Тлумачення про Різдво Христове Іоана Золотоустого за Євангелієм від Матфея

"Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида

чотирнадцять родів; і від Давида до переселення

вавилонського чотирнадцять родів;

і від переселення вавилонського до Христа

чотирнадцять родів" (Мф. 1, 17)

1. Євангеліст розділив увесь родовід на три частини, бажа­ючи цим показати, що юдеї зі зміною правління кращими не ставали; але і в часи аристократії, і за царів, і в часи олігархії вдавалися до тих же гріхів, - за часів управління суддів, свяще­ників і царів не надали жодного значення чеснотам. Але чому Євангеліст у середній частині родоводу опустив трьох царів, а в останній, помістивши дванадцять родів, сказав, що їх чотир­надцять? Перше передаю вашому дослідженню, не вважаючи необхідним вирішувати для вас усе, щоб ви не стали лінивими, а про друге скажемо.

Мені здається, що він зараховує до родів час поневолення і самого Ісуса Христа, всюди поєднуючи Його з нами. І доречно згадує про поневолення, показуючи, що юдеї і в неволі не стали розсудливішими, а тому в усьому була очевидною необхідність пришестя Христа. Але скажуть: Чому Марк не робить цього і не подає родоводу Ісуса, а говорить про все стисло? Думаю, що Матфей раніше за інших писав Євангеліє, а тому й подає з точ­ністю родовід, і зупиняється на найважливіших обставинах, а Марк писав після нього і тому дотримувався стислості, оскіль­ки розповідав про те, що вже було сказано і стало відомим. А чому Лука подає родовід і притому ще повніше? Бо він, маючи на увазі Євангеліє від Матфея, хоче подати нам більше відо­мостей, ніж Матфей. Водночас кожен із них наслідував учите­ля: один Павла, який розливається, мов ріка, а другий Петра, який любить стислість. А чому Матфей на початку Євангелія не сказав, наслідуючи пророків: "Видіння, яке я бачив" (Єз. 11, 24). або; "І було до мене слово Господнє" (Єз. 37, 15; 38, 1)? Бо він писав для людей розсудливих і таких, які були до нього особливо уважними. І чудеса, які вони чинили, підтверджува­ли написане, і читачі були сповнені віри.

За часів пророків не було стільки чудес, які би підтверджу­вали їхню проповідь, а навпаки, було безліч лжепророків, яких юдейський народ слухав охочіше. Тому вони і мусили саме так починати свої пророцтва. А якщо інколи і бували чудеса, то бували для язичників, щоб вони численніше наверталися до юдейства, і для явлення сили Божої, коли вороги, які підкоряли собі юдеїв, думали, що вони перемогли їх силою своїх богів. Так було і в Єгипті, звідки за юдеями вийшло безліч народу. Так було пізніше у Вавилоні - чудо в печі і сновидіння. Од­нак були чудеса і в пустелі, коли там знаходилися самі юдеї, як було і в нас.

І в нас було явлено безліч чудес, коли ми виходили із ома­ни. Але після того, як благочестя було насаджене всюди, чу­деса припинилися. А коли бували чудеса в юдеїв і після того, то небагато і зрідка, а саме: коли зупинилося сонце, й іншо­го разу, коли відступило назад. Те ж саме можна бачити й у нас: і в наш час з Юліаном, який безчестям перевершив усіх, звершилося чимало чудесного. Коли юдеї затіяли відновлення єрусалимського храму, то вогонь вийшов із-під основи і пере­шкодив роботі; і коли Юліан учинив божевільний замах по­глумитися над священними посудинами, хранитель скарбів і дядько Юліана, який мав таке ж ім'я, помер першим, будучи з'їдений черв'яками, а інший розвалився навпіл. І то було над­звичайно важливе чудо, коли під час принесення там жертв, висохли джерела і за царювання Юліана міста були охоплені голодом.

2. Бог зазвичай творить знамення, коли примножується зло. Коли бачить, що Його раби знедолені, а супротивники без міри упиваються знущанням над ними, тоді показує Свою вла­ду. Так учинив Він з юдеями в Персії. Отже, зі сказаного видно, що Євангеліст не без причини і не випадково розділив пред­ків Христових на три частини. А ще зверни увагу, ким починай і ким завершує. Почавши з Авраама, веде родовід до Давида, далі від Давида - до переселення Вавилонського, а від нього - до Самого Христа. Як на початку всього родоводу обох - Да­вида та Авраама - поставив поряд, так само згадав про обох і в кінці родоводу, бо, як я раніше сказав, їм були дані обітниці. Чому ж, згадавши про переселення до Вавилона, не згадав про переселення до Єгипту? Тому, що єгиптян юдеї вже не бояли­ся, а перед вавилонянами ще тремтіли, і тому, що перше було давно, а останнє - недавно. Причому до Єгипту були відведені не за гріхи, а до Вавилона - через беззаконня.

А коли хтось захоче вникнути у значення самих імен, то і тут знайде багато чого для споглядання, багато такого, що по­служить для пояснення Нового Завіту. Такими є імена Авраа­ма, Якова, Соломона і Зоровавеля, оскільки ці імена дані їм по без наміру. Але щоби не наскучити вам тривалістю, не будемо говорити про це, а займемося необхідним.

Отже, коли євангеліст перерахував усіх предків і завершив Йосифом, то не зупинився на цьому, а додав: "Йосифа, чоло­віка Марії", - показуючи, що згадував у родоводі про Йосифа задля Марії. Далі, щоб ти, почувши про чоловіка Марії, не по­думав, що Ісус народився за звичайним законом природи, по­глинь, як він відхиляє; цю думку наступними словами.

- Ти чув, - каже він, - про чоловіка, чув про Матір, чув про Ім'я, дане Немовляті. Тепер послухай і про те, як Він народив­ся. "Різдво Ісуса Христа було так" (Мф. 1, 18).

