ДЕНЬ ПЕРШИЙ
А ти знаєш, дитинко,
Хто цей світ створив радо,
Абрикос, апельсинку,
Ананас, авокадо?
Бог створив цей світ, бджілко.
Землю, небо, світила,
Баранця, бобра, білку
І берізку тремтливу.
Він створив спершу землю,
Щоб почин всьому дала.
Було пусто і темно.
Води довкруж гуляли.
Господь згодом творити
Світло взявся охоче –
День. А щоб відпочити
Тьму залишив – для ночі.
Ґазда добрий Єгова! (ім’я Бога)
Він вчинив справжнє диво!
Світ створити зі слова –
Лиш Йому це під силу.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Другий день у клопотах.
Сотворив Господь небо –
Добра вдала робота,
Для життя воно треба.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
«Е! Є небо і води.
Але суші немає!»
Землю Господь відводить,
Води в море збирає.
Є вода, є і суша –
Це мета не кінцева.
Удихнуть треба душу
В травку, кущик, дерева!
Живо сіються трави
І дерева плодові.
Всі ці робляться справи
З волі Божого слова.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Зір нема ще. Світила
Сотворив Бог яскраві,
А ще сонце, щоб гріло,
Місяць, в ніч щоб злотавів.
ДЕНЬ ПЯТИЙ
ЧИсті води наповнив
Бог усяким творінням.
Різні виникли роди
Божим благословінням:
І кальмари, й рибини –
Раки, щуки, лини.
І моржі, і дельфіни –
Ластоногі, кити.
Й небо Господь прославив,
Різне птаство послав.
Соловей, шпачок бравий
Голосок свій подав.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
Красно Бог потрудився.
Не спішив відпочить.
Думкою захопився:
- Ще б тварин сотворить!
Крикнув:
- Хай же постануть
Звірі, скот, плазуни.
Веселіш землі стане.
Їжі – безмір, трави.
І постали коровки,
Коні, кози, кролі,
Ведмеді, зайці, вовки.
Рух пішов на землі.
Любо Бог подивився
На творіння своє.
- Мабуть, ще б знадобився
Чоловік. Сили є!
Став його майструвати
З глини, душу улив.
Наказав керувати
Тим, що досі створив.
Чоловіка в Едемі
Поселив, де сади.
- Можеш їсти червлені,
Жовті, сині плоди.
Можеш їсти їх много,
Вибирать до смаку.
Тільки плоду одного
Не куштуй у садку.
Море щастя зазнаєш,
Як слухняний будеш.
Зло, напевно, пізнаєш,
Як Творця підведеш.
Як скуштуєш хоч разу
Заборонений плід,
То загинеш одразу.
Серце стане, як лід.
- Не візьму, раз загину –
Є плодів тут – без меж.
- Добре. Кожну тварину,
Що пройде, ти назвеш.
- Носоріг, слон, ворона,
Кінь, пантера, пінгвін,
Морж, дельфін... Охорони
Не потребував він (муж),
Хоч звірів без ліку
Перед взором плило.
Мирні всі! Чоловіку
Усе ж сумно було.
- Може, дать йому жінку?
–Бог, - Ідея ого!
З ребра мужа частинку
Взяв, приспавши його.
З неї жінку з душею
Зробив, пару привів
В сад:
- Живіте сім’єю.
Їжте, що заповів.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Отак світ утворився,
Досконалий, красивий!
Сьомий день – Бог стомився.
Та творінням щасливий.
Тепер ляже, спочине
У небеснім палаці.
І хай кожен так чинить.
Раз у тиждень – без праці.
Потім так було, діти.
Довго ще в саду жили
Перші люди у світі,
З Господом говорили.
Досхочу наїдались
Різним плодом із саду.
Звірі їм підкорялись,
Ластились до них радо.
Перші люди так звались:
Муж – Адам, Єва – жінка.
Наготи не встидались,
Душі в них – мов картинки
Були, наче із цвіту.
