Люблю їхати ввечері в тролейбусі з великими вікнами, дивлячись на нічне місто і думаючи про все на світі. Буває, по дорозі я дзвоню друзям, і розмова тягне за собою безліч думок. Ось і зараз ми з подругою базікали про її черговому знайомому, журилися, що все не видно на горизонті гідного кавалера... і я полетіла думками на простори наших життєвих історій.
Можливо, мої міркування збентежать або навіть обурять когось з читачів. Заздалегідь прошу вибачення у дівчат, чий досвід і погляди відрізняються від моїх. Я буду писати лише про себе і своє найближче оточення, тому мої спостереження, звичайно, дуже суб'єктивні.
Серед моїх знайомих багато «складних» дівчат. Ми з тих, хто намагається перейти з рівня «стандарт» у розряд «просунутих» (це я про духовні пошуки). Ми сильно відрізняємося від дівчат, яких про себе я називаю по-справжньому православними. Вони заміж рано виходять, і дітей легко виховують. Цікаво, чи знайома їм постійна боротьба протилежностей?
Тролейбус гальмує. Хлопчисько на сусідньому сидінні слухає музику в навушниках, зовсім як я зазвичай. Але зараз я не хочу музики, мені подобається просто думати.
... Нам більше двадцяти, але менше тридцяти. Ми вже не покоління «пепсі» (тим вже під сорок), а ще й не «діти індиго». Зараз вік підводить нас до того рубежу, коли незаміжній статус починає «псувати біографію».
Настає момент, коли всі навколо, ніби змовившись, постійно запитують "Ну як, не вийшла заміж?" Це порядком набридає! Саме тому ми з дівчатами рідко відповідаємо чесно. «Ще рано, встигну», «я перебуваю в пошуку себе», «у мене кар'єра»... Моя одвічна боротьба протилежностей - насправді хочу я заміж, а відповісти чесно - не можу. Така ось двоїстість.
Взагалі, я переконуюся, що подвійність - наша головна проблема. Нас роздирають протиріччя. Розпущеного і безглуздого життя ми все-таки не хочемо. Для життя по вірі - недостатньо послідовні...
З православними хлопцями нам якось рішуче не везе. Денді або мачо нас спершу приваблюють, але дуже скоро ми розуміємо - нічого путнього тут не вийде, адже ми не готові піти на поступки в питаннях честі. Той для нас поганий, і цей не такий. Поки претендентів багато, телефонна книжка рясніє номерами, але чи завжди буде так?
Від напливу серйозних думок мені стає не по собі, по шкірі пробігають мурашки... Якщо тема зачіпає, про неї неприємно навіть думати, не те що говорити вголос.
Наше лукавство проявляється у всьому. Якщо таких, як я, ви зустрінете в п'ятницю ввечері - ніколи не подумаєте, що ми - православні дівчата. Зате в неділю на службі ми - в довгій спідниці і хустині. Ми з однаковим інтересом читаємо LQ і книги духовні. Наш розум зайнятий всім, чим завгодно - одягом, фільмами, кар'єрою, новинами про ту чи іншу подругу, передчуттям вихідних. Ми рідко ходимо до Причастя. Весь час щось заважає.
У нас багато друзів, яких неможливо запросити одночасно на день народження - настільки вони різні. З кимось із них ми вітаємося - «Привіт!», з кимось - «Слава Ісусу Христу!». По суботах ми ходимо на концерти улюблених груп або просто в паб посидіти, п'ємо і танцюємо. І явно шукаємо знайомств, незрозуміло навіщо - адже ми все ще не готові йти на поступки в питаннях власної честі... З вечірок приходимо пізно, часом хмільні, і насилу встаємо на недільну службу. Приходимо до середини, але все одно чогось туди йдемо.
Таке життя може тягнутися роками, і ми відкладаємо на потім питання - що ж не так? Відкладаємо до тих пір, поки не починаються випробування. Тут вже мимоволі доводиться задуматися.
Найчастіше випробовує нас самотність. Відчувати себе самотнім можна і в колі друзів, і серед рідних. Хочеться тепла, душевного спокою, впевненості, що хтось любить і піклується про тебе - обійме, приголубить, розвеселить, захистить...
