В пустині, серед голого каміння,
Де не зустрінеться жива душа,
В Святому Дусі, в чистому терпінні
Схилилась постать тихого Христа.

Син Чоловічий, Божий Син
Готується прийняти хресні муки.
Вже босі ноги збиті до колін,
І терпнуть від безсилля ніжні руки.

Вже сорок днів у пості так минає,
До крові збиті об каміння білі ноги,
А серце болісно і тяжко завмирає
Від голоду, від спраги і тривоги.

До болю виснажені ясні Божі Очі,
Напевно, сльози вмили їх не раз...
В самотності минають дні і ночі,
А Він все молиться і молиться за нас.

Втирає піт з гарячого чола,
Та не зрікається Господньої дороги.
Усі спокуси спалює дотла
Святим вогнем любові й віри в Бога.

В пустині, серед голого каміння,
В молитві, у духовній чистоті,
У Божому смиренні і сумлінні
Ісус Христос схилився до землі.

Стікало Кров'ю на хресті Господнє Тіло.
Вінком терновим Серце обплели.
Розп'яли Світло — небо почорніло,
За що вбивали, мучили, кляли?..

Розп'яли Бога... Господи! Як страшно!
Христос поніс за нас тяжке ярмо.
Холоне кров... і боляче, і лячно:
На людський рід лягло страшне клеймо.

Жорстокий світ, жорстокі в ньому люди...
"За що?!" — спитають потім дочки і сини,
І будуть плакати і бити себе в груди:
На Нім немає жодної вини...

Надія Кметюк