Скажи мені, про яке народження говориш ти? Ти вже ска­завмені про предків.

- Хочу, - каже Євангеліст, - сказати і про саме народження.

Чи бачиш, як він напружив увагу слухача? Ніби маючи на­мір сказати дещо нове, обіцяє пояснити саме народження. І зверни увагу, який прекрасний порядок у розповіді. Не відра­зу став говорити про народження, але спочатку нагадує нам, яким був Христос (за порядком родів) від Авраама, яким був від Давида і від переселення до Вавилона, і цим спонукає слухача старанно досліджувати час, бажаючи показати, що Він є: саме Той Христос, про Якого провіщали пророки. Справді, коли перерахуєш роди і відповідно до часу довідаєшся, що Ісус єсправді Христос, тоді без труднощів повіриш і чуду, яке звер­шилося в народженні. А оскільки Євангелістові необхідно було говорити про велику справу, а саме: про народження від Діви, то спочатку, не приступаючи до визначення часу, він навмис­не приховує зміст слів, згадуючи про чоловіка Марії, і навіть перериває розповідь про народження, а вже потім перерахо­вує: роки, нагадуючи слухачеві, що народжений є саме Той, про Кого говорив патріарх Яків, що Він явиться при зубожінні князів від Юди, і про Якого провістив пророк Даниїл, що Він прийде після завершення багатьох седмиць. І коли хтось забажає вирахувати ті роки, які ангел визначив Даниїлові кількіс­тю седмиць від відбудови міста до народження Ісуса, той поба­чить, що час Його народження відповідає провіщенню.

Отже, скажи, як Ісус народився? "По зарученні Матері Його Марії". Не сказав: Діві, але просто: "Матері", щоби все було більш зрозумілим. Але, спочатку налаштувавши слухача наочікування почути щось звичайне й утримуючи його в цьо­му очікуванні, раптом уражає, додавши надзвичайне: "Перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого" (Мф. 1, 18). Не сказав: ще до того, як була приведена до дому нареченого, - вона вже жила в нього в домі, оскіль­ки у стародавніх здебільшого був звичай тримати заручених у своєму домі, що і нині ще можна бачити. І Лотові зяті жили в домі Лота. І так і Марія жила в одному домі з Йосифом.

3. Але чому Вона зачала в утробі не раніше заручення? Щоб, як я сказав ще на початку, зачаття до деякого часу зали­шалося таємницею, і Діва уникла будь-якої негідної підозри. Той, якому належало ревнувати більше будь-кого іншого, не тільки не відсилає її від себе і не ганьбить, а приймає і під час вагітності надає їй послуги. Але зрозуміло, що коли б він не був уповні впевненим у зачатті під дією Святого Духа, то не став би тримати її у себе і в усьому виявляти їй послуги. Водночас Євангеліст сказав досить виразно: "Виявилося, що Вона має в утробі", - як зазвичай сповіщається про особливі події неспо­дівані, які трапляються понад усяке сподівання.

Отже, не спіши далі, не вимагай нічого більше, ніж сказа­но, і не запитуй: як саме Дух утворив Немовля в Діві? Якщо неможливо пояснити способу зачаття за природною дією, то як можна пояснити його, коли чудесно діяв Дух? Щоби ти не турбував Євангеліста і не завдавав клопоту йому частими за­питаннями про це, він звільнив себе від усього, назвавши Того, Хто вчинив чудо.

- Нічого більше не знаю, - каже він, - а знаю тільки те, що подія звершилася силою Духа Святого.

Нехай соромляться ті, хто прагне осягнути надприродне народження! Якщо ніхто не може пояснити того народження, яке має тисячі свідків, яке за стільки століть провіщене, яке було видиме і відчутне, то наскільки божевільними є ті, які з цікавістю досліджують і наполегливо прагнуть осягнути наро­дження невимовне? Ані Гавриїл, ані Матфей не могли нічого більше сказати, крім того, що Народжений є від Духа. Але як і яким способом народився від Духа, цього ніхто з них не пояс­нив, бо це неможливо. Водночас не думай, що ти, коли чуєш, що Христос народився від Духа, пізнав усе. Довідавшись про це, ми ще багато чого не знаємо. Наприклад, як Невмістимий уміщається в утробі; як Той, Хто всім володіє, носиться в утробі жони; як Діва народжує і залишається Дівою? Скажи мені, як Дух улаштував цей храм? Як саме прийняв від утроби не всю плоть, а тільки частину її, яку потім виростив і сформував? А то, що справді народився з плоті Діви, Євангеліст цс чітко описав словами: "Від Якої народився" (Мф. 1, 16). Так само і Павло вказує словами: "Який народився від жони" (Гал. 4, 4).

Від жони, каже він, затуляючи вуста тим, які стверджують, що Христос пройшов через Марію, ніби крізь якусь трубу. Якби це було так, то чи потрібна була й утроба Діви? Якщо це так, то Христос не має з нами нічого спільного, а навпаки, Його плоть відмінна від нашої, не однакового складу. То як же тоді назва­ти Його Таким, що народився від кореня Ієссеєвого, Жезлом, Сином Людським? Як і Марію назвати Матір'ю? Як сказати, що Христос народився від сімені Давидового, прийняв вигляд раба, що "Слово стало плоттю"? Чому ж тоді Павло сказав римлянам: "Від них Христос за плоттю, Сущий над усіма Бог"(Рим. 9, 5)? Із цих слів та із багатьох інших місць Писання видно, що Христос вийшов від нас, із нашого складу, з утроби Діви, а як саме, того не видно. Отже, і ти не розшукуй, а вір тому, що відкрито, і не прагни осягнути те, про що замовчано.

