, що з цими дітьми і їхніми матерями,котрі пережили суцільний жах війни, ми все ж змогли порозумітись просто як люди, щиро і правдиво, як це ніколи не можуть зробити наші політики, які фальшиво та викривлено демонструють нам картину про Схід» - розповідає пані Світлана Дорик, одна з тих, яка відчинила свою двері для дітей війни.