Що робимо, коли встаємо зранку: можемо потягуватися, робити ранкову гімнастику, чистити зуби, вмиватися; дехто любить подивитися у вікно яка там погода або увімкнути телевізор, щоб подивитися як там поживають інші. Можемо побажати комусь доброго ранку. А можемо помолитися і подякувати Богові за прожиту ніч. Так, зупинитись на хвилю і подякувати.

Хтось скаже: запізнююсь на роботу чи навчання або я ще маю відвести дитину в дитячий садок; день тільки-но почався, а в мене вже багато проблем; або хтось скаже, що помолиться по дорозі чи в маршрутці. Здається, останній варіант кращий, як нічого. Аж тут зустрічаємо знайому чи знайомого і забуваємо про Творця, а Він чекає, можливо, і не перший день.

Хоче, щоб ми з Ним порозмовляли, сказали кілька щирих слів, жили з думкою про Нього, адже Він завжди поруч, на всіх наших життєвих дорогах, Він вміє радіти і сумувати разом з нами, але найбільше хоче спілкування, розмови в молитві, у щирій синівській відданості, з відчуттям любові та надії впродовж кожного дня нашого життя.