Джерелами постійного обновлення внутрішнього життя, тобто посилення та поглиблення життя з Богом, є Свята Тайна Покаяння (Св. Сповідь) та Пресвята Євхаристія (Св. Причастя).

Свята Сповідь є запевненням, що Господь Бог нам прощає наші провини, та що ми можемо розпочати нове життя у злуці з Його любов'ю.

Приймаючи Ісуса у Пресвятій Євхаристії, ми починаємо жити якнайрозсудливіше. Постановляємо завжди бути готовими до зустрічі з Богом, поводячись так, немов би це була остання година нашого життя. Святе Причастя, до якого приступаємо з вірою, благоговінням та любов'ю, є найуспішнішим середником єдності, згоди та переконливого служіння ближньому, що стає найважливішим внеском у наладнання мирного співжиття на нашій планеті.

Третій чинник, що є прецінним шляхом до життя з Богом, - це набожність до Пресвятої Богородиці. Нашому народові не треба докладно пояснювати, хто така Мати Божа. Він бо Її полюбив та молився до Неї від самого початку свого християнського буття. Вона й сьогодні є надією світу, як Мати Ісуса, Який, вмираючи, сказав до нас: "Ось Матір твоя" (Йоан. 19, 27). Відтоді Матір Божа дбає про всіх Своїх дітей, стараючись усіх тих, хто прибігає з вірою під могутній Її Покров, врятувати від усяких бід. Під Її проводом та з Її допомогою, людина може не тільки оживитись вірою в Бога, але й досягнути висот справжнього християнського життя. Покладаючись на Пресвяту Богородицю та віддаючи своє життя під Її материнську опіку і ласку, людина знаходить справжнє щастя, яке часто надаремно шукає на всіх інших шляхах свого земного буття. Цей крок, - просити помочі Божої Матері, - не тяжкий. Зважитись на нього - означатиме віднайти чудодійний талісман, який сам Бог нам дарує.

Загальним та обов'язковим виявом кожної релігії та віри у Бога є молитва. Які б вона види не приймала (будучи особистою чи спільною, словами чи думками, почуттями чи ділами, співом чи читанням), її суть зводиться до одного: увійти у контакт з Богом, розмовляти з Ним, слухати Його, спілкуватися з Ним, стояти пред Ним, дивитися на Нього. Молитва звеличує Бога, дякує Йому, просить та перепрошує Його. Правдива та щира молитва є могутньою перед Богом: вона творить чудеса і є завжди успішною, дарма що це не завжди виявляється назовні. У молитві не так важливі формули, як швидше порух нашого серця, наша душевна настанова. Проте різні словесні види молитов можуть нам допомогти у поглибленні наших почуттів та у поширенні наших християнських візій, спрямувань та правд. "Моліться без перерви" (І Сол. 5, 17) - нагадує нам Святе Письмо. Звичайно, молитись вустами безнастанно - неможливо. Йдеться тут про основну настанову, в якій віруючий християнин постійно живе у присутності Бога, пов'язуючись Богом у всьому, що він чинить та що з ним діється. "Ходити у присутності Бога" - це значить молитись, а молитись - значить вірити. Молитва веде до віри, віра- до любові, любов - до служіння, а це значить - іти за голосом Бога.

Християнське життя не може існувати без спільноти. "Один християнин не є християнином, а два християнини є Церквою", - пише кардинал Сюенс. Тому, крім структурного устрою Церкви (єпископства, парафії тощо), поставали протягом історії християнства різні християнські спільноти, зокрема, монаші-чернечі, ціллю яких було життя згідно з Євангелією, а саме - на основі євангельських рад (чистота, убогість, послух). Вони мали особливі завдання, віддаючись найрізноманітнішим послугам ради ближніх. Вони посвячуються спільній молитві, читанню Святого Письма, роздумуванню, а, зокрема, добрим ділам милосердя та християнського апостоляту, навчання релігії (катехизації), організуванню марійських прощ тощо.

Наша віра

о. Іван Ортинський