В ефірі Радіо Марія єпископ Михаїл Колтун керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.
Слава Ісусу Христу Ваше преосвященство!
Слава навіки!
Більше 50 греко-католицьких священиків вже зголосилися допомагати бійцям української Армії. Скажіть по якому принципу відбираються священики і відбиратимуться?
Дуже дякую. Тема капеланства вона вже що раз щораз набирає свого смаку і своєї доцільності серед військослужбовців. Від часу легалізації Церкви, це вже 25 років, Церква намагається бути присутня як серед всіх вірних цивільного життя так і вірних військовослужбовців і всіх військових структур України. Спочатку цей процес трохи затяжливий був, складний незрозумілий. В останньому часі стало ясніше прозоріше і доступніше. Організована останніми роками душпастирська рада при міністерстві оборони яка складається із представників усіх конфесій України і втому числі греко-католицької Церкви, яка очолювана на тому представництві мною. Ми розглядаємо різні моделі душпастирства, розглядаємо різні можливості в такому перехідному часі, в таких перехідних умовах для того щоб неполишити наших військовослужбовців сам на сам з виконанням свого обов’язку і з виконанням закону України. Церква на цей час на добровільних засадах виконує це своє покликання і йде до своїх вірних, шукає своїх вірних і спілкується з ними . І я б сказав що влада навіть цього нерозуміє наскільки військовослужбовці потребують присутності священника, присутності духовної особи.
Ваше преосвященство ви говорите і про нинішню владу. Чи владу загалом яка була на теренах України за ці 23 майже років?
Яка була і яка є . Тому що якщо говорити про попередню владу то звичайно вони були скоординовані на одну конфесію . Попри це нерозуміючи яка кривда робиться не Церкві а робиться вірним, які слугують тій же самій батьківщині. І як з кривдою духовною може успішно виконувати свої обов ‘язки військослужбовець, коли він є в серці в душі християнин і несе ті цінності вірного сповнення свого обов’язку, патріотизму заохоти до спільнотоного життя. Тут якщо говорити про той політичний контекст то він дивиться тільки на ті суперечності які існують між конфесіями побоючись щоб тих суперечностей небуло.
Ми цю тему ще обов’язково зачепимо. Але хочеться вас ще запитати, ваше преосвященство, на якій правовій базі зараз знаходиться інститут капеланства, хто ці священики, за рахунок кого вони утримуються, тому що як ви вже сказали що це на таких благодійних засадах. То я так розумію що держава ними не опікується . Чи є закон в Україні про капеланство і тд… ?
На даний час закону про капеланство немає. Церква посилає, відібраних звичайно, священиків до служіння капеланського . І для того щоб це небуло така суто парафіяльна справа то ті священники координуються Департаментом при Патріаршій курії до співпраці із силовими структурами, де ми священників стараємося навчати разом, за участю професійних військовослужбовців . Які подають нам теми і конституційного порядку , військового обов’язку. Ось навіть тепер коли вже в таких надзвичайних умовах наша Церква розпрацювала програму такого додаткового підсиленя капеланського служіння як , в місцях постійної так і місцях тимчасової дислокації , таку програму щоб священник міг орієнтуватися і надавати першу допомогу ближньому , щоб він міг орієнтуватися встатуті військовослужбовця. Щоб він міг себе в тих чи інших умовах належно поводити, розуміти військовослужбовців чому вони так чи не так поступають або думають, чи виконують свій обов’язок. А попри це також бути готовим для душпастирської послуги серед тих умов які заіснували тепер в Україні .
Вже є оголошення до священників. Ви сказали що є 50 і більше. На даний час нас в нашій Церкві є 57 священників – капеланів які регулярно обслуговували, а тепер на прохання Департаменту, на моє прохання, я звернувся до всіх єпископів щоб вони відібрали із числа своїх душпастирів священників які б могли прийти додатково цей вишкіл і бути готовими для виїзду на ті місця душпастирювання де, я так думаю за погодженням міністерства оборони вони можуть слугувати.
