Процес відродження релігійного життя в Україні розпочався з дня проголошення незалежності, і набув широкого розмаху у період державотворення. Держава стала на шлях цивілізованих відносин з Церквою. Одним з перших її законодавчих актів став Закон “Про свободу совісті і релігійні організації”. За короткий час було сформовано конституційно-правове поле державно-церковних відносин, що спричинилося до інтенсивного розвитку церковно-релігійних структур та величезних змін у сфері релігійного життя. Сьогодні в Україні утворено мережу релігійних організацій, що охоплюють “релігійні громади, управління, центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій”. Динаміка зростання інституційної мережі релігійних організацій засвідчує їх достатність для задоволення релігійних потреб віруючих. Випереджаючими темпами, порівняно з традиційними Церквами, зростає кількість протестантських та неорелігійних організацій. Водночас зберігається історично притаманне Україні домінування православ’я.
За даними Державного комітету України у справах релігії, станом на 01.01.2001р. в Україні діяло 24311 релігійних організацій, у тому числі 23400 громад 105 конфесій, течій і напрямів. Практично усі конфесії в Україні мають регіонально окреслену мережу своїх структур. Центр релігійної активності виразно зміщений у західні області України, де зосереджено майже половину відсотків усього масиву релігійних організацій. Найбільш численні мережі громад мають традиційні (історичні) для України конфесії, тобто такі релігійні напрями, які існують у країні протягом життя кількох поколінь, релігійна практика яких добре відома і вже стала елементом суспільної культури. Такими конфесіями і напрямами, насамперед, є православ’я і греко-католицизм, а також римо-католицизм і такі версії протестантизму як баптизм, євангелізм (п’ятидесятництво), адвентизм. Традиційними конфесіями також мають називатися історично вкорінені в Україні іудаїзм, іслам, угорська реформатська Церква.
Водночас, протягом останнього десятиліття в Україні з’явилися досі невідомі, не традиційні для українського суспільства конфесії, течії та напрями, які є історично притаманні іншим країнам. Наприклад, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони), Шведська та Англіканська Церкви. З’явилось також безліч неорелігій або новітніх релігійних рухів. Це релігійні угруповання, які утворено протягом недавнього часу, культова практика яких або невідома громадськості, або вона настільки відмінна від традиційної, що викликає тривогу, а іноді й активний спротив її поширення. Протягом 1992-1999рр. з’явилися 23 нові віросповідання.
Провідним у церковно-релігійному житті України продовжує залишатись православ’я, яке становить більше половини усіх релігійних громад України. Водночас, воно не має сьогодні єдиного організаційного оформлення і представлене трьома Церквами. УГКЦ за кількістю релігійних організацій сьогодні посідає друге місце – 3388 або 13,9% від загальної кількості організацій. Третьою релігійною християнською течією на Україні є протестантизм, який представлений 45 напрямами.
Останнім часом в Україні виділилась ще одна група релігій - це нетрадиційні релігії, неорелігії або новітні релігійні рухи. Дослідники називають багато причин виникнення нових і нетрадиційних релігій. Це – економічні труднощі, кризовий стан економіки, екологічні, демографічні проблеми, які спричиняють зміни у світогляді людей. Серед причин називають і консервативність традиційних релігій, які не мають ефективного механізму реагування на болючі питання сьогодення. Не можна не відзначити такого фактору, як розширення контактів і взаємодії народів і країн, розширення інформаційного простору. Пошуки істини, нових цінностей, духовних орієнтирів, притаманних людському духові - також є важливим фактором цього процесу. Нові релігії, або неорелігії – це нові вчення, нові духовні орієнтири, які виникли в середині ХХ ст. на основі вже існуючих релігій як їх синтез (синкрет) або модернізація. Дослідники відмічають еклектичний характер нових релігій, тому термін “нові” відносно них можна вважати умовним.
Нові релігії класифікують за такими групами:
Нехристиянські. Це – міжнародні християнські місії, секти – Міжнародна Християнська місія, Християнська місія “Емануїл”, Армія спасіння, Лівобережна Церква Христа та ін. Відроджені християнські об’єднання українського походження – Спілка християнської міжконфесійної згоди “Лога”, Собор євангельських церков. Євангелістські – їх вчення ґрунтується лише на Євангелії – Діти Бога, Церква Перемоги, Церква Скелі, Слово життя, Слово віри, Чиста Церква, Християнська Надія, Нове життя та ін.
Неоязичництво: послідовники Шаяна (“рідновірці”, РУНвіра, Ладовірство, Собор Рідної віри, Великий вогонь).
Синтетичні неорелігії: Церква уніфікації, Віра багаї, Церква Єднання.
Неоіндуїзм: Міжнародне товариство свідомості Кришни, Товариство Шрі Ауробіндо, Товариство ведичної культури та ін.
Езотеричні об’єднання: Реріхівське товариство, Асоціація “Живої етики”, Теософія, Братство Грааля.
Сайєнтологічні рухи: Діонетика, АСТІКА, Наука розуму, Християнська наука та ін.
Психотехнічні культи: Трансцендентальна медитація, Біле Братство, Вогняна квітка та ін.
Прибічники демонології, а також значного поширення набули й язичницькі напрями, побудовані на слов’янській міфології.
Прихильниками неорелігій є здебільшого молодь, представники інтеліґенції. Вони виявляють високий рівень релігійної активності, ведуть місіонерську та благодійну діяльність. Керівники неорелігійних угруповань беруть до уваги неоднозначне ставлення до себе з боку громадськості і влади, а тому намагаються підкреслено акцентувати зацікавленість проблемами національно-духовного відродження України, засвідчити свою лояльність до державних структур.
В Україні представлені практично всі відомі у світі неорелігійні течії.
Оскільки Україна – багатонаціональна та багатокультурна країна, то окрім різноманітних християнських традиційних Церков діють також різні нехристиянські конфесії. Серед них найбільшого поширення набули іудаїзм та іслам.
Таким чином, аналіз церковно-релігійної ситуації в Україні дає можливість зробити наступні висновки, що в Україні - полiетнiчна та полiконфесiйна держава і немає домінуючої Церкви, з якою асоціювало б себе суспільство, або переважна його частина. Кожна з Церков є переважно регіональною, з обмеженою сферою впливу.