Всім вітання з-поза океану! Мова тепер піде саме про дружбу в соціальних мережах. Насамперед особистий кут бачення проблеми. Слід зауважити, що про це нині пишуть немало.
Ще древній філософ Арістотель підкреслював, що подібний завше шукає подібного... Чи й нас в Інтернеті теж відшукують подібні до нас: в переконаннях, життєвих ідеалах або цінностях? Як це можна взнати точно?
Певні користувачі не раз просяться у друзі, не маючи взагалі на видноті головного фото, закрита про них особиста інформація, є тобі цілком незнайомі, навіть не вітаються, нічого не пишуть при бажанні долучитися, тобто про мету приєднання. Якщо додати, можуть тихо просто "сидіти" в тебе на сторінці з невідомими до кінця намірами... Але якби це виглядало, коли б до твого помешкання попросилася незнайома людина в гості, побути на невизначений час, мала маску на собі і весь час... мовчала в хаті?? Виглядає дещо комічно, якщо не страшно.
Важко ось це зрозуміти. Якщо вже хтось хоче бути в когось у друзях, хто має фото і т.д., то, мабуть, варто з поваги до іншого зробити те саме, а не ховатися... Тому стає непросто довіряти кожному в такий спосіб, не перевіряючи. А тим паче в соціальних мережах: не все золото, що блищить, як знаємо. Тільки береженого береже Всевишній. Якщо видалити численних "німих друзів", що ще жодного разу за тривалий час не проявили себе якось в тебе не сторінці (жодного приватного повідомлення, видного коментаря тощо), то мало б хто лишився... Така вже віртуальна дійсність соціальних мереж, яка багатьох заторкує. Все ж таки якість краща, ніж кількість... «А інколи буває й таке, що в тебе в «контакті» певна особа є в друзях , а по вулиці йде й навіть не привітається, або вдасть, що тебе не помітила», - ділилась раз досвідом одна дівчина в часі обговорення схожої ситуації.
Між іншим, спілкувався якось на сайті Вконтакте із київським тележурналістом каналу «1+1» Олексієм Душкою. Сподобалась його ідея, хоч і не цілковито, котрої дотримується: додавати до друзів тільки знайомих із реального життя. Так виглядає і безпечніше і якісніше... Але що тоді робити з тими, що шукають весь час нових знайомств, зокрема хочуть мати священика (-ів) в себе у друзях, просячи духовних порад у всяких драматичних ситуаціях? Є священики, що поступають подібно як той тележурналіст... І це так само їхнє право чи вибір, з ким по-різному дружити, мати щось до діла.
З власного досвіду знаю, що можна знайти в мережі нефіктивних друзів на все життя. Сам стрічався з віртуальними співрозмовниками в реальному житті. На загал, як кажуть, справжній вірний друг може бути лишень один... Це як дружина, яка готова бути з тобою скрізь у радості чи горі. Все інше тільки проблиски цього земного ідеалу.
Якщо вже хтось є в мене у друзях в певній соціальній відомій мережі і нібито хоче добавитися знову, але під іншою сторінкою, то хочу, звісно, знати причину. Нема просто часу перепитувати і не бачу сенсу бути в мене на сторінці під двома сторінками. Без пояснень такі запити відхиляю, бо також знаю про існування численних «клонів», різних фейків (фальшивих сторінок). Теж, бувало, запитував невідомих "безликих" про мету знайомства чи дружби, яким чином віднайшли ту чи іншу сторінку в соціальній мережі (Вконтакте, Фейсбук, Твіттер тощо), то чомусь не всі відповідали... Страх бути виявленим? Незрозуміле шпигунство? Не завжди мовчання корисне.
Нещирість рідко толерується. Не одному так відмовив. Релігійні образочки шаную, квіточки люблю чи тваринок, однак не спішу приймати до свого кола друзів, допускати до важливої інформації на сторінці тих, що не хочуть показати свого лиця, чомусь ховаються під різними символами, картинками без себе і хочуть залишатися при тому після всього й надалі «безмовними». Дехто навіть не має реального імені з прізвищем чи хоче товаришувати інкогніто від імені якоїсь групи, де не вказано адміністратора чи модератора. Якщо захочу долучитися до якогось співтовариства (групи), то це колись зроблю. Однак персональну сторінку користувача мережі, де треба вказати теж персональні про себе, не варто реєструвати від імені якоїсь парафії, фірми, організації і т. д. Тим більше, що не раз ці речі не дозволяються правилами.
Для чого взагалі аж така секретність? Річ у тім, з таким стикався, прихований у такий спосіб користувач, зловживаючи іноді своєю анонімністю, вдається до несправедливих образ, пише неадекватні коментарі тощо. Навіть якщо хтось є християнином, то ним треба бути скрізь, тому що Всевишній, безперечно, все бачить і чує. В Інтернеті є теж живі люди, а не мертве каміння. Тому варто нам добре думати, які сліди лишати...
Є ще люди, що цілком не вірять у можливість дружби в кіберпросторі. Особисто не часто когось додаю до числа віртуальних друзів, зокрема тих, кого взагалі не знаю з реального життя. Соціальні мережі (Networks) помагають ще долати значну відстань, особливо з тими, хто тобі дорогий. Спілкування... Нові фотографії... Спостерігаєш здалека за змінами в чийомусь житті, як хтось, народжується, одружується чи навіть помирає і т.д. Така теж одна з переваг віртуального світу.
Мусить бути в соціальних мережах якась безпека та відповідальність. Неповнолітнім, дітям також варто дуже вважати, кого долучають до друзів, бо це може бути досить небезпечна людина під різними аспектами. Так і життя можна позбутися, якщо віртуальне перейде в реальне...
Тому нехай на наших особистих сторінках будуть з Божою поміччю якщо не щирі друзі, то хоч активні читачі, спостерігачі з неприхованим лицем, що почерпнуть щось корисне із твоїх переконань-думок, поділяться заодно й своїми; не почуватимуться «німими» чи гратимуть роль прихованих. Та це вже схоже на ідеал!!!
Автор: o.Микола Микосовський
Джерело: dyvensvit.org