Скажіть будь ласка чи є вікові обмеження ?
Наскільки я спілкувався з міністерством оборони із департаментом виховної роботи, як таких обмежень немає. Звичайно підбирати таких священників це є компетенція єпископа і він знає відповідальність до якої він повинен заохочувати своїх священників і по цьому фактору як душпастирська второпність він відбирає цих священнників. І от на даний час можу вам сказати що наші священники побували на Південному кордоні з Кримом, і на Східному кордоні .
Чи зазнавали вони певних переслідувань пребуваючи на цих місцях?
Ні це було в погодженні з керівництвом, так що священики деякі там і залишилися . А зараз поступово назріває така потреба щоб в інші підрозділи військові подавати наших священників. І з передвчора побували наші священники в таких підрозділах і вони знайшли радісне спілкування . Тому що капелани доречі вже були знайомі серед тих військовослужбовців і вони зустрілись так як в одній родині . І коли говорити, як я сказав що влада і не усі політики розуміють цей спосіб душпастирювання серед військово службовців то я кожного року роблю паломництво до Люрду , де зїждажються 40 країн світу з такими потужними представництвами. Часом і 1000 військовослужбовців від кожної країни. Від нашої країни бувало 60 , 90, і більше 100 бувало . І я бачив наскільки військовослужбовці є духовно прилеглі до тих способів спілкування християнського . Там ми розлядаємо і про мир і про війну і про наші миролюбні стосунки згідно Євангеліє . Люди ті які їхали у паломництво вони поверталися духовно збагачені, перемінені і наставленні на християнське життя в гарному позитиві, в захопленні.
Наскільки відомо капелани зустрічаються і унас в Україні в Зарваниці?
Наступне таке капеланство відбувається в Зарваниці, бо до Люрду ми незможемо багато взяти і не всі спроможні собі так позволити, на таку розкіш що треба заплатити . Ми збираємо військовослужбовців заохочуємо їх та і вони насправді по добрій волі зголошуються. В минулому році було понад 1000 військовослужбовців різних формувань. До речі можу вам сказати про Крим. Як в минулому і позаминулому році систиматично приїзжали і моряки і піхотинці до нас на ці заходи. Вони коли повернулись у Крим вони були не зрозумілі для тих перед кими вони свідчили як прекрасно відбувалось паломництво і це духовне збагачення з яким вони прийшли .
Ваше преосвященство ви сказали що приїзжали і приїзжають військовослужбовці з Криму. Є така дуже сумна статистка що 50% армії перейшло набік російської федерації. В цьому контексті як би ви оцінили стан патріотизму у військових Криму?
Я можу сказати з сторони Церкви, що Церква своїх вірних в Криму не полишає. Це є перше, не важно чи вони переорієнувалися на ті тимчасові зміни, чи як б вони це не називали. Церква від того себе ізолює, бо головним чинником Церки це є душпастирство серед своїх військовослужбовців, це є душпастирство у в’язничних структурах, це є душпастирство серед хворих в шпиталях. Церква завжди була готова і є, і залишається запевненням свого духновного супроводу свох вірних. Хоч там зміни зараз зайшли, для багатьох вони незрозумілі . І я так думаю вже почалися переслідування наших священиків в Криму.
Чи та низка яка перейшла на бік російської федерації , чи вони відчували себе українцями. Тобто те що вони можливо відчували себе християнами і відчувають, в цьому питань не виникає. А от наскільки вони індефікували себе патріотами тої держави якій служать?
