Останнім часом (певне через те, що я почала приділяти цьому питанню більш пильної уваги), я спостерігала такі собі зміни у спілкуванні з людьми. Не то зміни у мені, не то у людях… Певне з обох сторін. А може хтось і взагалі «не змінюється»? Кожна нова розмова «ні про що»… Та сама, що була 2 місяці тому. Ні до чого не веде. І зразу в мене в голові починає зріти питання: « І до чого вона це все вела»? І не «масло масляне», і далеко не розважливе. І я просто мовчу…
Бо часто не маю, що відповісти на якийсь абсурд. Я не то шокована від сказаного, не то просто розгублююсь. І не від того, що мені забракне слів чи аргументів у доводі власної позиції, ні… Просто не хочу. А чому не хочу? Не знаю… Може тому що боюсь, бо мене не зрозуміють і просто «похіхікають» з мене, мовляв собі в думках: «Ото сказанула!» Чесно, думала про таке. Однак, відразу приходила інша думка мені: А чий це клопіт? Так, можливо і мій, бо та чи інша людина, якщо не товариш, то просто знайомий і спілкуюсь з ним і не хочу втратити контакту. І хочеться розмов при яких тобі не буде стидно за себе і за них. Ми ж всі здатні бути мудрішими у висловлюваннях! Вести розмови, які приведуть до роздумів, а не до забуття, махнувши на то рукою.
Прикро буває, що тебе слухають, а не чують, бачать, але не можуть ніяк роздивитись пильніше твоїх сподівань і намірів. Чи питають про твій «стан емоцій» чи зрушень, ну бо ти друг, «так повелось», а до кінця не розуміють… О так, наче набувають риси хамелеона, як равлики ховають свої ріжки при кожному доторку.
А хочеться так, щоб кожний знав ось ці слова:
« Немає ближчого знайомства, немає тіснішого зв’язку, як зв'язок єдністю думок, єдністю почуттів, єдністю мети» 1Кор 1.10
Ця єдність набагато мудріша ніж наші повсякденні «теревені» про спільні інтереси та вподобання. – «В нас однаковий смак! У всьому! В одязі, музиці, хлопцях…»
А як щодо єдиного «смакового простору» у спільній єдності життя з Богом?
Тоді і розмови мають сенс! То вже не теревені, то «мистецтво спілкування»!
P.S. Переконана, що більшість з нас розуміє цінність багатої розмови про Вічне, то ж не втрачаймо її!
Анастасія Колосовська