Прилипнувши до листка гусениця зацікавлено спостерігала як комахи співали, стрибали, бігали навипередки, літали. Усе довкола перебувало у повсякчасному русі. І лише їй нещасній не перепало ані голосу, ані вміння літати і бігати.

Ледве-ледве вона могла повзти. І поки гусениця незграбно перелазила з одного листка на інший їй видавалося, що вона здійсню кругосвітню подорож.

І все ж, вона не нарікала на долю. І нікому не заздрила. Усвідомлюючи, що кожен має дбати про своє.

От і їй, гусениці, належало вчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоби звити собі з них міцну хатку-кокон.

- А далі що? – спитала вона, відрубана від решти світу у своєму сховку.

- На все свій час! – почула відповідь. – Озбройся терпінням а потім побачиш.

Коли настала пора і вона очуняла то вже не була колишньою незграбною гусеницею. Спритно вивільнившись з кокона вона з подивом помітила, що в неї виросли легкі крильця, щедро розфарбовані яскравими барвами. Весело махнувши ними, вона спорхнула з листка і полетіла розчинившись у голубому мареві.

На все свій час. Час не варто підганяти. Його слід використовувати – і використовувати мудро.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)