Я думаю що найбільший чинник який зумовив їх до таких поступків це їхнє місце проживання, їхнє походження, замешкання їх родини. Цей чинник можливо їх до цього склонив. А відного того що вони всі складали присягу своїй батьківщині , наскільки могли вони трималися . Я б нехотів нкого осудити, бо кожний поступає згідно своєї совісті, і потім ця совість з ним живе і собі мусить раду давати . Але однаково я би хотів усім їм запевнити того Божого Милосердя, того Божого прощення, цього Божого підсилення в їхньому житті . Щоб вони в їхньому житті, через зміну того свого підпорядкування, щоб вони не змінили Бога. І це завдання зараз для наших душпастирів для того щоб в повній мірі вони небоялися усіх тих ризиків які назрівають в їхньому душпастирстві, але могли своєю присутністю бути стійкими , витривалими і успішними в своєму душпастирюванні.
Ваше преосвященство, ви буквально тиждень тому, разом з блаженнішим Святославом (Шевчуком) зустрічалися з тодішнім міністром оборони паном Тенюхом. Розкажіть будь ласка про свої власні враження, як відбулися переговори, і про що вдалося домовитися з міністром?
Перше враження розмови з міністром склалось, що це є український генерал. Такий який розуміється на тому що йому предстоїть в житті зробити разом з військом. Збереження Батьківщини, надавання духовного потенціалу для військовослужбовців, це була тема нашої розмови. Що як Церква ми були готові духовно підсилити дух військовослужбовців через наших душпастирів . І мністр був до того готовий щоб вже від тепер починати розвивати цю структуру душпастирювання в практичному форматі. Але сталося так що міністр подав у відставку. Я нерозчаровуюся тим. Думаю так само як і міністр. Він як був українським генералом так ним і залишився. І він відстоює інтереси війська і України.
Питання розвитку душпастирства в силових стуктурах воно дальше продовжуватиметься я вцьому є певний . Як Україна розвивається поступово переходчи через ті всі труднощі, так само і капеланство разом з військом розвивається для того щоб ми могли бути одним одному бажані, доступні і разом успішні.
Ваше преосвященство ви сказали що бувший міністр пішов з своєї посади, і його замінив генерал- полковник Михайло Коваль. Скажіть будь ласка чи бачети ви необхідність зустрітися з новим міністром, переговорити про можливість спів дружності з УГКЦ та міністерством оборони?
Я так думаю собі що, якщо не напряму то принаймі ми будемо мати душпастирську раду міжконфесійно. Це було б найкраще коли б його запросили на цю раду душпастирську. Щоб він міг побачити коло конфесій, які готові є, і кожний міг би висловитися йому, щоб він міг збагнути ту духовну силу Церкви нашої України. Щоб надати їй можливість для такого душпастирювання. Поодинокі звичайно зустрічі також є добре. Але мені здається що так потайки вийти назустріч з міністором оборони це трохи можливо компретує його. Тому що він може з одними зустрінеться з другими не зустрінеться. І це може першкоджати його авторитетові, бо до одних буде краще ставитися до других буде гірше ставитися. Мені здається потрібно до всіх однаково ставитися. І як би небуло того викривлення в попередніх тих кроках влади, то можливо б наша конфесійність не була така ріжна. Але що ми сприймаємо ті цінності, ті цінності нас єднають, здається ми б недопостули до таких розколів як зараз діється в державі.
Вашепросвященство скажіть будь ласка, чи бачите ви зараз необхідним ініціювати в верховну Раду закон про капеланство? У вирі тих подій які ми зараз переживаємо здається цей закон є дуже важливим…
Так ця робота є в процесі. І вже за попередника, міністра Тенюха, хоч він там не довго був але в стуктурах вже була запущена та програма для того щоб випрацювати модель капеланства для душпастирства серед військовослужбовців . Ця робота вже ішла своїм етапом щоб в результаті потім подати на затвердження в парламент. Воно ще зараз в процесі є. Так що кожна кофесія ініціювала цю пропозицію, і ця пропозиція зараз в роботі .
Якщо можна таке питання. Яка головна фабула буде в законі про капеланство? Що там найголовніше. Який посил там має бути щоб дійсно капеланство стало нормою в нашій державі, щоб держава цю ініціативу завжди підтримувала ?