"Йосиф же, чоловік її, будучи праведним і не бажаючи осла­вити її, хотів потай відпустити її" (Мф. 1,19). Сказавши, що (Народженим від Діви) є від Духа Святого і без плотського єд­наним, вінподає для цього ще інший доказ. Хтось міг би запи­тати: звідкице відомо? Хто бачив, хто чув, щоби коли-небудь сталося щось подібне? Але щоб ти не підозрював учня, що він злюбові до Вчителя вигадав це, Євангеліст указує на Йосифа, який саме тим, що з ним відбувалося, утверджує в тобі віру в сказане. Євангеліст тут мовби говорить; якщо ти не віриш мені і сумніваєшся в моєму свідченні, то повір чоловікові. "Йосиф же, каже, - чоловік її, будучи праведним". Тут він називає праведним того, хто має всі чесноти. Хоча бути праведним - неозначає не привласнювати собі чужого, але праведністю так само називається і сукупність чеснот. Саме в такому значенні Писання і використовує слово "праведність", коли, наприклад, говорить: "Чоловік цей непорочний, справедливий" (Іов. 1, 1); і ще: "Обоє вони були праведні" (Лк. 1, 6).

4. Отже, Йосиф, будучи праведним, тобто добрим і смирен­ним, "хотів потай відпустити її". Тому Євангеліст описує те, що трапилося тоді, коли Йосиф ще нічого не знав, щоб ти не сумнівався в тому, що було після того, коли він довідався. Хоча підозрювана не тільки заслуговувала бути зганьбленою, але за­кон велів навіть покарати Її, проте Йосиф визволив Її не лише від більшого, але й від меншого, тобто від сорому, - не тільки не хотів покарати, але й зганьбити. То чи не визнаєш у ньому чоловіка мудрого і вільного від найболіснішої пристрасті? Бо самі знаєте, що таке ревнощі. Ось тому той, хто вповні знає цю пристрасть, сказав: "Ревнощі - лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти" (Притч. 6, 34). "Люті, як пекло, ревнощі" (Пісн. 8, 6). І ми знаємо багатьох, які готові краще позбутися життя, ніж бути доведеними до підозри і ревнощів. А тут була вже не проста підозра: Марію викрили чіткі ознаки вагітності, однак Йосиф настільки був далекий від пристрасті, що не захо­тів заподіяти Діві бодай найменшого засмучення. Оскільки за­лишити Її у себе - це йти всупереч закону, а викрити і віддати Її до суду - це означало віддати Її на смерть, тому він не робить ані те, ані інше, а чинить вище за закон.

Так, після приходу благодаті належало явитися і багатьом знаменням високої мудрості. Як сонце, ще не показавши про­міння, здалеку осяває світлом велику частину світу, так і Христос, виходячи із утроби Діви, просвітив увесь світ ще до того, як явився. Ось тому ще до Його народження пророки раділи і жінки провіщали майбутнє, і Іоан, ще не вийшовши з утроби, заграв в утробі. І Йосиф виявив тут велику мудрість, не звину­вачуючи і не осуджуючи Діву, а тільки маючи намір відпустити Її. Коли він перебував у такому скрутному становищі, являєть­ся ангел і розвіює усяке непорозуміння. Тут  заслуговує дослі­дження те, чому ангел не прийшов раніше, поки чоловік ще не мав таких думок, але приходить тоді, коли вій уже подумав. "Та щойно він помислив це", - говорить Євангеліст, - прихо­дить ангел. Однак Діві благовістив ще до зачаття, що знову ви­кликає новий подив. Якщо ангел не сказав Йосифу, то чому мовчала Діва, Яка чула від ангела, і, побачивши свого нарече­ного в збентеженні, не розвіяла його подиву?

Отже, чому ангел не сказав Йосифу ще до його збентежен­ня? Насамперед необхідно дослідити перше питання. Чому ж не сказав ангел? Щоби Йосиф не виявив недовіру і з ним не трапилося те, що із Захарією. Не важко повірити справі, коли вона вже перед очима, а коли нема ще й початку її, тоді слова можуть бути сприйняті не так легко. Ось тому ангел і не сказав спочатку. Із тієї ж причини мовчала і Діва. Вона думала, що, сповістивши про надзвичайну справу, не переконає нарече­ного, а навпаки, засмутить його, подавши думку, що прикри­ває вчинений злочин. Якщо Вона, почувши про даровану Їй таку благодать, розмірковувала по-людськи і говорила: "Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?" (Як. 1, 34), то набагато більше засумнівався б Йосиф, особливо почувши це від під­озрюваної дружини.

5. Ось тому Діва нічого не говорить Йосифу, а коли того ви­магали обставини, являється ангел. Чому ж, скажуть, не так сталося з Дівою, чому і Їй сповіщено не після зачаття? Щоб оберегти Її від збентеження і більшого сум'яття. Не знаючи добре справи, Вона природно могла би зважитися вчинити із собою зло і, не перенісши сорому, вдатися до петлі чи меча. Так, Діва у всьому була гідна подиву, і євангеліст Лука, зобра­жаючи Її чесноту, говорить, що коли Вона почула привітан­ня, не відразу зраділа і повірила сказаному, але зніяковіла і роздумувала: "Що б то значило це привітання?" (Лк. 1, 29). Дотримуючись таких строгих правил, Діва, уявляючи сором і не маючи надії, щоби бодай хтось повірив Її словам, що Її ва­гітність не є наслідком перелюбу, могла б від печалі втратити розум. Отже, щоби цього не сталося, ангел прийшов до неї до зачаття. Потрібно було, щоби Та, в Чию утробу зійшов Творець усіх, не знала збентеження, щоби душа, яка сподобилася бути служителькою таких таїн, була вільна від будь-якого сум'яття. Ось тому ангел сповіщає Діві до зачаття, а Йосифу - під час Її вагітності.

