Константинопольський патріархат вирішив видати томос про дарування автокефалії, тобто надати незалежність Українській православній церкві. Ним були також скасовані зобов'язання Синодального листа від 1686 року, так званою анексією Української православної церкви Московським царством. Головним наслідком цих рішень буде не тільки об'єднання віруючих і священнослужителів трьох українських православних церков. Важливо, хто з православних священиків і архієреїв Московського патріархату захоче приєднатися до помісної Української православної церкви.
Зараз Українська православна церква Московського патріархату - це понад 11 тисяч парафій і приблизно 220 монастирів, в яких несуть послух 5 тисяч ченців і близько 10 тисяч священиків. Митрополит Олександр (Драбинко) Української православної церкви Московського патріархату не береться передбачати, скільки буде охочих перейти в незалежну Українську помісну церкву. Він каже, що багато чого буде залежати від обставин, якими будуть супроводжуватися ці процеси:
- Владика Олександр, як ви оцінюєте розрив євхаристійного спілкування - рішення, яке було прийнято Російською православною церквою? Що воно означає для вас як митрополита Української православної церкви Московського патріархату?
- Питання складається з двох частин. Перша - як це вплинуло особисто на мене? Я не буду говорити про передісторію, всі ми її вже знаємо. Особисто мені хотілося б поїхати послужити в місця, де згадується ім'я Константинопольського патріарха, але у мене такої можливості на сьогоднішній день немає. Якщо конкретизувати, то я думаю, що час сам розставить свої крапки над i: які утрати несе духовенство, віруючі, так і вся церква від цього неприродного стану речей, коли перервано євхаристійне спілкування між двома православними церквами-сестрами. Сподіваюся, що ця схизма, цей поділ ... навіть не поділ, а одностороннє рішення про розрив євхаристійного спілкування, - поминання Константинопольського патріарха патріархом Московським - як якесь непорозуміння найближчим часом припиниться, і все стане на свої місця, милістю Божою і любов'ю покриється, яка є за словом апостола Павла понад усе.
- Константинопольський патріархат уже прийняв рішення, що томос буде видано: очевидно, що це питання часу. Які будуть ваші дії, коли це станеться?
- Ви правильно сказали, що рішення про дарування повної незалежності Української православної церкви вже прийнято. Ми не можемо сказати, коли конкретно [це станеться]. Ми не бачили ще самого документа, який би це проголошував, але рішення вже було прийнято. Зараз залишилася річ за малим - публікація або документа, або прийняття, підписання так званого томосу, який буде свідчити про те, що в православному світі з'явилася ще одна православна сестра-церква - Православна церква України. Які будуть мої дії? Ну, на все воля Божа. Я не хочу забігати вперед, але чинитиму по-євангельському, маючи обговорення цього питання зі своєю паствою, з тими людьми, які довіряють мені, з якими я йду по цьому житті.
- Коли буде створена помісна Українська православна церква, ви готові, скажімо так, вийти з-під крила РПЦ?
- Церква не створюється. Церкву раз і назавжди створив Господь наш Ісус Христос, освятив її своєю чесною кров'ю. Є тільки адміністративне буття церкви і її частин, які ми називаємо помісними церквами, які існують і здійснюють свою безпосередню місію, діючи на території тих чи інших держав, як ми їх називаємо, православних: православна Румунія, православна Сербія, православна Болгарія, православна Україна. Вона здавна мала свою древню Київську митрополичу кафедру. Вона неодноразово боролася за свою повну незалежність після того, як була анексована у 1686 році Московським царством. Те, що УПЦ хоче своєї незалежності, про це ми говоримо вже сто років. Це не перша спроба здійснити цю так би мовити мрію: самоідентифікації, самоідентичності українського народу. Яким буде моє рішення? Я схиляюся до того, що якщо все буде йти канонічним шляхом, як воно йде зараз, то я не бачу перешкод і перешкод, щоб стати учасником цієї помісної єдиної української нерозділеної церкви.
- Наскільки на ваше рішення і на рішення інших архієреїв і священиків може вплинути Російська православна церква? Наскільки ці зв'язки сильні? Якщо, наприклад, РПЦ буде рекомендувати вам не приєднуватися до помісної Української православної церкви, чи може це рішення вплинути на вас і на інших представників цієї церкви?