Знаєти я вам скажу що виходячи із свободи совісті приходять різні аргументації. Коли ми маємо право на віросповідання то це незначить що хочеш то собі роби з тим правом. Мені здається що держава має сприяти реалізації цього права. Ось тут якраз є той ключ до сумлінної влади. І вона тепер зрозуміє можливо відповідальність військовослжбовця, відповідальність збройних сил, їхню вагомість скільки залежить від духу військовослужбовця, щоб він не був нічим утиснений, обмежений якимись недоопрацюваннями. Так само як ми дбаємо про нього що він має право бути ситим, так само як держава сприяє йому щоб його нагодувати,так само і той духовний елемент в житті військовослужбовця він є присутній. Ми бачемо формат в цілому світі як капеланство розвивається, як кожному військовослужбовцю надається реальна мождивість для того щоб він міг спілкуватися з душпастирем.
Я пригадую ваші статті, дуже цікаві, я перечитував. Де ви говорили що силовики, під час відомих подій у лютому місяці, де свої сріляли в своїх, виконували братовбивчі злочинні накази. Скажіть будь ласка і роз‘ясніть нам одразу, Чи капелан ство спроможне внести, ввійти в кожного військовослужбовця в кожного силовика таким чином щоб він навчився в решті думати де накази є злочинними, а де ні. Тому що в кожного військового службовця є в законах прописано в його статутах що він немає права навіть виконувати цих наказів. Але як бачимо у них така собі субординація наказу, вона вище за Божу мораль. Отож моє запитання в цьому сенсі. Якщо про капеланство буде введено закон чи навчить це цих людей нарешті думати де накази є потрібними і правильними, а де лежать поза нормою Божого Закону?
Я вам скажу що капеланство не є спрямовано тільки до того хто стріляє, того що виконує накази, а капеланство є для всіх навіть для тих що надають накази. Капелан як душпастир він промовляє до совісті до душі людини. Мені здається коли буде таке розуміння цінностей людського життя, цінностей права людини, то і той що надає накази і той що виконує накази, вони будуть в гармонії. Може я дуже ідеалізую це, але однако я сподіюся що коли в Божій Ласці ми будемо виконувати свій обов’язок, то один над другим не буде глумитися. І це є одна із можливостей для того щоб запобігти різного роду насильству.
Ваше преосвященство десь два тижні тому чи навіть три буквально одразу на початку березня коли почалася анексія Криму російською федерацією, ми почали читати в пресі що почалося утискання і римо-католиків у Криму і греко-католиків в Криму. Описали навіть у засобах масової інформації що під вивісками самооборони приїзжали на територію Республіки Крим так звані чотники, це Югославські та Боснійські бойовики які вирізали у себе в країні католиків. Скажіть будь ласка чи з чотниками пов’язане те що буквально пару тижнів тому наскільки я знаю чотири священики УГКЦ покинули територію Республіки Крим. Чи були інші утискання від інших людей ?
Я спростую це. Чотири священики не покинули, якщо вони тимчасово виїхали для того щоб забезпечити свої родини то це був той факт. А те що можливо ще не всі повернулися всі відомі того що два священики то точно повернулися до Криму і вони будуть опікувати наші громади . А то що їх страшили, і наклекі там різні над дверях і телепрограми телевізійні проти греко-католиків , мені здається що оте насилля це не є спосіб боротьби, це не є боротьба. Вона до успіху ніколи непривела і не привиде. Греко-католицька Церква пройшла цей час випробувань – підпілля, при різних режимах і що найжорстокіше було то за Радянського Союзу. І однаково Церква вийшла переможницею, і я надаю як і собі оптимізму так і всім парафіянам і священникам які слугують там - будьте вірні малому над многим вас поставлять. Це є святе, це є вічне, це є сильне. Воно оправдається тоді коли ти вірність зберіг.