Багато хто зі своєї простоти та через непорозуміння вбачав розбіжність у тому, що євангеліст Лука згадує про благовістя Марії, а святий Матфей - про благовістя Йосифу, не розумію­чи, що було те й інше. Те ж саме необхідно вбачати в усій роз­повіді і так ми вирішимо багато уявних розбіжностей.

Отже, ангел приходить до збентеженого Йосифа. Досі яв­леним не було як із причини, названої вище, так і для того, щоби виявилася мудрість Йосифа. А коли справа наблизилася до звершення, нарешті являється ангел. "Та щойно він помис­лив це, як ось ангел Господній з'явився уві сні" Йосифу (Мф. 1, 20). Чи бачиш смиренність цього мужа? Не тільки не пока­рав, але й нікому не сказав, навіть Самій підозрюваній, а роз­думував тільки в собі, намагаючись приховати причину збен­теження від Самої Діви. Не сказав Євангеліст, що Йосиф хотів Її вигнати, але "відпустити", - настільки він був смиренний і скромний! "Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з'явився йому уві сні". Чому ж не наяву, як являвся пастирям, Захарії та Діві? Йосиф мав велику віру, тому для нього таке яв­лення було непотрібне. Для Діви було необхідне надзвичайне явлення ще до події, оскільки благовістя було надзвичайно важливим, важливішим, ніж благовістя Захарії. А для пастирів явлення було необхідне, оскільки це були люди прості.

Йосиф отримує одкровення після зачаття, коли його душа вже була охоплена недоброю підозрою, а водночас і готова пе­рейти до благих надій, аби тільки явився хтось і вказав зруч­ний шлях до цього. Для того і благовіститься після підозри, яка зародилася, щоби саме це послужило доказом сказаного йому. Про що нікому не говорив, а тільки подумав у думці, і тут почути все від ангела - це було безперечною ознакою того, що ангел прийшов і говорить від Бога, бо тільки Богові влас­тиво знати таємниці серця. Бачиш, скільки цілей звершується! Виявляється мудрість Йосифа, вчасно сказане допомагає йому у вірі, сама розповідь стає безперечною, оскільки показує, що Йосиф був саме в такому стані, в якому слід було бути.

6. Як же ангел запевняє його? Послухай і дивуйся мудрості того, що сказано. Ангел, прийшовши, говорить йому: "Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, дружину твою" (Мф. 1, 20). Тут же приводить йому на згадку Давида, від яко­го мав народитися Христос, і не дає залишатися йому збенте­женим, нагадавши через імена предків про обітниці, які були дані всьому роду. Бо навіщо ж тоді його називати сином Да­видовим? "Не бійся". В інших випадках Бог чинить не так. Бо коли дехто задумував проти дружини Авраама те, чого не по­винно бути, то Бог використав найсильніші слова та погрозу, хоч і там причиною було невідання. Фараон узяв до себе Сарру через незнання, однак Бог навів на нього страх. А тут Бог чи­нить поблажливо, оскільки звершувалася справа надзвичайно важлива, і великою була різниця між фараоном і Йосифом, а тому і не потрібні були погрози. Сказавши: "Не бійся", цим по­казує, що Йосиф, тримаючи в домі підозрювану в перелюбстві, боявся образити Бога, бо коли б цього не було, то він і не по­думав би її відпускати.

Отже, зі всього відкривається, що ангел прийшов від Бога, виявляючи і переказуючи все, про що Йосиф роздумував і чим був стривожений його розум. Назвавши ім'я Діви, ангел не зу­пинився на цьому, але додав: "...дружину твою", - адже, якби Їїдівоцтво було розтлінне, то він не назвав би Її так. Дружиною ж називає тут заручену: так зазвичай Писання називає заруче­них зятями ще до шлюбу. Що ж означає "прийняти"? Утрима­ти у своєму домі, оскільки Йосиф у думці вже відпустив Діву.

Саме Цю відпущену, - каже ангел, - утримай у себе. Її вручає тобі Бог, а не батьки. І вручає її не для шлюбу, а щоби жити разом. Вручає, оголошуючи про це через мене.

Як Христос пізніше вручив її учневі, так нині вручаєть­ся Вона Йосифу. Потім ангел, натякнувши на причину свого явлений, змовчав про Йосифову недобру підозру, а розвіяв її скромніше і благовидніше, пояснивши причину зачаття і по­казавши, що саме через те, чому Йосиф побоювався і хотів Її підпустити, він повинен прийняти й утримати Її в себе, і так зовсім звільнив його від переживань.

Вона не тільки чиста від беззаконного змішання, - го­ворить ангел, - але й зачала в утробі надприродно. Тому не тільки відклади страх, а ще й радій, "бо зачате в Ній є від Духа Святого" (Мф. 1, 20).

Дивні діла, які перевершують людське розуміння і пере­вищують закони природи! Як же переконався в цьому Йосиф, який не чув про такі події? Через відкриття того, що було, що відкрив ангел. Для того він і відкрив усе, що відбувалося в дум­ках Йосифа, чим він був обурений, чого боявся і що надумав, щоби через це переконався і в тому (що було сказано). А кра­ще сказати, що ангел переконує Йосифа не тільки через те що було, але і майбутнім. "Народить же, - каже він, - Вона Сина, і наречеш Йому ім'я Ісус" (Мф. 1, 21).

- Хоча Той, Хто народиться, є від Духа Святого, але не ду­май про себе, що ти усунений від служіння під час втілення. Хоча ти не сприяєш народженню і Діва перебуває недоторкан­ною, однак те, що належить батькові, це, не завдаючи шкоди гідності дівоцтва, надаю тобі - ти даси ім'я Народженому, ти "наречеш Йому ім'я". Хоча Він не твій Син, але ти будь Йому замість батька. Отже, починаючи з наречення імені, передаю тебе Народженому.

