« Христа завжди знаходимо разом  з Марією і

Через  Марію…  І той, хто шукає Христа поза

Марією, даремно його шукає.»

(св. Бонавентура )

« Як віск тане при вогні, -- так і диявольська сила щезає, коли побожно взиваємо ім’я  Марії ». Звісно ж, важко не погодитись з цим висловом. Адже сатана боїться Марії, як найгіршого свого кривдника.

Згадаймо слова з Святого Письма: « Я покладу ворожнечу між тобою  і   жінкою  і  між  твоїм   потомством   і  її  потомством.  Вона розчавить  тобі  голову,  а  ти  будеш  намагатися  ввіп’ястися  йому в п’яту » ( Бут.3,15).

Марія закликає нас до навернення до Бога з вірою, яка вчить не лише, що Ісус є Спасителем і все люблячим Господом, а щоб із вірою спілкувались з Ним у молитві.

Вдумаймося  на  хвилину  в  слова,  які Богородиця промовила до нас  у   посланні    1989  р.:  «  Увесь  світ  невідступно  наближається   до  руйнації,  в той  час,  як сатана розгортає свою силу, щоб знищити його.  Перемога  може бути  тільки в об’єднанні. Я б хотіла врятувати світ перемогою Мого  милосердя  і  любові. Ось чому Моє Непорочне Серце   буде   радіти.  Якщо ти  молитимешся   зі   Мною,   з   довірою тримаючи Мою руку, Моє Непорочне Серце зрадіє ».

Вдумуючись в останню фразу Богородиці « Молися зі Мною, тримаючись  з   довірою за Мою руку », розуміємо, що промовляючи молитву на  вервиці, ми молимося з Богородицею, а носячи скапуляр ( параман ), тримаємось за Її руку.

Справді, Богородиця неодноразово просить нас молитись на вервиці  з відкритим серцем та з  всією родиною.

Нетреба    забувати,   що   молитва  це  не   традиція,   яка передається   з  покоління  в  покоління,  а  справжнє спілкування з Богом.

Не   збуваймо  також,  що  Марія  є   надійним   засобом  і прямим та непорочним шляхом до Ісуса Христа.

Упродовж    багатьох  століть  іконою Божої  Матері  укра- енські    батьки   благословляють   своїх  синів   та  дочок  на  новий  шлях подружнього життя.

Тарас Шевченко в поемі « Іржавець » описує, як наші запорожці, ідучи  на  чужину,  взяли  із  собою  ікону  Божої  Матері.

Як покидали запорожці

Великий Луг і Матір Січ,

Взяли з собою Матер Божу.

А більш  нічого не взяли,

І в Крим до хана понесли,

На нове горе --  Запоріжжя.

Перебуваючи на засланні в степах Туркестану, багато наших   братів і  сестер  працювали  як  невільники. Одинокою  потіхою  їм була молитва до Божої Матері.

Хотілося б щоб кожен із нас, прокинувся після сну, розпочав робочий день коротенькою молитвою: « Пресвята Діво Богородице! Покрий  нас  чудесним  своїм покровом,  забороняй  нашу  країну й народ від усякого лиха, і подай нам, Владичице, велику Твою ласку »