Францисканці завжди відрізнялися тим, що шукали нові, сучасні способи проповіді Євангелія. З моменту заснування Ордену Братів Менших ченці в коричневих габітах намагалися бути ближче до простих людей, розділяти їх потреби, страждання і радості.
О. Паскуаль ді Саверіо OFM народився в Італії та в середині 70-х років приїхав як місіонер в Аргентину. Вступаючи в Орден, він мріяв про самоту і молитву, але керівництво досить швидко помітило його товариськість і уміння знаходити спільну мову з різними людьми. Відразу після висвячення його відправили працювати в місіонерський прихід. «Мені здається, в цьому і полягає наша францисканска харизма, - говорить о. Паскуаль, - щоб шукати нові, несподівані й цікаві шляхи проповіді Євангелія. Не упускати жодної можливості, щоб достукатися до людських сердець».
Ось вже дванадцять років о. ді Саверіо служить у парафії невеликого аргентинського містечка Пуан, неподалік від Буенос-Айреса. Він звернув увагу, що люди все менше ходять до церкви. Тепер діти так завантажені в школі, що в свій єдиний вихідний воліють піти в кіно або в торговий центр, щоб поспілкуватися і відпочити з друзями. Середнє покоління занадто багато працює і теж все рідше заглядає в храм. Та й старі не поспішають на недільну месу, занадто багато серіалів по телевізору і всіляких клубів для літніх. Церква перестала бути сполучною ланкою суспільства і тому необхідно шукати несподівані рішення, які привернули б людей в храми і нагадали їм про Христа.
У 2000 році о. Паскуаль почув слова папи Івана Павла II про те, що «необхідно залишати видимі сліди християнської присутності на вершинах людської цивілізації». Ця думка не давала йому спокою. Рішення підказала робота в приході Пуана. У 2003 році він разом з групою парафіяльних ентузіастів став влаштовувати невеликі євангелізації. П'ять-сім чоловік приїжджали в місця проведення різних фестивалів або свят і виступали нарівні з усіма. Вони виконували сучасні християнські пісні і говорили про Бога. Досить скоро стало зрозуміло, що таких виступів недостатньо. Люди підходили до священика, щоб поговорити, просили про сповідь і про інші таїнства. Тоді один з учасників євангелізаційної групи запропонував ставити під час таких святкувань свій намет, куди люди могли б самі приходити. Але і цього виявилося недостатньо...
Одного разу францисканському священика прийшла ідея зробити такий намет на колесах, щоб перевозити його з місця на місце, не задовольняючись тільки святами і фестивалями. Стали шукати металеві конструкції, придумувати, як встановити цю споруду на колеса. А потім невтомному проповіднику приснився сон, після якого він вже точно знав, що робити. «Бог нерідко використовує старі конструкції, щоб вдихнути в них нове життя, - розповідає священик. - А чому б нам не використовувати старий вантажний фургон? Так я подумав і пішов до свого друга, зварника, який допомагав мені зі створенням мобільної каплиці». Фургон знайшовся досить швидко, і парафіяни о. Паскуаля з ентузіазмом взялися за його оформлення.
Більше десяти років цей храм на колесах переміщався по різних районах Пуана та інших передмість Буенос-Айреса. Безліч людей, які вже давно забули дорогу до церкви, знову зустріли тут Христа. Священик намагається не втрачати зв'язку з приходом, і щороку його мобільна каплиця стає своєрідною сценою для різдвяних і великодніх вистав. Цього року священик, нарешті, отримав дозвіл на проживання в монастирі-ерміторіі. Тільки зараз збулася мрія його юності. «Важко повірити, - говорить ді Саверіо, - що людина, що провіла такий активний спосіб життя, так багато спілкується і весь час знаходиться серед людей, може мріяти про усамітнення в молитві». Тим не менш, давнє прохання було задоволено і тепер у незвичайного аргентинського храму з'явиться новий священик. А о. Паскуаль обіцяв молитися за нього і за всіх своїх колишніх парафіян, які були його друзями і співробітниками всі ці роки роботи в Пуані.
Християнський портал КІРІОС, за матеріалами ТАУ.