На лавці в парку сидів самотній дідусь. Поруч присіли відпочити мама з маленькою донькою. Дідусь пригостив дівчинку цукеркою. Та, розумниця, відразу сказала йому:

- Спасибі.

Дідусь поцікавився:

- Що за слово ти мені сказала?

Дівчинка подумала, що старенький не розчув її, і повторила:

- Спасибі.

Але той знову запитав:

- А що означає це слово?

Дівчинка знизала плечима:

- Мене так мама вчила говорити, і тато.

- Дуже добре, мила. Але чи ти розумієш, що сказала?

Тут мама пояснила:

- Донька подякувала вам за цукерку. Так роблять усі виховані люди.

- Так-так, звичайно. Але слово це особливе. Це не просто подяка. Раніше ці слова були молитвою, котра повністю звучала так: "Спаси вас Бог". Тобто, ви мені зробили добро, і я молю Господа, щоб він врятував вас для вічного життя: "Спаси Бог". Потім люди стали забувати про Бога, і молитва скоротилася, чи й зовсім зникла. Всі звикли говорити: "Спаси-бі". Що це? "Спаси" - ясно, а що таке "бі"?

Тепер уже дідусь здивовано знизав плечима і зітхнув:

- Люди часто забувають про Бога. Живуть, як їм заманеться, а так і загинути недовго. Ось тому ті, хто пам'ятає про Творця, і моляться один за одного: "Спаси вас Господи" чи "Спаси вас Бог". А коли людина говорить, сама не розуміючи що, то це не молитва виходить, а щось інше. Чи не правда?

Дідусь схилив перед своїми слухачками голову:

- Ви вибачте мене. Зовсім я вас заговорив. Але мені б дуже хотілося, щоб така світла душа, як ваша донька, помолилася про мене.

Дідусь насилу встав з лави, ще раз вклонився і, спираючись на ціпок, пішов по пустій алеї.

- Спаси вас Бог, - сказала йому вслід дівчинка.