Ваше преосвященство питання стоїть в тому хто погрожував священникам. Це були просто якісь анонімні люди джерела, чи це були конкретні люди?
Вони якщо наприклад захопили нашого одного священника, десь там у відділок завели – це були росіськомовні такі, з тим акцентом. І вони вели свою чорну роботу по вказівці їхнього апартау я так думаю зверху. Як і колись Католицька Церква була для них перешкодою у формуванні їхньої влади так само і тепер. Це вже є спосіб їхнього думання і вони з історією не рахуються. Так само як і не порахувалися з тими усіма подіями які передували в історії тих війн які відбувалися. Вони нічого не навчилися, завжди шукають якихось оправдань які ведуть до насильств до неправди до обурення. І я так думаю собі що наші священники, наскільки я зними розмовляв і Блаженніший з ними мав розмову , оскільки вони капеланами були в наших військових частинах, вони невтрачають оптимізму і будуть боротися до останнього для того щоб бути присутніми серед своїх вірних, і так бути до кінця якщо будуть якісь безправства . Безперечно Католицька Церква це не є такий собі гвинтик який можна викинути, позбутися, незважати на нього.
Дай Боже щоб так і було. Декілька місяців тому в Севастополі з храму викрали священника Миколу Квича, з церкви парафії Успіння Пресвятої Богородиці. Розкажіть будь ласка як зараз почуває себе о. Микола і що він розповідав, як це відбулося. Чи його якимось чином не тортурували, не били, не погрожували, що відбувалося тоді ?
Принаймі з його уст, його силоміць забрали, можливо там десь щось і боляче йому зробили, але однако відпустили. Така загроза для нього є що згідно тих їхніх законів вони його готові засудити. За те що у нього у квартирі бронижелет був . Бронижелет це не є якась зброя нападу. Це є звичайний захист людини. Трішки навіть меньшої чи слабшої дії як зброя, і тому він міг це тримати згідно нашого законодавства українського. На той і час і зараз він залишається під дією українських законів. Незнаю як далі буде однако для нього зараз є загроза. Для всіх ішних священників хіба те що їх обзивають різними словами як бандерівці, націоналісти, нацисти, чи ще там по інакшому.
Чи допускаєти ви утиснення УГКЦ після анексії Криму? Чи можна це вже константувати що потроху Церкву будуть виганяти з Криму?
Безперечно утиснення вже є. Це є пряме переслідування наших священиків. Те що змінюється режим в цьому краю, що треба переходити на російське громадянство, можливо і це не є такою аж великою небезпекою для нашої громади і для наших священників, бо Церква при будь якому режимі завжди була готова співпрацювати як і з тою владою яка є там на місцях. Так само і до живого спілкування з своїми вірними.
Чи висунули до УГКЦ умови, за яких греко-католицькі священники і єпископи зможуть там залишатись і служити вірному народові. Чи поки що таких умов не висували?
Поки що таких умов не висували, але є явна тенденція для того щоб наших священників звідтам усунити.
Відомо що по чисельності там дуже багато Церков РПЦ, і звісно що після цього що відбувається там їх буде більшати. Чи буде шукати УГКЦ діалогу, екуменічного і стратегічно важливого оскільки я так розумію вони будуть вирішувати дуже багато щодо поширення Церков і Римсько-католицьких і Греко-католицьких на території Криму?
Знаєти, я гадаю що УГКЦ і РКЦ, в тому плані як найбільше повинні співпрацювати. Якщо зараз, мені так виглядає що греко-католицьких священників і парафій більше переслідують, то РКЦ яка в Росії легально діє на своїх правах, рівно вона ж РКЦ буде так діяти і в Криму . А Греко-католицька Церква вона є Католицькою Церквою тільки обряд в неї інший, але однако під тим самим авторитетом Католицької Церкви вона буде старатися діяти в Криму. І у будь які насильства які будуть діятися, Католицька Церква і світова громадськість буде на стороні Католицької Церкви. Я думаю що голос світу буде вносити цю корективу у життя Католицької Церкви на тих окупованих територіях.
