Чому європейські країни забороняють носіння хіджабу (паранджі)? Чи мають праву вони це робити? Що каже Біблія про покривання голови?
Останнім часом все частіше можна побачити тенденції європейський держав до боротьби з ісламськими традиціями та звичаями, зокрема носінням хіджабу (паранджі). В Тунісі заборонено носіння паранджі в громадським місцях, а зараз - слідом за Францією та Бельгією, в яких ввели заборону на носіння паранджі у громадських місцях, тепер ще й в Італії мусульманкам можуть заборонити носити одяг, що закриває обличчя. Про це нещодавно інформував портал Кіріос. Тому спробуємо розглянути суть проблеми, якщо така взагалі існує.
Що таке хіджаб (паранджа)?
Хіджаб (араб. - покривало, занавіс) - традиційне жіноче головне покривало, що приховує фігуру і обличчя. Цей елемент одягу приписаний Кораном: "«О, Пророк! Скажи жінкам своїм, і дочкам, і жінкам вірних, щоб вони щільно опускали нa себе свої верхні покривала. Так краще, щоб могли вони були відзначені... І не піддавалися зневагам»(Сура 33, аят 59).
"Восток - дело тонкое", - казав актор у відомому кінофільмі. Справді, Схід має свої традиції: кожна нація, країна, навіть місто і село мають свої, унікальні звичаї та культуру. І як християнство має свою атрибутику та культуру з всіма зовнішніми елементами, так і мусульманський світ є виражений в культурно-традиційних цінностях.
Мусульмани носять паранджу, а що одягають християни?
В Біблії сказано: "І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову, бо це є те саме, як була б вона виголена. Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стригтися чи голитися, нехай покривається!" (1Кор. 11:5-6).
Якщо мусульман законами і штрафом заставляють знімати одяг, то християн навіть закони не можуть заставити його одягнути. Так, жінки-мусульманки навіть вдома і на вулиці одягають скромно, не говорячи вже про молитву і мечеть.
Що ж стосується нас, християн, то тут картина куди сумніша: в храмі можна побачити напівоголених дівчат, а на вулиці - то взагалі краще мовчати. Чоловіки, погодьтесь: важко не думати зайвого, коли перед тобою іде дівчина, а всю їй Богом дану красу видно неозброєним оком. Звичайно, можна зіслатися на прародичів, які спочатку бігали голяком по Едемському саду, а потім одним фіговим листям прикривали свою наготу, але ми далеко не в раю, а на грішній землі.
Так що це виходить, що мусульманству - завдяки строгим і вимогливим законам - вдається зберігати порядок не тільки в часі молитви, але й повсякденному житті, а християни морально деґрадують? Погодьтесь, але частково так виглядає. І коли християнський світ, женучи за модою, забуває приписи скромності Святого Письма, то мусульмани, виконуючи приписи Корану, зазнають утисків.
Проте покривання голови і частково обличчя практикується і в християнських традиціях. Так, наприклад, сестри монастиря Студійського уставу мають облачення, які прикривають частину обличчя і голову, тому закон-заборона торкається і їх.
Держава заставляє оголятися, але чи має право?
Відкритим державам відкриті лиця, - так аргументували мужновладці свої нововведення, але якщо брати де-факто, то лозунг мав би бути радше такий: "європейські країни - за голі тіла та збочення". Чому так? А тому, що в "християнських" державах, таких, як Франція та Італія, які раніше були великими католицькими паломницькими і духовними центрами, представники влади приймають закони, які дозволяють розгулювати вулицями міст гомосексуалістам і лесбіянкам та влаштовувати гей-паради, закривають очі на оголені марафони, пляжі нудистів, порнографію, проституцію, але беруться боротися із скромними мусульманками, які прикривають своє обличчя, - це верх цинізму. Звідси виходить питання: чи є нормальною, адекватною така влада, яка деморалізує свою власну культуру і свій народ? Інше діло, коли мусульманок примушували носити хіджаб: тут була б мова іншою.
Одяг був даний людині Господом: "І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх" (Бт. 3:21). З самих початків людства, людина одягала те, що хотіла, за винятком спецодягу (військові, лікарі і т. п). І це є повне право людське: одягатися згідно своєї віри, звичаїв, традицій - це право кожної людини, яке дав їй Творець.
Обмеження, які ввели ряд країн на носіння паранджі, - це пряме порушення права людини: воно обмежує зовнішній вияв віросповідання; такі закони є наступом на мусульманську культуру і звичаї. Неозброєним оком видно, як в сучасному світі іде війна проти мусульман: в кінофільмах вони є тільки негативними персонажами, проти країн мусульманського світу воює європейська "християнська" спільнота, загарбуючи ресурси, зокрема, нафту. Не вагаючись, викладу свою думку, що і перевороти, які були організовані в мусульманських країнах США та Євросоюзом, - це також боротьба з мусульманством та ісламом.
Т. зв. "війна за демократію" в жодному випадку не виправдовує тих засобів, смертей і руйнацій, якими це здобувається. Можу з певністю сказати, що в Лівії, Єгипті, Тунісі та ін. країнах набагато краще жилося людям до переворотів і війн, але це - політика деспотичних держав (США та Євросоюзу), яким потрібні тільки ресурси, а на добро людей і їх традиції - начхати. Зрештою, форма правління "демократія", не є універсальною і точно не є притаманною для ісламського світу.
Разом з т. зв. демократією в ці невинні країни вносять весь бруд і збочення, стараються нав'язати нормальність гомосексуалізму, наркоманії та розбещення, аборти і евтаназії.