Якщо хочеш молитися як треба, то не будь для нікого причиною смутку, інакше надаремно стараєшся.
Молитва вимагає не лише звільнитися від наших пристрастей і примиритися із собою: молитва вимагає від нас нового підходу до себе навзаєм. Не можемо ми молитися як треба, якщо в наших стосунках бракує згоди. Ми не повинні бути ні для кого причиною смутку, ми не повинні нікого, ані турбувати, ані ранити. Інакше працюємо на молитві намарно. Під час молитви перед нашими очима постійно проходять люди, яких ми поранили, бо молитва веде нас до правди, відкриває все, що ми вчинили недобре.
Якщо хтось комусь зробить прикрість, а потім спробує молитися, то це йому не вдасться, бо або в його серці буде проявлятися ситуація, в якій він поранив другу особу, і буде нею охоплений під час молитви, або буде робити спроби викинути другу людину зі свого серця – відтак це зробить його затверділим. Але ця затверділість відділить його також від Бога, не буде вже до Нього прямувати.
Лише коли він припинить поведінку яка ображає Бога і попросить Його пробачення, тоді знову зможе молитися. Потім, однак, сама молитва буде провадити його до того, щоб він звернувся з проханням про пробачення до тієї людини, яку поранив, а також до виправлення шкоди. Молитва схиляє нас до поведінки, яка відповідає духу молитви.
АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"