Хтось починає активно шукати знайомств. У транспорті, на вулиці, в кафе або під час застілля, на концерті або в подорожі дівчина ловить і посилає погляди. Часто зав'язується спілкування, легке, невимушене, воно приносить радість і народжує відчуття, що нарешті ти комусь потрібна. Вечори тепер зайняті, є кому писати sms...
Але низка таких знайомств швидко розчаровує. Виявляється, що нам потрібно щось більше. Адже життя розпущеного і безглуздого ми все-таки не хочемо. Здається, що просто хлопець попався не той, треба шукати далі...
Другий, найкомфортніший варіант - інтернет. Сайти знайомств, онлайн-спільноти та соціальні мережі - відмінний спосіб заглушити відчуття самотності. Можна просто зайти в «контакт» - і довгий зимовий вечір скрасять пости симпатичних хлопців.
Ми швидко потрапляємо на гачок. Комфортно, легко, ніякої відповідальності. Тільки коли раптово пропадає інтернет, розумієш, що все залишилося як і раніше - знайоме тягуче почуття з тобою. Буває, онлайн переходить в реаліті, і повторюється варіант номер один...
Третій тип моїх подруг кидається у роботу, спорт, спілкування, подорожі, творчі майстерні. День розписаний по хвилинах, успіх прямо женеться за тобою. Питання - що ж не так? - може не приходити роками. Але варто цьому скаженому ритму хоч ненадовго стихнути - і самотність відразу нагадує про себе.
Я помітила, що самотні дівчата стають відмінними волонтерами. Це, мабуть, самий продуктивний для нас варіант. Ти отримуєш те саме відчуття своєї потрібності, якого шукаєш. Дійсно, соціальна робота дає нам набагато більше, ніж ми думаємо. Але навіть таким чином відігнати почуття самотності можна лише на час.
Знайома зупинка... Пригадую, як ми гуляли з подругою тут, по бульвару Лесі Українки. Серед гулу машин, розмовляючи, ми раптово прийшли до усвідомлення, що потреба у відносинах - не більш ніж підміна. Будь-які стосунки рано чи пізно втрачають емоційне забарвлення, а відчувати себе самотнім можна і в шлюбі. Тому багато прикладів.
Насправді ми ніколи не буваємо одні. Саме тому почуттю самотності не варто довіряти.
Його слід розуміти правильно - як дзвінок (скоріше, навіть сполох), за допомогою якого Господь намагається пробитися до нас. Адже насправді-то наша душа шукає спілкування з Богом. Це - її справжня потреба. Звідси те саме постійне напруження, яке не проходить ні в колі близьких, ні під час побачення, ні в шаленому ритмі роботи. Це почуття не заглушити новими знайомствами і веселими тусовками. Цю потребу не задовольнити тими слабкими «стрибками», які ми намагаємося здійснювати в рамках нашого рівня «стандарт». Лукавство, подвійність життя заважають зробити вирішальний крок і нарешті визначитися: з Богом ми - чи ні. І Господь, за мудрістю Своєю, посилає нам випробування, щоб видалити все зайве між нами і Собою. І терпляче чекає, коли ж ми прокинемося.
Я під'їжджаю до будинку. До чого привели мої сьогоднішні дорожні роздуми?
Суб'єктивне почуття самотності, що виникло в душі від перерв спілкування з Богом - корисне випробування.
І якщо чесно, мені здається, що тимчасова самотність для нас - не випробування, а подарунок.
Вийти заміж такими, які ми зараз, - значить погубити шлюб, себе і чоловіка. Погляньмо на себе чесно і неупереджено. Згадаймо немитий посуд, постійні прокидання і запізнення, нескінченні програші спокусам і небажання хоч трохи попрацювати над собою. Невміня миритися, небажання пересилити свою лінь як в побуті, так і в духовному житті... Ми не здатні винести тягар сімейного життя, де «тягнути» доводиться не тільки себе, але і свою «половину».
Визнаймо, що поки не вийшло б з нас хороших дружин. І самотність, яку дає нам Господь зараз, - насправді прояв Його любові і турботи про нас. Щоб ми не зробили помилку, саму безповоротну в нашому житті.
Автор: Олена Д.
Джерело: pravmir.ru