«Ми зруйнуємо цей світ до підвалин, а на ньому збудуємо новий», – так згадує радянське минуле храму історик, голова парафіяльної ради храму Пресвятого Серця Ісуса в Чернівцях Інна Келлер. «Новий світ», зокрема, передбачав триповерховий архів усередині неоготичної римсько-католицької споруди, яку парафіяни до минулого року власноруч розбирали по цеглині. Тепер, щоб повернути святині автентичний вигляд, їм потрібні п’ять мільйонів доларів.

З 1996 року римсько-католицька парафія Пресвятого Серця Ісуса у Чернівцях боролася, щоб повернути костел парафіянам. Держава передала храм парафії аж 2010 року, і відтоді спільнота власними руками відновлює споруду. 

1997 року на Буковину приїхав єзуїт із Польщі – отець Станіслав Смольчевський. Відтоді відновлення храму стало для нього справою життя, як і для парафії, до якої належить 75 осіб. Щосуботи вони працюють у храмі, маленькими кроками роблячи велику справу.

Будувати неоготичний храм 1892 року за проектом чернівецького архітектора професора Ляйцнера. Будівся скромно оздоблена, без помпезності, але велична. Її прикрашали дерев’яні скульптури, конфесіонали, вівтар. Вірні молились тут до 1944 року, коли радянська влада замкнула двері храму.

«Там, де сьогодні розміщений будинок СБУ, раніше була будівля НКВС, а потім КДБ. Храм стоїть практично навпроти цього будинку, він "муляв" очі службовцям. Вони закрили храм, а останнього священика Владислава Куморовича вивезли до Сибіру. Православна церква, яку відкрили натомість, проіснувала рік, але люди туди не ходили. У 1960-х роках влада вирішила відкрити в храмі обласний архів. Його перебудували на триповерхову державну будівлю. Для цього розбили колись привезені з Польщі вітражі, бо треба було через вікна подавати бетонні плити для будівництва. Знищили орган, виготовлений у Німеччині. Кудись після війни зникли три дзвони з Шотландії», – розповідає пані Інна.

Радянська влада діяла так: «Ми зруйнуємо цей світ до підвалин, а на ньому збудуємо новий». Збудувати нового світу не вдалося, Україна стала незалежною. 1991 року в державі почали відновлювати структури Католицької Церкви.

Нова історія храму Пресвятого Серця Ісуса почалася 1996 року, коли парафіяни звернулися до влади з проханням повернути споруду вірним. 2000 року два великі церковні фонди були готові дати кошти на ремонт, але їхньою першою вимогою було, аби будівля перебував у власності релігійної спільноти. Тому гроші витратили на інші храми, а цей дедалі більше занепадав.

«Нам відповідали, що немає куди перенести архів. Проте люди в архіві працювали в жахливих умовах. У будівлі було волого, під кінець їхнього побуту не було ані світла, ані води. Парафія прагнула повернути храм, а директор архіву хотів нове приміщення. Тому ми почали діяти разом. 14 років ми боролися, й аж у 2010 році нам у власність передали споруду. Та досі не повернули парафіяльний будинок, який будували разом із церквою. Зараз там музичний коледж, наша парафія орендує в ньому три приміщення, зокрема маленьку капличку для богослужінь, – розповідає пані Інна. – Але специфіка нашої церкви в тому, що  священик, який живе в целібаті, завжди має бути при храмі. Удень, уночі, хоч би коли людина звернулася, вона має знайти духовну допомогу. Тому для отця важливо жити біля храму. Також плануємо провадити в будинку недільну школу катехизації, благодійну кухню».

Наразі ж у великий намет на подвір’ї храму щосуботи приходять малозабезпечені та безпритульні. Отець Станіслав дозволив членам Церкви Євангельських Християн Баптистів роздавати там благодійні обіди.

Найскладніше – знайти кошти. Ідеться про архітектурну пам’ятку місцевого значення, тож від парафіяльної громади спочатку вимагають проектної документації на ремонт. Кошторис документації – півтора мільйона гривень. Парафіяни зверталися до міської ради, просили допомогти підготувати проект, але грошей наразі не отримали.

Стіни будівлі повністю знищені, протікає дах. Спочатку тут за власні кошти встановили вікна, щоб не було протягу і в приміщення не затікала вода.

Приблизний кошторис відновлення храму – близько п’ять мільйонів доларів. У цю суму також входила плата за розбирання стін архіву, але їх члени парафіяльної ради розібрали самі.

Отець Станіслав Смольчевський двічі їздив до Австралії, де діаспора збирала гроші на відновлення храму. Він – священик від Бога, священик за покликанням, який віддає більше, ніж отримує. Отець проповідує Божу правду й живе за цією правдою. Отець Станіслав зібрав 85 тисяч доларів, які спільнота поклали на рахунок у «Фідобанку». Та 2016 року цей банк збанкрутував, і всі гроші було втрачено. Це дуже прикро, бо за ці гроші можна було б зробити дуже багато справ. Але, зрештою, це тільки гроші.

Щойно після повернення храму вірним зійшов сніг, парафіяни взялися до роботи. Є люди, які проходять повз, а є й ті, що заходять сюди й залишаються – люди різних національностей, віросповідань, які просто хочуть відновити цю перлину. Про храм пишуть у ЗМІ, тут завжди відкриті до різноманітних ініціатив: концертів, вистав. Уже кілька років це одна з локацій фестивалю «Meridian Czernowitz». 

Вірні сподівалися, що місто їм допоможе, проте, на жаль, покладатися доводиться тільки на власні сили. Але вони не зневірюються. Усе, зроблене в будівлі, зробили своїми руками парафіяни та небайдужі. Кожен парафіянин – це маленький меценат, який жертвує якщо не коштами, то своєю працею. Дуже допомагає Товариство Ісуса. З Польщі приїжджали молоді священики, вони навіть допомагали розбирати стіни архіву. Далі спільнота планує привезти сюди орган.

Храм відвідала делегація зі Швеції. Її учасники дивилися на будівлю й не вірили, що її можна відновити. «За ці гроші ви можете збудувати собі новий храм, чому ви це робите?» – питали вони. На що отримали відповідь: «Бо це наш дім. Його зруйнували, але ми його відновлюємо».

Пані Інна мріє, щоб святиня стала християнським центром, куди зможе зайти кожен охочий, помолитися до Серця Ісуса, помилуватися красою храму й відчути гармонію.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на КМЦ.