Далі, щоби хтось тут не подумав, що Йосиф є батьком, по­слухай, з якою обережністю говорить ангел. "Народить же, - каже він, - Вона Сина". Не сказав; народить тобі, але висло­вився невизначено, оскільки Марія народила не йому, а для всього світу.

7. Ім'я принесене ангелом з небес для того, щоби показати Того, Хто дивно народжується, оскільки ім'я Йосифу посилає: через ангела з небес Сам Бог. Справді, це не було просто ім'я, а скарб незліченних благ. Тому ангел і розтлумачує, його, вселя­ючи благі надії, і так приводить Йосифа до віри. Ми зазвичай до благих надій більш схильні, а тому й охочіше їм віримо.

Отже, утвердивши Йосифа всіма засобами у вірі: і тим, що було, і майбутнім, і теперішнім, і честю, йому наданою, ангел, крім того, наводить слова пророка, які все те підтверджують. Але, ще не навівши його слів, сповіщає про блага, які через Народженого будуть даровані світові. Які ж це блага? Звільнення від гріхів і їхнє знищення. "Він, - каже ангел, - спасе людей Своїх від гріхів їхніх". І тут сповіщається дещо дивне: благо­віститься звільнення не від плотських війн, не від варварів, але, що набагато важливіше, - звільнення від гріхів, від яких раніше ніхто не міг звільняти. Чому ж, спитають, сказав: "Лю­дей Своїх", а не додав: і язичників? Щоби раптом не здивувати слухача. Розумному слухачеві він дав розуміти і про язичників, бо Його люди - це не тільки юдеї, а всі, які приходять до Нього й отримують просвічення. Тож поглянь, як відкрив нам Його гідність, назвавши юдейський народ Його людьми. Цим ангел показує те, що Той, Хто народжується, є Сином Божим і що говорить він про Небесного Царя, оскільки, крім цієї єдиної Осо­би, будь-яка інша сила не може відпускати гріхи.

Отже, отримавши такий дар, будемо докладати всіх зусиль, щоби не втратити такого великого благодіяння. Якщо наші грі­хи були гідні покарання ще раніше такої честі, то тим більше гідні після такого невимовного благодіяння. І кажу це тепер не без причини. Я бачу, що багато хто після хрещення живе більш недбало, ніж ті, які не хрестилися, і не має жодних ознак християнського життя. Ось тому ні на торжищі, ні в Церкві не відразу розрізниш, хто віруючий, а хто невіруючий; хіба тільки під час звершення Таїнств можеш побачити, що одні висила-ються, а інші залишаються в храмі. Однак слід було би відріз­нятися не за місцем, а за поведінкою. Зовнішні достоїнства за­звичай пізнаються за зовнішніми ознаками, а наші достоїнства потрібно розпізнавати за душею. Віруючого має бути видно не тільки через дар, але й через нове життя. Віруючий повинен бути світильником для світу і сіллю. А коли ти сам собі не сві­тиш, не запобігаєш власній гнилості, то як ми можемо впізна­ти тебе? Чи тому, що ти занурювався у священні води? Але це може привести тебе до покарання. Велич честі для тих, які не хочуть жити відповідно до цієї честі, збільшує кару. Віруючий повинен сяяти не тільки тим, що отримав від Бога, але й тим, що власне належить йому, він має бути взірцем у всьому: і хо­дою, і поглядом, і виглядом, і голосом.

Кажу це для того, щоб ми бачили благопристойність не для показу, а для користі тих, хто дивиться на нас. А зараз, з якого боку не намагаюся розпізнати тебе, скрізь бачу тебе в негідно­му стані. Чи хочу з'ясувати про тебе відповідно до місця - бачу тебе на кінських іподромах, на видовищах, бачу, як ти прово­диш дні в беззаконні, в негідних зустрічах, на ринку, в співто­варистві з розпусними людьми. Чи хочу з'ясувати про тебе за твоїм виглядом - бачу, що ти невпинно смієшся і розсіяний, ніби розпусна блудниця, у якої ніколи не закривається рот. Чи стану судити про тебе за одягом - бачу, що ти наряджений ні­чим не краще за комедіанта. Чи стану судити про тебе за тво­їми супутниками - бачу, що ти водиш за собою дармоїдів та улесників. Чи стану судити про тебе відповідно до слів - чую, що ти не вимовляєш нічого здорового, ділового, корисного для нашого життя. Чи судитиму про тебе відповідно до твого столу - тут відкривається ще більше причин для осуду.

8. Отже, скажи мені, з чого можу впізнати, що ти вірний, коли все перераховане мною запевняє в протилежному? Але що я кажу: вірний? Навіть не можу напевно впізнати, чи ти людина. Коли брикаєшся, мов осел, скачеш, як віл, іржеш на жінок, наче кінь, обжираєшся, як ведмідь, відгодовуєш плоть, наче мул, злопам'ятний, мов верблюд, хижий, як вовк, серди­тий, як змія, уїдливий, як скорпіон, підступний, як лисиця, бе­режеш в собі отруту злоби, як аспид і єхидна, ворогуєш проти братів, як лукавий демон, - як можу визнати тебе людиною, не побачивши в тобі ознак людського єства? Шукаючи відміннос­ті між оголошеним і вірним, наражаюся на небезпеку не зна­йти відмінності навіть між людиною і звіром. Але як насправді назву тебе звіром? Адже у кожного звіра є якась одна із цих вад. А ти, поєднавши в собі всі вади, своїм безумством далеко перевершуєш їх. Чи назву тебе бісом? Але біс не служить збит­куванню над черевом, не любить грошей. А коли в тобі більше вад, ніж у звірах і бісах, то, скажи мені, як можна назвати тебе людиною? А коли не можна назвати тебе людиною, то як бу­демо називати тебе вірним? А що є найбільїп печальним, то це те, що, перебуваючи в такому негідному стані, ми вже не думаємо про неподобство своєї душі, не маємо уявлення про її мерзотність.