Абсолютно звами згідний, слова сіють дуже великий оптимізм в серцях. Але хто буде боронити священиків у Криму зараз, хто за них буде вступатися. Які, можливо ті самі силові струтури, у разі потреби будуть захищати священників. О тут дуже велике ваше преосвященство запитання до вас, і чи є у вас на нього відповідь?
Принаймі до цього часу чіткого ультиматуму небуло, а такі всякі кпини погрози, насмішки і нехтування це було. І воно в певній мірі накручує на цей момент для того щоб хтось настрашився, хтось зачаївся, хтось перемінився, в такий спосіб. Це є спроба тиску. Так само як вони зробили спробу тиску на Крим. Що буде далі? Ми організовуваємося, стаємо всі в обороні нашої Батьківщини. І це сигнал для нашого об’єднання, для спілного діяння, протидіяння цьому.
Як би ви оцінили рівень екуменізму між Україськими греко-католиками та РПЦ. І взагалі який рівень екуменізму між УГКЦ і РКЦ, протестантами, Київським патріархатом?
Всі події які в Україні діються вони нас зумовлюють до об’єднання . Позволю собі так сказати, не в образу нашим братам по конфесіям, коли на майдані були присутні греко-католицькі священники, православні священники, протестанти, римо-католицькі, то в якийсь час православних московського патріархату там небуло, ну так було. А останніми часами коли революція зробила свою справу, коли ми всі побачили хто є хто, тоді сталося таке маленьке об’єднання коли і з московського патріархату також в ряди встали, для того щоб висунути свою позицію. Це вже є крок до зближення. Як воно буде дальше розвиватися це відомо Богові, а нам залишається тільки зберігати нашу вірність Богові, ближньому, і спільними силами долати нашого внутрішнього ворога. Зовнішній ворог він вступиться коли ми обєднаємося всі разом і Донецьк і Львів і Південь і Північ. Це якраз і була основна стратагія розділити наш народ, посіяти ворожнечу в нашому народі. І так розгабати нашу Україну. Але здається, і так воно є, що то був сигнал такий тривожний - а що буде далі ?. І ми тепер усі стараємося насправді дивитися один на одного як на брата як на такого що один від одного залежить наше майбутнє сьогодення і завтра. Навіть можна сказати те близьке завтра бо день на день є неподібний. Так само якщо дивитися в більшому масштабі і нині і завтра яке нам жити всім поколінням в цій Україні.
Чи ми маємо уповати на Європу, уповати на Америку, чи маємо самі себе боронити. Чи нам потібен радикальний захист через воєнні дії. Чи якийсь духовний чинник?
Ми діємо по тих обставинах які розвиваються. До війни ми усі повинні бути готові для того щоб захистити мир. Те що наше військо мобілізувалося, ми готові є показати свою силу свою спроможність і заявитися перед собою і перед кожним українцем, що ми гідні і маємо що захищати. Це наше завзяття. І коли ми будемо в цьому відстоювати то насправді загроза нас омине.
Щиро вам дякую. Великих вам благ .
Хочу побажати всім військовослужбовцям не втрачати духа. Всім вірним не втрачаючи духа підтримувати міць і цілісність нашої Батьківщини. Зберігаючи це святе наше братнє єднання. Це є святе. Це Боже. В ньому є таінственна Божа Сила яка нам не цілком є зрозуміла, але вона діє в нас. І вона нам відкриває нові можливості. Я б сказав що око небачило, що вухо не чуло і в серце людини не прийшло, то Бог приготовив для тих котрі Його люблять. Мир і Боже благословення нехай буде з усіма нами. Амінь.
Християнський портал КІРІОС за матеріалами Радіо Марія.