- Наскільки ця аргументація може бути адекватною? Я не бачу причини, по якій РПЦ розірвала сьогодні спілкування з Константинопольської православної церквою. УПЦ має повне право на своє самостійне буття. У чому причина такого неадекватного кроку, який був зроблений? Це дійсно спекуляція Чашою Христової. Так неможна робити! І ще історія повинна буде дати оцінку, хто вчинив правильно, а хто вчинив неправильно. І тут потрібно вже, щоб внутрішній голос підказав, де Христос. Христос не розділився. Апостол Павло говорить: "Чи ж Христос розділився?" Ні, Христос не розділився. Значить, він є. А якщо є політики, які використовують Христа і Церкву в своїх корисливих інтересах, то це вже хула на Святого Духа, яка, як ми знаємо, не проститься ні в цьому віці, ані в майбутньому. Використання церкви як єдності церковної а тим більше євхаристійної чаші для того, щоб з'ясувати якісь територіальні відносини або відносини, хто старше, мені здається, це неправильно. Ось оцінку цьому повинна буде дати історія. В результаті ми будемо знати, хто був правий, хто був винен. Я розумію, що в цій ситуації абсолютно правих немає і абсолютно винуватих немає, тому що у кожного є своє бачення, у кожного є свої амбіції.
Але ще 10 років тому митрополит Володимир, будучи на Синаксисі в 2009 році в Константинополі, звернувся до всіх предстоятелів помісних православних церков з листом, щоб вони спільними зусиллями вирішили питання України, українського розколу і статусу УПЦ. Вибачте, тоді це питання було зам'ято. Сьогодні з цим же питанням патріарх Кирило звертається до всіх предстоятелів і говорить про те, що питання України повинно бути вирішене спільно всіма православними церквами на Соборі, який мав би зібратися. Але 10 років втрачено! Це правильно чи неправильно? Чому митрополит Володимир піднімав це питання свого часу, а про нього згадали тільки 10 років по тому? Чи не пізно зрозуміли про те, що і як потрібно було вирішувати це питання?
- Чи не могли б ви пояснити докладніше, що тоді відбувалося і чому ці думки і ідеї митрополита Володимира не знайшли місця в той час і рішення цього питання не відбулося?
- Я вже говорив про те, що рух отримання автокефалії існував. Тим більше існував весь час цей розкол, який роздирав хітон Христової церкви в Україні. І питання розколу необхідно було вирішувати. Все-таки мільйони віруючих перебували в стані відділення від православної церкви - 5 тисяч парафій. Цим питанням хворів митрополит Володимир, але не хворіли інші, хто відмовлявся його вирішувати. Була створена з благословення митрополита Володимира комісія про початок діалогу з розкольницькими угрупованнями, які існували, з Київським патріархатом, з автокефальною церквою. Я говорю це небезпідставно, бо знаю, що отець Кирило (Говорун), який був у той час главою відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП, був якимось чином відкликаний до Москви. Були дані інструкції про те, що цей діалог пора припинити. Потім митрополит Володимир захворів, і на довгі десятиліття це питання знову було знято з порядку денного.
- Ви були секретарем предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира. З ним ви часто їздили в Москву і, мабуть, досить багато спілкувалися з патріархом Кирилом. Зараз патріарх Кирило стоїть на позиції, що рішення про томос необхідно узгоджувати з Москвою. Ви як архієрей РПЦ МП як ставитеся до цього?