Коли ти сидиш у цирульника і стрижеш волосся, то, узяв­ши дзеркало, зі всією пильністю розглядаєш зачіску, запитуєш у тих, що стоять поблизу, і в того, хто стриг, чи добре лежить волосся у тебе на лобі. Будучи старим, часто не соромишся до шаленства поринати у юнацькі мрії. А того, що душа наша не тільки потворна, але й навіть звіроподібна і стала сциллою чи химерою, про які згадується в язичницьких байках, ніскільки не відчуваємо, хоч і тут є духовне дзеркало, яке набагато краще і корисніше за матеріальне, бо не тільки показує неподобство, але й навіть, коли захочемо, перетворює його на незрівнянну красу. Таким дзеркалом є пам'ять про добрих мужів та розпо­віді про їхнє блаженне життя, читання Писання, закони, дані від Бога. Коли одного разу захочеш подивитися на зображення тих святих, тоді побачиш мерзотність свого серця; а побачив­ши, щоби позбутися свого неподобства, вже ні в чому іншому не будепі мати потреби. Ось для чого корисне нам це дзеркало - воно робить легким перетворення.

Отже, нехай ніхто не залишається в образі безсловесних. Якщо раб не входить у дім батька, то як ти можеш вступити до передпокою дому, будучи звіром? Але що я кажу: звіром? Така людина гірша за всякого звіра. Звір, хоч за природою дикий, але часто за допомогою людського мистецтва стає смиренним. Яке ж прощення будеш мати ти, який їхнє природне звірство перетворюєш на невластиву їм від природи покірність, а свою природну смиренність перетворюєш на неприродне звірство? Дикого за природою робиш смирним; а себе, за природою сми­ренного, проти природи перетворюєш на дикого? Лева при­боркуєш і робиш ручним, а своєму гніву дозволяєш бути не­приборканим більше за лева? У першому випадку зустрічають­ся дві проблеми: те, що звір позбавлений розуму, і те, що він лютіший за всіх. Проте ти, завдяки неабиякій мудрості, даній тобі від Бога, долаєш природу. Як же ти, який долаєш природу у звірах, у собі зраджуєш і природі, і досконалості волі? Якби я наказав тобі зробити покірливою іншу людину, ти не визнав би мого наказу неможливим, хоч і міг би мені заперечити, що ти не господар чужої волі і що не все від тебе залежить. Однак тепер наказую тобі приборкати власного звіра, над яким ти по­вний господар.

9. Отже, чим виправдаєшся в тому, що не володієш влас­ною природою? Яке можеш подати належне виправдання в тому, що з лева робиш людину, а про себе не піклуєшся, коли з людини робишся левом? Йому передаєш властивості вищі за його природу, а в собі не зберігаєш навіть природних. Диких звірів намагаєшся довести до такого ж благородства, яким є наше, а себе скидаєш з царського престолу і доходиш до звіря­чої несамовитості?

Уяви собі, якщо хочеш, що і гнів є звіром, і як інші докла­дають старання у навчанні левів, так ти вияви старання над со­бою і свій неприборканий розум зроби тихим і покірним. Адже гнів має такі страшні зуби і кігті, що коли його не приборкаєш, то він винищить усе. Навіть лев і єхидна не можуть терзати ну­трощів із такою жорстокістю, як гнів невпинно терзає залізни­ми кігтями. Він не тільки шкодить тілу, але й нищить здоров'я душі, поїдаючи, терзаючи, роздробляючи всю її силу, роблячи її ні до чого нездатною. У кого всередині завелися черв'яки, той не може дихати, бо всі його нутрощі роз'їдені. Як же ми зможе­мо породити бодай щось благородне, носячи всередині такого змія, - маю на увазі гнів, - який виснажує наші нутрощі?

Як позбутися цієї виразки? Вживаючи пиття, яке може убити внутрішніх черв'яків і змій. Але яке пиття, спитаєш, має таку силу? Чесна Кров Христова, якщо приймається з надією. Вона може вилікувати всяку хворобу. Далі, уважне слухан­ня Божественних Писань і поєднувана з ним милостиня. Усі ці засоби можуть убивати пристрасті, які розслаблюють нашу душу. Тільки тоді будемо жити, а зараз ми нічим не кращі за мертвих. Коли живими є пристрасті, тоді неможливо жити нам - неодмінно загинемо. Якщо не встигнемо убити їх тут, то вони уб'ють нас там. А краще сказати: ще тут, ще раніше смерті спри­чинять для нас найжорстокіші кари. Кожна з цих пристрастей є жорстокою, болісною, ненаситною, щодня поїдає нас, нічим не задовольняючись. Зуби їхні - це зуби левів і навіть страш­ніші за левів. Коли лев ситий, він залишає тіло, яке йому по­палося, а пристрасті ніколи не насичуються і не відстають, аж поки уловлену ними людину не затягнуть до диявола.

Такою є сила пристрастей, що вони вимагають від своїх по­неволених такого ж рабства, до якого віддав себе Павло Хрис­тові, знехтувавши заради Нього і геєною, і Царством. Той, хто впадає чи в плотську любов, чи сріблолюбство, чи честолюб­ство, починає вже сміятися над геєною і нехтувати Царством, аби тільки виконати волю тих пристрастей.

