Хто не приходив до Христа зі своєю важкою ношею, хто не волав до Нього серед глибокої скорботи і кому не здавалося, що Господь мовчить, не слухаючи його благань? Сказано:"Просіть і дасться вам, шукайте - і знайдете; стукайте , і відчинять вам" (Мт.7, 7). Проте бувають часи, коли нам не дається те, про що ми просимо всією душею; коли ми не знаходимо те, чого шукаємо, коли стукаємо в двері, а вони залишаються зачиненими.

Нам здається тоді: Господь так далеко відійшов, що до Нього не доходить наш молитовний крик! Немає нічого жахливішого за це відчуття відчуження, віддалення від Господа. Ми готові терпіти все від Нього, тільки не це, і тоді волаємо з глибини душі:" Не будь безмовний до мене, щоб при безмовності Твоїй я не уподібнився тим, що сходять в могилу" (Пс.27, 1).

Але не вдаваймося до смутку, пригадаймо жінку-хананеянку, що проявила глибоку віру! Її ніщо не могло зробити жорстокою і зупинити в полум'яному благанні до Спасителя. Випробувавши цю віру, Господь відповів їй.

Пам'ятаймо і ми, що "рука Господня не скоротилася на те, щоб рятувати, і вухо Його не обважніло для того, щоб чути" (Іс.59, 1). Він завжди нас бачить, чує благання. Сонце невидимо для нас світить за хмарами, але прийде час, коли світло Господнє осяє нас, Господь дасть відчути, що наша молитва дійшла до Нього.

Архистратиг, душпастирський вісник храму Святого Архистратига Михаїла - 8(76), листопад 2010 р. Б.