Бог на свою подобу
Сотворив їх для світу,
І душею, й на вроду.
Раз підповз змій хитрючий,
З людьми мову завів.
- Плід цей, певно, смачнючий,
Що брать Бог не велів.
Ви попробуйте, люди.
Певно, що не вмрете.
Кожен з Вас знати буде,
Те, що й Господь – усе.
С-с-с! Змій жалом порухав
Єва каже: «З’їмо!»
Адам Єву послухав.
З’їли плоду того.
Та й дізналися люди,
Що то добре, що зле.
Сором в їх зайшов груди,
Ляком взялось лице.
Утікать стали ( диво!)
За кущем сіли вдвох.
Бог до них «Та куди Ви?
Бачу ж Вас. Та я Бог!
Фе! Негарно вчинили.
Їли ви отой плід,
Що вам заборонили.
Світ зазнає цей бід!
- Хитрий змію, - Бог кинув,-
Повзать будеш весь вік.
Будеш злизувать глину,
Бо згрішив чоловік.
- Цей плід їла на горе,
Жінко, що радив вуж.
Будеш часто ти хвора,
Пан тобі буде муж.
Чоловіку Бог: «Зрадив!
Чи недобре було
У Едемському саду?!
Нащо скоїв ти зло?!»
Той на жінку: «Вона цей
Мені плід подала!».
«Жінка винна? Та як це?
Де ж твоя голова?»
Шумом спінились ріки.
Вітер став завивать.
- Будеш ти, чоловіку,
Піт рясний проливать,
Щоб поживу дістати,
Для сім’ї принести.
Будеш в полі днювати,
Свою зраду клясти.
Ще одежу пошив їм
Бог із шкіри тварин
І пішли світом білим
Поміж гір і долин.
Діти в них народились –
Каїн, Авель – сини.
Батьки ними гордились,
На них схожі вони.
Був сердечний син Авель.
Каїн – вдачу мав злу.
Ав (Авель) овець пас отари.
Каїн порав ріллю.
АвелЬ – був Богу любий,
Кращий дар приносив.
Каїн – заздрісний, грубий.
Брата він свого вбив.
Так пролилась намарно
Вперше кровця людська.
Заздрить – дуже негарно.
Смерть від неї пішла.
Люди множились, жили,
Даль шукать почали.
Землю всю заселили.
Мови різні взяли.
Бог закони лишив їм
Щоби знали, як жить.
Та сад райський закрив їм,
Гріх у душах лежить
Ще з Адама і Єви.
Та надію Бог дав.
Сина свого пішле їм,
Щоб життя кожен мав –
Вічне. В райські ворота
Щоб ввійшов він колись,
З душ прибравши болото,
Птахом знісся увись.
Господь дав свого Сина
Нам – Ісуса Христа.
Його діва Марія
У наш світ привела.
Много чуд благородних –
Лікував, воскрешав!
Душі спраглих, голодних
Божий Син напував.
Вчив людей Він, як жити –
З добротою усе.
Наказав всіх любити,
Як самого себе.
Юда - учень зрадливий,
Згодом Бога продав.
Він за срібло красиве
Ворогам Христа здав.
Муки витерпів сміло
Бог за злобу людей.
Його вбили, та тілом
Він воскрес в третій день.
Тепер може попасти
В рай, хто Бога кохав.
Тільки б душу прикрасив
Безліччю добрих справ.
Лиш прийняв покаяння б
За учинки лихі.
Виявляв би бажання
З Богом жити віки.
«Я – є альфа й омега.
Я – початок й кінець.
Хто не прагне ковчега,
Впертий той баранець.
Мій ковчег – це спасіння,
Вічне щастя й життя.
Смерть, що йде в воскресіння
По велінню Отця!» -
Так Ісус сказав миру.
Про це знайте малі.
Любіть Господа щиро
І усіх на землі.
Автор: Любов Пікас