Отож будемо вірити Павлові в тому, що він настільки любив Христа. Якщо є люди, які до такої міри стали рабами пристрас­тей, то що неймовірного є в любові Павловій? Тому і слабкою є наша любов до Христа, що вся сила виснажується на любов гріховну, і ми стали хижаками, сріблолюбцями, рабами марно­тної слави. А що може бути більш нікчемне за цю славу? Якщо станеш і в тисячу разів знаменитішим, ти нічим не кращий за людей невідомих. Навпаки, саме через це зробишся ще більш безчесним. Коли ті, які тебе прославляють і виставляють зна­менитим, сміються над тобою саме за те, що ти бажаєш від них слави. Тож чи та твоя старанність не приведе до протилежного твоєму бажанню?

10. Ці люди чинять як викривачі. Хто хвалить відданого пе­релюбству чи розпусті і лестить йому, той саме цим більше ви­криває похітливого, ніж хвалить. Так само, коли всі ми хвали­мо того, хто прагне слави, то цим більше викриваємо його, ніж хвалимо. Отже, навіщо ти багато піклуєшся про такі справи, наслідки від яких завжди протилежні твоїй меті? Якщо хочеш прославитися, то знехтуй славою і будеш славнішим за всіх. Для чого тобі зазнати того ж, що трапилося з Навуходоносором? Він поставив статую, мріючи отримати ще більшу славу від дерева і бездушного зображення, - той, який мав життя, хотів прославитися через те, що не має життя. Чи бачиш над­звичайне безумство? Мріючи вшанувати себе, він ще більше збезчестив, показавши, що більше надіється на бездушну річ, ніж на самого себе і на свою живу душу, через що й віддав таку перевагу дереву. Хіба не заслуговує він насмішок за те, що шу­кає собі похвали не у житті, а в дошках? Це все одно, ніби хтось надумав більше хвалитися підлогою в домі чи красивими схо­дами, ніж тим, що він є людиною.

Проте чимало хто з нас наслідує нині Навуходоносора. Як він хотів здивувати своїм зображенням, так деякі серед нас ду­мають дивувати одягом, інші - будинком, мулами, колісниця­ми, колонами, які є в їхніх домах. Погубивши в собі гідність людини, вони ходять і шукають для себе абсолютно смішної слави в інших речах. Знамениті і великі слуги Божі не цим про­сяяли, а належним (перед Богом). Вони були і невільниками, і рабами, і юнаками, і чужоземцями. Вони не мали нічого влас­ного, а виявилися набагато поважнішими за тих, які рясніють багатством. Ані величезна статуя, ані вельможі, ані вожді, ані незліченні війська, ані безліч золота, ані вся пишнота не могли задовольнити пристрасті Навуходоносора, щоби показати себе великим. А для слуг Божих, позбавлених усього, досить було одного смирення. Не маючи нічого, вони виявилися настільки більш сяючими за того, хто носить діадему та порфіру і володіє всім, наскільки сонце світліше за перлини.

На ганьбу перед усім світом були приведені юнаки, полоне­ні раби, і як тільки вони з'явилися, очі царя заблищали вогнем, їх оточили вожді, правителі, урядовці і все бісівське сонмище. Звідусіль лунає звук флейт, сурм і всяких музичних знарядь, підносячись до небес, оповіщаючи їхній слух. Піч палала до безмірної висоти, і полум'я її торкалося хмар. Усе було напо­внене трепетом і жахом. Але юнаків ніщо не лякало. Навпаки, посміявшись, мов над дитячою грою, вони виявили мужність та смиренність і голосніше за ті сурми волали: "Нехай буде ві­домо тобі, царю" (Дан. 3, 18)! Вони навіть словом не хотіли образити мучителя, а хотіли тільки показати своє благочестя. Тому не стали багато говорити, а все висловили стисло: "Бог наш, - говорять вони, - Якому ми служимо, сильний спасти нас від печі" (Дан. 3, 17). Для чого виставляєш перед нами без­ліч народу? Що нам піч? Для чого гострі мечі, страшні списо­носці? Наш Владика вищий і сильніший за все це. Потім, по­думавши, що це може бути угодно Богу і Він попустив їм бути спаленими, тому, щоб і в такому випадку їх не назвали обман­щиками, вони на завершення додали: "Якщо ж і не буде того, то нехай буде відомо тобі, царю, що ми богам твоїм служи­ти не будемо" (Дан. 3, 18).

11. Якби вони, допустивши, що Бог справді їх не спасе, ска­зали, що Він не спасе через гріхи, то їм не повірили б. Тому вони перед царем про гріхи не говорять, а кажуть про це в печі - там згадують усі свої гріхи. Перед царем же нічого та­кого не вимовляють, а тільки те, що вони не зрадять благо­честю, хоч би їм належало згоріти. Робили вони все те, що ро­били, не для нагород і подяк, а тільки з любові, незважаючи на те, що були в неволі і рабстві, не користувалися ніякими благами, позбавлені вітчизни, волі і всього майна. Не говори мені про почесті, які були надані їм при царському дворі. Свя­ті і праведні юнаки в тисячу разів охочіше погодилися б зби­рати милостиню у своїй вітчизні і насолоджуватися красою храму, як говорить Давид: "Бажаю краще бути біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників", і "один день у дворах Твоїх краще за тисячу днів" (Пс. 83, 11). У тисячу разів охочіше погодилися б вони бути останніми у своїй вітчизні, ніж царювати у Вавилоні. Це видно з того, що говорять вони в печі про важке перебування у Вавилоні. Хоча самі нони і користувалися великими почестями, але, дивля­чись па прикрощі інших, жорстоко мучилися.

