УАПЦ десь рік тому перейшла невидиму межу в переманюванні кадрів із УПЦ КП в свою юрисдикцію. Намагаючись відвернути активні бойові дії – до яких УАПЦ завжди не готова, Архієрейський собор цієї церкви прийняв звернення до УПЦ КП із пропозицією переговорів. Найцікавішим був останній абзац, смисл якого такий: а поки переговорів немає, то вважаємо себе в праві приймати із УПЦ КП всіх, хто шукає єдності на нашій основі.
Запросивши до переговорів, УАПЦ вже не могла відмовитися, коли їх було влаштовано. Ясно, що на самих переговорах сталася звичайна українська історія: хтось когось вважав меш «українським», хтось когось менш «канонічним». Хтось зрозумів так що є надія на відставку предстоятелів та обрання молодого-перспективного. А хтось зовсім таких обіцянок і не думав давати.
Тепер би славним українським православним саме час об’єднатися. І разом закликати до себе УПЦ, яку трясе від русофільських обіймів. Саме б час разом апелювати до воскреслої трошки пентархії та вимагати її суду. Саме час бути лідерами українського суспільства в його боротьбі за українськість.
Але всього цього немає. Гордо заявили про вихід із переговорів. Нібито канонічний статус анафематствуваного Філарета «найнижчий». Але з точки зору всіх крім самої УАПЦ – між «філаретівцями» та «автокефалами» різниці ніякої. Говорити про якісь «вищі» та «нижчі» статуси різних розкольницьких угрупувань можна лише в стані повної богословської непритомності. З точки зору богослов'я, такого роду факти можливі, якщо розкольники є до того ж єретиками – і тоді вони ранжуються згідно із їхніми єресями. А звичайні розколи – всі однакові, і немає ніякої різниці між тим, чи були анафеми чи їх не було. Свого часу греки анафематствували всіх болгарських єпископів, що потім всіх і визнати. Все це немає особливого значення, і треба думати що патріарх Кирило ще трохи почекає «повернення» УАПЦ та УПЦ КП, а потім накладе анафему на всіх – єдиним списком.
Ну що ж, всі хто потрапив у болото і бажає залишитися чистим, лише більше заляпаються. В цьому відношенні можна бачити, що політика УАПЦ перестала бути адекватною сучасним українським реаліям. Єдиною ціллю стало виживання, збереження статус-кво та пошук часткового збагачення за рахунок «перебіжчиків».
Ясно, що УПЦ КП виграло боротьбу за симпатії українців і змінити цю ситуацію не вдасться. УАПЦ і далі переживатиме епоху занепаду та безідейності, хуторянства та бездіяльності. Скотившись на маргінес, УАПЦ де-факто перестає бути собою. В документах УАПЦ останніх років проводиться лінія на відмову від автокефальної ідеї, і фактично єдиним захисником цієї ідеї несподівано став патріарх Філарет.
Взагалі і раніше УАПЦ не було чого сказати на захист власного самостійного існування. Щире здивування можуть викликати «Роздуми про страшне сьогодення» патріарха Димирія Яреми. Читаючи їх не розумієш різниці між його світоглядом та поглядами на дійсність Наталі Вітренко чи Кирила Фролова. Всі вороги, всі масони…
Очевидно, що УАПЦ, яка давно в кризі, відмовилася від достойного виходу із цієї самої кризи та вибрала шлях чвар та інформаційних війн. При цьому провід УАПЦ якось не враховує той факт, що всі ці майбутні протистояння буде програно швидко та із значною ганьбою.
На виправдання ієрархів УАПЦ можна сказати лише одне: не кожен може пожертвувати власним хутірком із його стагнацією заради участі у хрестовому поході під проводом такого жорсткого провідника, як патріарх Філарет. Не кожен може подивитися далі самого Філарета на саму суть справи, на ідейне змагання, на історичне покликання, на шанс долі. Єпископи УАПЦ якраз є яскравим втіленням тієї психології провідників українства часів визвольних змагань 1917-1921 років, які і привели Україну до руїни. Маємо надію, що історичні обставини зміняться, і всі ці єпископи зможуть проявити себе по-новому, і святе діло українського православ’я не загине.
Автор: Юрій Чорноморець, доктор філософських наук,
для християнського порталу КІРІОС