Помер праведний чоловік і, йдучи небесною зоряною дорогою, розмовляв із Господом. 

– Дякую, – каже, – Тобі, Господи, що взяв мене під Cвою небесну опіку, сюди, в небесні простори. Дивлюсь вниз і, як у дзеркалі, бачу вузьку дорогу мого земного життя, а на цій дорозі бачу пару слідів: Твої і мої. Дивно мені, одначе, чому в найтяжчі хвилини мого життя я бачу тільки один слід. Ось поглянь:

- Коли на фронті мене і нашу частину оточив ворог і кругом сипалися кулі та град і розривалося розпечене залізо, я бачу тільки один слід. 

- Коли я лежав тяжко хворий, бачу знову тільки один слід.

- Під час останнього землетрусу, що мені довелося пережити, я бачу там, внизу, теж тільки один слід. 

Скажи ж мені, Небесний Отче, чому Ти покидав мене тоді, коли я Тебе найбільше потребував?

І відповів йому Господь:

– БАЧИШ ТІЛЬКИ ОДИН СЛІД, ЛЮДИНО, БО В НАЙТЯЖЧІ ПОРИ ТВОГО ЖИТТЯ Я НІС ТЕБЕ НА СВОЇХ РУКАХ.