- Я повторюся, що питання, яке можна було вирішити ще 10 років тому, на жаль, на сьогоднішній день вже знято з порядку денного, оскільки воно вже вирішене Константинопольським патріархом. Але питання це міг свого часу без будь-яких іміджевих втрат, як ми їх називаємо світською мовою, вирішити патріарх Кирило. Він міг сприяти цьому, оскільки перебував на той час головою відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату. Було відомо про те, що і Леонід Кравчук виступав, підтримуючи сторону бажаючих автокефалії, і Леонід Кучма. У 2000 році був архієрейський ювілейний собор. Було звернення про те, щоб була дарована автономія хоча б УПЦ. Було відмовлено. Потім просив Віктор Ющенко, спеціально приїжджав патріарх Варфоломій. Можна було. Велися переговори. І патріарх Алексій з патріархом Варфоломієм зустрічалися у нас, в Київській митрополії. Це все було на моїх очах, за нашої безпосередньої участі і організації. Але я не розумію, чому це не відбулося мирно і благополучно, як і повинно було б статися. Зараз у нас, як би це дивно не звучало, війна зробила свою справу. У цьому сенсі каталізатором став конфлікт в Донбасі, анексія Криму. Сьогодні просити автокефалію у Москви вже ніхто не буде. На жаль, патріарх Кирило побічно підтримав те, що зараз відбувається. І, як ви думаєте, яким чином наші віруючі або наше керівництво могло б повернутися до розгляду цього питання так, як він був поставлений в той час? По-моєму, ніяк.
- Я хотіла б запитати про лист 1686 року, який призвів до тих подій, які ми зараз спостерігаємо. Зараз зобов'язання цього листа, згідно з документом, який оприлюднив Константинопольський патріархат, скасовані. Чи не могли б ви пояснити, що це був за лист?
- Російське царство в той час розширювало свої володіння. Україна в той час була в безпосередньому полі Переяславської ради під протекторатом Московського християнолюбивого царя, як тоді говорили, царя православного. Богдан Хмельницький, шляхта і козаки сподівалися, що, на відміну від католицької Польщі і турецького султана-мусульманина, будуть перебувати в дружніх і сприятливих відносинах під крилом православного царя московського. Минуло кілька років, і ми побачили, що потім стало за Петра Першого. Петро Перший не тільки розправився з бажаючим української незалежності Мазепою, як і у себе ж в Росії скасував православного патріарха, якого так довго домагалися, знову ж була грамота від Константинополя, щоб була прийнята патріарша гідність Російської церкви. Процеси, які відбувалися в той час в Росії, дуже сильно вплинули.
У 1686 році, коли було благословення Московського патріарха висвячувати Київського митрополита, були певні умови, які свідчили про те, що Київський митрополит повинен обиратися шляхтою і київським духовенством. Він повинен був поминати в перших Константинопольського патріарха, а потім Московського. Були свої права і обов'язки. Він повинен був називатися екзархом Константинопольського патріарха. Все це було нівельовано. Від цього навіть сліду в історії не залишилося. Згодом почали просто синодально призначати в Петербурзі митрополита в Київ, і на цьому все закінчилося. Київська митрополія перетворилася на рядову єпархію в Російській імперії. Таке ставлення нівелювало повністю навіть ті домовленості, які були в 1686 році. Відповідно, ті рухи до державності, до незалежності, до самоідентифікації, які були в ХХ столітті, починаючи з часів після революції, вони як раз і спонукали до того, що УПЦ, православні України хотіли своєї незалежності. Ну, і в результаті, як ми бачимо, до сьогоднішнього дня це питання якось намагалися вирішити, але різні політичні умови і система цьому заважали. Спочатку були більшовики, які захопили Київ і не дали можливості становлення автокефальної церкви. Спроба автономізації Української церкви була під час німецької окупації. При настанні радянських військ ті ієрархи, які тут були, пішли на Захід. Були спроби в кінці 80-х років відновити автокефалію. Остання з них була зроблена в 1991 році помісним собором УПЦ, який тоді очолював і проводив митрополит Київський Філарет. Було прохання до Московського патріарха про дарування автокефалії. Знову це питання на довгі-довгі майже 30 років було відкладене, а в Україні виник так званий автокефалістський розкол. Вирішувати це питання було необхідно. Це питання не вирішувалося, а тому по-пастирськи, я так розумію, патріарх Варфоломій на прохання керівництва нашої країни і віруючих, які знаходилися в розколі і тих які не перебували в розколі, взявся вирішити це питання. І, дасть Бог, це питання буде вирішене благополучно.
