І Серце Священика і Бог
Певно що, у серці священика, найважливіше є Бог. Але через те, що Бог є безмежно досконалий і розум священика не може відповідно охоплювати Його, також не може серце священика охопити через його волю. Завжди Бог є більше, завжди Бог є далі, завжди Бог є недосяжний, як сказав Св. Августин: “Бог не був би Тим, Ким Він є, як би Його зрозуміли”. Чи як сказав Псевдо Діонісій і повторять богослови: “про Бога ми знаємо більше про те, що Він не є ніж про те, що Він є”. Таким чином, що в нашому серці завжди, як і у серцях богословів грається аналогія віри, і аналогія між сотворінням і Сотворителем.
Те, що у містичній мові є “Темна ніч”, і те, що у мові С. Левіса є реальність, те що самий Бог є іконоборець, тобто знищить всі ті уяви з якими ми його уявляємо, тому що, Він завжди є більший.
Тому у серці священика, коли проходять священичі роки, кожний раз більше і більше росте думка про величність Божу. Ніхто не є такий великий, як Бог. Зростає поняття про Божу святість, перед яким, як пише Йов “і Небеса нечисті” (15, 15). Поняття про силу Божу у кожні Службі Божій, а особливо у моменті перетворення, діло божественної всемогутності, через яке, субстанція хліба і вина, стають тілом і кров'ю Господньою.
Тому, як наслідок цього, спонтанно, народжується від серця священика, поклоніння до Бога. Тільки перед Богом можна поклонятися. Нічого не є гідне поклоніння порівняно з Богом. Якщо ми поклоняємось перед ним, означає, що віддаємо Йому найбільшу любов, найчистішу любов, з усіма силами нашої душі, з усіма силами нашого розуму, з усіма силами нашого серця.
І це поклоніння до Бога не є щось, з одного моменту, не є щось, що пройде. Момент молитви, момент Служби, момент молитви на вервиці чи утреньої, а чи вечірньої. А народжується з серця багато разів на день. Тому дуже багато разів, з цього виникає поняття про Божу величність. Тому разом з поклонінням, священник дає похвалу Богу, похвалу Його устами, але понад усе похвалу Його серцем, похвалу у тих моментах коли молиться у повноті, але також дає похвалу Тому, кого в кожному моменті повинен хвалити ділами, життям, прикладом. І пізнаючи хто є Бог: І тільки Бог є Бог. Тоді спонтанно народжується поняття про те, що ми грішні і через священиче серце, просити прощення у Бога. Просити прощення за особисті гріхи і гріхи усіх людей, і гріхи усього людства. Таким чином, бачачи пароха на молитві, де він молиться за парафіян, за нарід, який владика довірив йому. Але він молиться не тільки за парафіян його парафії, але й за всіх людей у всіх країнах і у всіх місцях світу.
ІІ Серце священика і людей
На другому місці у серці священика є кожний чоловік і жінка, діти з їхньою цнотливістю,молодь з її інтузіазмом. Через серце священика проходять дорослі з їхньою відповідальністю, старі з їхньою мудрістю, хворі з їхніми болями, бідні з їхніми потребами. Проходять грішники, яким бракує Бога і святі повні ласки. Проходять добрі і злі. Справедливі і несправедливі. Потребуючі і ті, які мають надміру. Всі без виключення, і це через одну просту причину: тому, що “Христос умер за всіх” (ІІ Kор 5,15). І так, як Христос помер за всіх, так і священик має бути готовий дати життя за всіх, без виключення, без вийнятковостей, навіть за тих, які його ненавидять, тому що Христос дав приклад цього, коли прибитий на хресті сказав: “Отче, прости їм, бо незнають, що роблять” (Лк 23, 24). І тому священик, як каже святий Павло, сміється з тим хто сміється і плаче з тим, хто плаче (І Кор. 7,22).
Св.Вінцент де Поль сказав: “Я страждаю, я сумую з вашим стражданням із вашим смутком”. Таке є серце справжнього священника. Універсальне серце, яке охоплює і обіймає весь людський рід, тобто обіймає все те, що є автентично людське: соціальні проблеми, політичні проблеми, економічні проблеми, як брак праці, безробіття, потреба захисту прав, прогрес науки, техніки, местецтва, культури. Охоплює і обіймає все те, що має відношення до родин, Батьківщини, світу. Таким чином, що для нього ніщо не є чуже, що є автентично людське, тому що так, як Христос помер за всіх, щоб через Його ласку людина могла вирішити всі свої проблеми.
І я зміцнюю це, що я кажу своїми бідними словами, з одним чудовим текстом того великого священика, який був Дон Орьоне, апостол любові, хто заснував Cottolengos, більшість яких у Аргентині, даючи таким чином прийняття тих, які є найбідніші серед бідних. Найбільш потребуючі бідні.
Сказав Дон Орьоне: “Не бачити у світі нічого, а тільки душі наших братів, душі маленьких, душі бідних, душі грішників, душі справедливих, душі заблуканих, душі розкраяних, душі непокірні до святої Христової Церкви, душі нещасних та запроданців-священиків, душі підкорені болю, душі білі, як голубки; прості, чисті і ангельські душі дів, душі пропащі у темряві і пристрастях у просторі і тваринності тіла, душі горді від зла, душі жадібні влади і золота, душі повні від самих себе, які думають лише про себе, душі загублені, які шукають дорогу, болячі душі, які шукають притулку або слова співчуття, душі виючі у безнадії прокляття чи душі захоплені у екстазі божественної правди. Всі є улюблені Христом, за всіх помер Христос, і всіх хоче спасти у Його руках і у Його проколеному серці. Наше життя –продовжує Дон Орьоне– і все наше згромадження має бути піснею і одночасно всепаленням універсального братерства у Христі. Бачити і відчувати Христа у людині. Маємо мати у нас, преглибоку і превисоку музику любові. Для нас центральна точка всесвіту є Церква Христа, і точка християнської драми є душа. Я не відчуваю нічого іншого крім безмежної божественної симфонії трепетних душ, навколо Хреста. І з Хреста тече для нас, крапля за краплею, на протязі століття, божественна кров пролита за кожну людську душу. З хреста, Христос викликнув: “Я жажду” (Ів 19, 28). Страшний крик пекучої спраги, не з тіла, а це крик – спраги душі. Саме через спрагу наших душ, Христос помирає.”
Тому розквітає з того великого священичого серця Блаженного Дон Орьоне, таке прохання до Бога: “Постав мене Господи у проході пекла, щоб я через твоє милосердя міг би закрити його”. Це вивчає священник через “співдотик” у кожній Службі Божій з Євхаристійним серцем Христа.
Маємо просити завжди, особливим способом у Пресвятої Богородиці, щоб у серці всіх священників була любов до Бога і до наших братів у любові Господній.
Не було на землі жодного сотворіння, щоб любило Бога, як Пречиста Діва й не було також на землі жодного сотворіння, щоб любило людей, так сильно як Вона.
Тому у неї, Матері і Цариці священиків, прошу ласки любити дуже сильно Бога і любити дуже сильно наших братів. Адже священник для мирян є тим Божим голосом, проводирем до пізнання Бога, добрим Батьком, який ніколи не залишить нас, не покине в скрутну хвилину,а буде з нами до самого кінця.
Автор: о.Карлос М. Буела, ВС