Саме такою є властивість святих - не віддавати переваги перед спасінням ближніх ані славі, ані честі, ані будь-чому ін­шому. Поглянь, як вони в печі молилися за весь народ. А ми не пам'ятаємо про братів і в спокійному житті. Водночас, коли вони прагнули пояснити і сни, то мали на увазі не свою ко­ристь, а користь багатьох. А те, що вони знехтували смертю, це вони довели згодом багатьма прикладами. Вони на все го­тові, аби тільки вмилостивити Бога. А оскільки визнають себе нездатними для того, то вдаються до отців і говорять, що самі нічого не можуть принести, крім упокореного духу.

Будемо і ми наслідувати їх. Адже і перед нами стоїть зо­лотий образ - долаюча влада мамони. Однак не будемо при­слухатися до тимпанів, сурм, арф та інших принад багатства. І хоч би належало впасти в піч убогості, віддамо перевагу цій убогості, аби тільки не поклонитися ідолу, і тоді посеред печі буде прохолодна роса. Отож не будемо боятися, почувши про піч убогості. Бо й тоді ті, які були вкинені в піч, стали сяючи­ми, а ті, котрі поклонилися ідолу, - вбиті. Але тоді все відбу­лося у свій час, а зараз одне звершується тут, а інше - в май­бутньому житті, а ще інше - і тут, і там. Котрі обрали вбогість, щоби не кланятися мамоні, ті сяятимуть і тут, і там; а ті, які неправедно збагатилися тут, там отримають найжорстокішу кару. Зцієї печі вийшов Лазар, сяючи не менше за трьох юна­ків, а багач, який належав до тих, які поклонялися ідолу, осу­джений на муку в геєні.

Одне є ознакою іншого. Як тут ті, які були вкинені в піч, нічого не зазнали, а ті, які стояли зовні, в одну мить були спа­лені, так буде і тоді. Святі, переходячи через вогняну ріку, не відчують нічого неприємного і будуть виглядати радісними, а ті, які поклонилися ідолу, побачать, що вогонь нападає на них лютіше за всякого звіра і затягує їх у геєну. А коли хтось не ві­рить, що є геєна, той, побачивши халдейську піч, нехай через сучасне переконається в майбутньому і боїться не печі вбогості, а печі гріха. Гріх - це полум'я і мука, а вбогість - роса і прохо­лода. У гріховній печі стоїть диявол, а в печі убогості - ангели, які відводять полум'я.

12. Нехай прислухаються до цього багачі, які розпалюють полум'я вбогості! Бідним воно не вчинять ніякої шкоди, бо на них сходить роса, а себе зроблять жертвою полум'я, яке запа­лили власними руками. Тоді ангел зійшов до трьох юнаків, а нині ми зійдемо до тих, які знаходяться в печі убогості, і милос­тинею подамо росу, відведемо полум'я, щоб і нам разом з ними отримати вінці, щоб і для нас розвіялося геєнське полум'я під голосу Христового: ви бачили Мене спраглим і напоїли (Мф. 25, 37). Цей голос буде тоді для нас росою, яка шумить посе­ред полум'я. Отже, зійдемо з милостинею в піч бідності, по­дивимося на смиренних, які ходять у ній, нехтуючи вугіллям. Поглянемо на чудо нове і дивне, на людину, яка співає в печі, на людину, яка дякує у вогні, зв'язана надзвичайною убогістю, і віддає велику хвалу Христові. Хто із вдячністю переносить убогість, той рівний трьом юнакам, бо бідність страшніша за вогонь і, звичайно, сильніше обпалює. Однак юнаків не обпа­лило полум'я, і пута їхні розв'язалися миттєво, як тільки вони принесли подяку Господу.

Так і тепер. Якщо ти, потрапивши в убогість, будеш дя­кувати, то і пута розв'яжуться, і полум'я загасне. А якщо не загасне, то звершиться ще більше чудо - полум'я стане дже­релом, як трапилося і тоді. Посеред печі вони прохолоджува­лися чистою росою, яка хоч і не загасила полум'я, зате пере­шкоджала вогню палити тих, кого вкинули чуди. Те ж саме можна бачити і в смиренних: і вони в убогості більше вільні від страху, ніж багаті.

Отже, не будемо стояти зовні печі, тобто, не маючи мило­сердя до вбогих, щоби не зазнати нам того, що сталося тоді з тими, які були біля печі. Якщо ти зійдеш до юнаків і станеш з ними, то вогонь не заподіє тобі ніякого зла, а коли станеш вго­рі і будеш дивитися на тих, які перебувають у вогні вбогості, тоді полум'я спалить тебе. Тож зійди у вогонь, щоб не згоріти від вогню. Не стій зовні вогню, щоб не захопило тебе полум'я. Якщо вогонь застане тебе разом з бідними, то він відійде від тебе, а коли побачить тебе таким, що гидуєш ними, тоді в ту ж мить нападе й охопить тебе. Тому не відходь від тих, які вкинені, а коли диявол звелить вкинути в піч убогості тих, які не поклоняються золоту, тоді будь не між тими, які вкидають, а між тими, яких вкидають, щоби бути серед спасенних, а не спалюваних. Не підкорятися пристрасті сріблолюбства і жити у співтоваристві з бідними - це найщедріша роса. Хто знехту­вав пристрастю до багатства, той багатший за всіх. Як юнаки, які знехтували тоді царем, стали величнішими за царя, так і ти, коли знехтуєш усім світським, тоді будеш ціннішим за цілий світ, подібно до тих святих, "яких увесь світ не був дос­тойний" (Євр.11, з8).

Отже, щоб тобі стати гідним небесного, знехтуй теперіш­нім. Тоді і тут отримаєш велику славу, і насолодишся майбут­німи благами, за благодаттю і людинолюбством Господа на­шого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.

Джерело: Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого - Том 7 книга 1 - Тлумачення  на Євангелиста Матфея (бесіда 4)

Переклад протоієрея Михайла Маруся під редакцією Патріарха Філарета