- У зв'язку із зобов'язаннями синодального листа, який було скасовано, зараз священики УПЦ Московського патріархату поминають патріарха Кирила? Чи продовжується в цьому сенсі цей зв'язок? Або ті священики, які підтримують рішення Константинопольського патріарха, вже поминають його?
- Ні, Константинопольського патріарха поминають за бажанням. А, взагалі-то, поминати належить безпосередньо свого правлячого архієрея. А ось цей правлячий архієрей повинен поминати предстоятеля своєї церкви. У нас якось склалося так, що у всіх служебниках під час божественної літургії було прописано в обов'язковому порядку, навіть кожному пересічному сільському священику, поминати патріарха Московського. Але це не зовсім правильна практика, бо ніде в помісних церквах такого немає. Завжди священик якоїсь єпархії поминає свого єпархіального архієрея. Єпархіальний архієрей повинен поминати митрополита Київського, а вже митрополит Київський повинен поминати того, хто є першим: або патріарха Московського, або іншого патріарха, у веденні якого знаходиться його церква. Ця практика була використана і нашими священиками, коли почалася війна в Донбасі. Багато припинили поминання патріарха саме з цієї причини. Вони поминають на сьогоднішній день просто свого правлячого архієрея і митрополита Онуфрія. Так само роблю і я. Я згадую свого єпархіального архієрея, блаженнійшого митрополита Онуфрія, і цим поки обмежуємося. Далі життя покаже, як будуть розвиватися події, як наші великі патріархи, патріарх Кирило і патріарх Варфоломій, подолають цю ненормальність, яка виникла в їх відносинах.
- Скільки, на вашу думку, може священиків, архієреїв УПЦ МП прийняти рішення про перехід в помісну Українську православну церкву, коли вона буде створена?
- Це все в руках промислу Божого. Наскільки буде на те воля Божа, настільки це і буде ефективно. Ми не повинні забувати слова законоучителя Гамалиїла, який говорив, що якщо це діло Боже, то як би небути нам богоборцями. Якщо ж воно не Боже, то воно розсиплеться само собою.
- Яким чином можливий процес переходу в помісну Українську православну церкву може статися? Це звернення віруючих або це рішення на адміністративному рівні?
- Ви ж знаєте, що кожна парафія являє собою громаду віруючих людей, які є власниками чи землі, то чи храмового приміщення, тобто складають десятку. Є люди, які складають прихід. Я так розумію, вони і виявлять своє бажання, скажуть про це священику, або священик скаже про можливе рішення людям. І, спільно визначившись, вони приймуть рішення про так звану зміну юрисдикції або ж про те, що вони залишаються в лоні РПЦ Московського патріархату і патріархом для них буде патріарх Кирило.
- Російська православна церква в разі обдарування томосу залишатиметься на території України?
- Чому ж ні ?! На території України знаходиться дуже багато конфесій, які мають абсолютно рівні права і певні обов'язки. У всіх, слава Богу, є можливість здійснювати свою місію - той же Київський патріархат, та ж Автокефальна церква, Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), Римо-католицька церква (РКЦ), багато громад протестантів, іудейська громада. Всі мають свої права, свої обов'язки. Причому ці права, слава Богу, ефективно захищені. Україна - демократична держава. У нас немає якихось проблем із здійсненням і несенням своєї місії тими релігійними організаціями, які на законодавчому рівні зареєстровані в державі Україна.
- На вашу думку, завдяки майбутньому виданню томосу буде відновлена історична справедливість?
- По-перше, історична справедливість. По-друге, патріарх Варфоломій сказав: "Україна гідна того, щоб мати свою помісну церкву". Все-таки у нас давня держава з давньою багатою історією, самобутністю, культурою. І релігійність в Україні, що ні для кого не секрет, значно вище, ніж в інших країнах СНД. Це показано в статистиці відвідування храмів, богослужінь, так і самою наявністю і кількістю храмів. Навіть те, як багато в українському суспільстві обговорюється питання про автокефалію, показує, наскільки наше суспільство релігійне. Якби воно не було релігійне, воно б не було зацікавлене, і це питання не мало би такого широкого інтересу. Але оскільки Україна - релігійна держава, то і резонанс, відповідно, дуже великий.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на svoboda.org